Чорноморське - Кримська область у складі УРСР | Інформаційно-пізнавальний портал
Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Чорноморське

Чорноморське - селище міського типу, центр району, розташоване в західній частині Кримського півострова на березі Ак-Мечетської бухти Чорного моря, за 140 км від обласного центру, з яким зв'язане автошляхом. До найближчої залізничної станції Євпаторія - 64 км. Населення - 5600 чоловік.
Територія, де розкинулося селище, була заселена ще в глибоку давнину, про що свідчить виявлене тут поселення доби бронзи. На околицях селища височать кургани, у яких досліджені поховання періоду ранньої і пізньої бронзи, а також скіфських часів. В одному з курганів розкопано поховання скіфського воїна (V ст. до н. е.) в панцирі з мечем і стрілами. На північно-східній околиці селища на березі моря збереглися руїни давньогрецького міста Калос-Дімена (Прекрасна Гавань) з оборонними стінами й баштами, заснованого в IV ст. до н. е., що було одним з центрів сільськогосподарського округу (хори) Хсрсонеса. Крім виноградарства та садівництва, тут розвивалися також і ремесла. Місто водночас було важливим портом.
Двічі в ІІ ст. до н. е. безуспішно намагалися завоювати місто й західне узбережжя, що належало Херсонесу, скіфи. Вкаслідок війн Калос-Лімен був зруйно­ваний, а коли Херсонес потрапив під владу Боспорського царства - остаточно зане­пав. Економічне життя його пожвавилося тільки у І-II і частково III ст. Нове поселення на місці грецького міста виникло у VIII-X століттях.
За часів Кримського ханства тут зосередилися земельні володіння мусуль­манського духівництва. Одним з них було татарське село Шейхлар, що виникло поблизу колишнього Калос-Дімена. Духовним особам, які одержали землю, вида­валися тарханні (пільгові) грамоти, за якими вони звільнялися від податків. Звідси й пішла назва заснованого в цій частині Криму татарського судового округу Тархан,
Починаючи з середини XVI ст., у відповідь на грабіжницькі наскоки турецько-татарських орд, російські війська, запорізькі й донські козаки здійснили проти них ряд сухопутних і морських походів. У 1559 році Іван Грозний відправив морем «на кримські улуси» військо під командуванням Д. Адашева. Стрільці й козаки спустилися Дніпром «на малих човнах», проникли в Каркінітську затоку і шість тижнів, «ходячи понад їх (кримських улусів) берегом», захоплювали укріплення, звільняли полонених. 1588 року півторатисячний загін запорожців висадився в кількох місцях на узбережжі. Козаки оволоділи 17 поселеннями між Перекопом і Євпаторією.
Пізніше поблизу Шейхлара виникло поселення Ак-Мечеть (у перекладі з татарської - Біла Мечеть). Розростаючись, ці поселення злилися, і надалі в літературі і в документах населений пункт значиться то під однією, то під іншою назвою. У списку поселень Тарханкутського кадилика (судового округу) 1783 року воно згадується як Шейх-Джелар, на картах приблизно того ж часу - як Ак-Мечеть.
Після приєднання Криму до Росії царський уряд щедро роздавав землі знаті ї високопоставленим чиновникам. Залишене татарами, напівзруйноване село Ак-Мечеть увійшло до Курман-Аджинської волості Євпаторійського повіту. На початку 1800 року сюди з центральних губерній були переселені державні селяни. У 20-х і 30-х роках у Ак-Мечеті селилися здебільшого вихідці з України. Очевидно, саме ці переселенці крайню західну частину півострова назвали спочатку Тарханським кутом, а згодом - Тарханкутом.
У 20-х роках XIX ст. 18 тис. десятин землі на березі Ак-Мечетської бухти придбав генерал-губернатор Новоросійського краю граф М. С. Воронцов. У його численних маєтках застосовувалася наймана праця. За користування житлом з се­лян брали по 8-12 крб. на рік, за випас корови - 1,25 крб. і т. п. Праця селянина, за тодішніми розцінками, оцінювалася 3-5 крб. на місяць. Дехто з мешканців користувався ділянками за восьму частку врожаю. Тільки у 1842 році граф одер­жав у помістях Ак-Мечеті і Перекопі понад 7 тис. пудів тонкорунної вовни, продаж якої становив неабияке джерело прибутку. Більша частина земель графа призна­чалась для випасу овець, верблюдів. Але, використовуючи дешеву найману працю, поміщик створював також виноградні (близько 80 тис. лоз) й тютюнові плантації, у бухті побудував кам'яну пристань, а на північ від неї - рибопідйомне обладнання (каравія), що спочатку називалося рибозаводом. Все це теж забезпечувало величезні прибутки. На час збирання врожаю робітників вербували на півдні Укра­їна. Частина з них лишалася тут назавжди.
Після Кримської війни сюди переселилися селяни з Харківської, Полтавської і Чернігівської губерній. 1859 року в Ак-Мечеті налічувалося 524 жителі. Частина мешканців села, що зовсім не мала землі, і після реформи 1861 року му­сила, як і раніше, орендувати земельні ділянки й випаси на кабальних умовах. Навіть офіційні документи тих часів свідчать про тяжкі умови десятинників Ак-Мечеті. Так, з 1887 року скіпщина за ниву зросла від 1/8 до 1/6 частини врожаю, плата за випас корови збільшилася від 1,25 до 1,5 крб., доводилось сплачувати за випас свиней по 1 крб. Збереглися скіпщина за сіно, плата за домівку тощо. Як і раніше, десятинник мав зібрати,


.

Чорноморське - cучасна карта