Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
найдовшою в світі гірською тролейбусною лінією (85 км). Населення - 66 тис. чоловік. Ялтинськім міськраді підпорядковані Алупкинська міська та 7 селищних Рад - Гаспринська, Гурзуфська, Кореїзька, Лівадійська, Масандрівська, Сімеїзька, Фороська (31 населений пункт).
На захід від Форосу знаходиться мис Сарич, Це - найпівденніша точка Кримського півострова і Європейської частини СРСР.
Тут, у зручній і мальовничій бухті, з давніх-давен існувало поселення греків-колоністів під назвою Яліта. У VI ст. південне та південно-східне узбережжя Криму належало Візантії. Відтоді на території Ялти збереглися печерна церква VIII-IX ст. і залишки 3 поселень. В одному з них виявлена гончарна піч IX X ст. н. е. Поблизу водопаду Учан-Су збереглися руїни фортеці XII-XV століть.
Арабський географ XII ст. Ідрізі у своїх працях згадує місто куманів (тобто половців) Галіту чи Джаліту. У XIV-XV ст. Південний берег Криму спершу належав до володінь князівства Феодоро, згодом він потрапив під владу генуезців. За тих часів населений пункт, мабуть, являв собою значне приморське місто, бо генуезці мали тут свого консула й адміністрацію. На італійських географічних картах XIV ст. він зветься Каулітою, Геалітою, Еталітою. З 1475 року Кауліта потрапила у цілковіту залежність від Туреччини. У другій половині XV ст. її поруйнував землетрус. Лише через 70 років місцевість знову заселили греки та вірмени. Очевидно, від того часу за поселенням закріпилася сучасна назва.
У XVI-XVIII ст. Ялта - село Мангупського кадилику Бахчисарайського каймаканства. У ньому постійно перебували турецькі чиновники - збирачі податей та невеликий гарнізон. Через кілька років після вигнання російськими військами турецьких завойовників з Ялти виселено 240 греків, з сусідньої Аутки - 169. Неподалік Маріуполя переселенці заснували нове село Ялту (нині Першотравневого району Донецької області).
На час приєднання Криму до Росії Ялта залишалася невеликим рибальським поселенням, розташованим біля підніжжя Полікуровського пагорба на мисі Святого Іоанна. 1802 року в ньому налічувалося 13 будинків, де жили рибалки й солдати грецького Балаклавського батальйону, що входив до складу прикордонної сторожі. Була церква й карантинна застава. Неподалік, за дві-три версти, розташовувалися ще три невеличкі села: Аутка (після Великої Вітчизняної війни селище Чехове, тепер входить у межі міста), куди повернулася частина виселених у 70-х роках XVIII ст. греків, Дерекой (Ущельне) та Ай-Василь (Василівка). Жителі займалися тютюнництвом і городництвом. Кращі ділянки земель, прилеглих до Ялти, Катерина II подарувала своїм вельможам і генералам, які почали будувати тут палаци, дачі, розводити сади й виноградники.
1837 року Ялті надано статус містечка. Тоді в ньому налічувалося З0 дворів
i 130 жителів. Через рік населений пункт став містом і центром повіту. Його розвиткові сприяло будівництво 1832-1837 рр. гравійної дороги від Алушти, що з'єднала Ялту з Сімферополем, а 1848 року - на Севастополь. Місто виростало поблизу моря у глибокій улоговині, утвореній долинами двох річок - Дерекойки та Учан-Су. Наприкінці 30-х - на початку 40-х років у ньому була єдина вулиця. Рибалки, ремісники селилися в халупах на схилах Полікуровського пагорба. Утворилися перші дві слобідки Масандрівська й Воронцовська.
Ялта не мала морського порту. Мол, споруджений наприкінці 30-х років XIX ст., зруйнував шторм. Пароплави зупинялися на рейді й тримали зв'язок з берегом за допомогою баркасів, що підходили до дерев'яної пристані - вона стояла на якорях.
Ще 1812 року неподалік Ялти, на околиці села Нікіти, відомий російський ботанік X . X. Стевен заклав Економо-ботанічний сад (нині Державний Нікітський ботанічний сад), який незабаром став центром виноградарства й виноробства в Росії. 1828 року при ньому засновано Магарацьке училище виноградарства й виноробства, перетворене через 40 років на Нікітське училище садівництва й виноробства. На початку XX ст. в ньому налічувалося 90 учнів. Тут викладав один із засновників російського виноробства С. Ф. Охріменко.
Після приєднання Криму до Росії в Ялту приїздили і зробили географічний опис Південного берега Криму російські академіки В. Ф. Зуєв та П. С. Паллас, географ-натураліст К. І. Габліц (70-90-і роки XVIII ст.), академік П. І. Кеппен, швейцарський натураліст і археолог Ф. Дюбуа де Монпере. 1802 року в Ялті побував письменник, академік П. І. Сумароков. У вересні 1820 року проїздом з Гурзуфа в Бахчисарай Ялту відвідав О. С. Пушкін, у червні 1825 року - О. С. Грибоєдов.
Ялта
Сторінка 1 з 18
Ялта - місто обласного підпорядкування, значний культурний і науковий центр. Розташована на березі відкритої морської бухти, на південному схилі головного пасма Кримських гір, за 79 км на південь від Сімферополя. Порт на Чорному морі, вузол автошляхів, зв'язаний з обласним центром На захід від Форосу знаходиться мис Сарич, Це - найпівденніша точка Кримського півострова і Європейської частини СРСР.
Тут, у зручній і мальовничій бухті, з давніх-давен існувало поселення греків-колоністів під назвою Яліта. У VI ст. південне та південно-східне узбережжя Криму належало Візантії. Відтоді на території Ялти збереглися печерна церква VIII-IX ст. і залишки 3 поселень. В одному з них виявлена гончарна піч IX X ст. н. е. Поблизу водопаду Учан-Су збереглися руїни фортеці XII-XV століть.
Арабський географ XII ст. Ідрізі у своїх працях згадує місто куманів (тобто половців) Галіту чи Джаліту. У XIV-XV ст. Південний берег Криму спершу належав до володінь князівства Феодоро, згодом він потрапив під владу генуезців. За тих часів населений пункт, мабуть, являв собою значне приморське місто, бо генуезці мали тут свого консула й адміністрацію. На італійських географічних картах XIV ст. він зветься Каулітою, Геалітою, Еталітою. З 1475 року Кауліта потрапила у цілковіту залежність від Туреччини. У другій половині XV ст. її поруйнував землетрус. Лише через 70 років місцевість знову заселили греки та вірмени. Очевидно, від того часу за поселенням закріпилася сучасна назва.
У XVI-XVIII ст. Ялта - село Мангупського кадилику Бахчисарайського каймаканства. У ньому постійно перебували турецькі чиновники - збирачі податей та невеликий гарнізон. Через кілька років після вигнання російськими військами турецьких завойовників з Ялти виселено 240 греків, з сусідньої Аутки - 169. Неподалік Маріуполя переселенці заснували нове село Ялту (нині Першотравневого району Донецької області).
На час приєднання Криму до Росії Ялта залишалася невеликим рибальським поселенням, розташованим біля підніжжя Полікуровського пагорба на мисі Святого Іоанна. 1802 року в ньому налічувалося 13 будинків, де жили рибалки й солдати грецького Балаклавського батальйону, що входив до складу прикордонної сторожі. Була церква й карантинна застава. Неподалік, за дві-три версти, розташовувалися ще три невеличкі села: Аутка (після Великої Вітчизняної війни селище Чехове, тепер входить у межі міста), куди повернулася частина виселених у 70-х роках XVIII ст. греків, Дерекой (Ущельне) та Ай-Василь (Василівка). Жителі займалися тютюнництвом і городництвом. Кращі ділянки земель, прилеглих до Ялти, Катерина II подарувала своїм вельможам і генералам, які почали будувати тут палаци, дачі, розводити сади й виноградники.
1837 року Ялті надано статус містечка. Тоді в ньому налічувалося З0 дворів
i 130 жителів. Через рік населений пункт став містом і центром повіту. Його розвиткові сприяло будівництво 1832-1837 рр. гравійної дороги від Алушти, що з'єднала Ялту з Сімферополем, а 1848 року - на Севастополь. Місто виростало поблизу моря у глибокій улоговині, утвореній долинами двох річок - Дерекойки та Учан-Су. Наприкінці 30-х - на початку 40-х років у ньому була єдина вулиця. Рибалки, ремісники селилися в халупах на схилах Полікуровського пагорба. Утворилися перші дві слобідки Масандрівська й Воронцовська.
Ялта не мала морського порту. Мол, споруджений наприкінці 30-х років XIX ст., зруйнував шторм. Пароплави зупинялися на рейді й тримали зв'язок з берегом за допомогою баркасів, що підходили до дерев'яної пристані - вона стояла на якорях.
Ще 1812 року неподалік Ялти, на околиці села Нікіти, відомий російський ботанік X . X. Стевен заклав Економо-ботанічний сад (нині Державний Нікітський ботанічний сад), який незабаром став центром виноградарства й виноробства в Росії. 1828 року при ньому засновано Магарацьке училище виноградарства й виноробства, перетворене через 40 років на Нікітське училище садівництва й виноробства. На початку XX ст. в ньому налічувалося 90 учнів. Тут викладав один із засновників російського виноробства С. Ф. Охріменко.
Після приєднання Криму до Росії в Ялту приїздили і зробили географічний опис Південного берега Криму російські академіки В. Ф. Зуєв та П. С. Паллас, географ-натураліст К. І. Габліц (70-90-і роки XVIII ст.), академік П. І. Кеппен, швейцарський натураліст і археолог Ф. Дюбуа де Монпере. 1802 року в Ялті побував письменник, академік П. І. Сумароков. У вересні 1820 року проїздом з Гурзуфа в Бахчисарай Ялту відвідав О. С. Пушкін, у червні 1825 року - О. С. Грибоєдов.