Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Територія, де розкинулося селище, була заселена ще в глибоку давнину, про що свідчить виявлене тут поселення доби бронзи. На околицях селища височать кургани, у яких досліджені поховання періоду ранньої і пізньої бронзи, а також скіфських часів. В одному з курганів розкопано поховання скіфського воїна (V ст. до н. е.) в панцирі з мечем і стрілами. На північно-східній околиці селища на березі моря збереглися руїни давньогрецького міста Калос-Дімена (Прекрасна Гавань) з оборонними стінами й баштами, заснованого в IV ст. до н. е., що було одним з центрів сільськогосподарського округу (хори) Хсрсонеса. Крім виноградарства та садівництва, тут розвивалися також і ремесла. Місто водночас було важливим портом.
Двічі в ІІ ст. до н. е. безуспішно намагалися завоювати місто й західне узбережжя, що належало Херсонесу, скіфи. Вкаслідок війн Калос-Лімен був зруйнований, а коли Херсонес потрапив під владу Боспорського царства - остаточно занепав. Економічне життя його пожвавилося тільки у І-II і частково III ст. Нове поселення на місці грецького міста виникло у VIII-X століттях.
За часів Кримського ханства тут зосередилися земельні володіння мусульманського духівництва. Одним з них було татарське село Шейхлар, що виникло поблизу колишнього Калос-Дімена. Духовним особам, які одержали землю, видавалися тарханні (пільгові) грамоти, за якими вони звільнялися від податків. Звідси й пішла назва заснованого в цій частині Криму татарського судового округу Тархан,
Починаючи з середини XVI ст., у відповідь на грабіжницькі наскоки турецько-татарських орд, російські війська, запорізькі й донські козаки здійснили проти них ряд сухопутних і морських походів. У 1559 році Іван Грозний відправив морем «на кримські улуси» військо під командуванням Д. Адашева. Стрільці й козаки спустилися Дніпром «на малих човнах», проникли в Каркінітську затоку і шість тижнів, «ходячи понад їх (кримських улусів) берегом», захоплювали укріплення, звільняли полонених. 1588 року півторатисячний загін запорожців висадився в кількох місцях на узбережжі. Козаки оволоділи 17 поселеннями між Перекопом і Євпаторією.
Пізніше поблизу Шейхлара виникло поселення Ак-Мечеть (у перекладі з татарської - Біла Мечеть). Розростаючись, ці поселення злилися, і надалі в літературі і в документах населений пункт значиться то під однією, то під іншою назвою. У списку поселень Тарханкутського кадилика (судового округу) 1783 року воно згадується як Шейх-Джелар, на картах приблизно того ж часу - як Ак-Мечеть.
Після приєднання Криму до Росії царський уряд щедро роздавав землі знаті ї високопоставленим чиновникам. Залишене татарами, напівзруйноване село Ак-Мечеть увійшло до Курман-Аджинської волості Євпаторійського повіту. На початку 1800 року сюди з центральних губерній були переселені державні селяни. У 20-х і 30-х роках у Ак-Мечеті селилися здебільшого вихідці з України. Очевидно, саме ці переселенці крайню західну частину півострова назвали спочатку Тарханським кутом, а згодом - Тарханкутом.
У 20-х роках XIX ст. 18 тис. десятин землі на березі Ак-Мечетської бухти придбав генерал-губернатор Новоросійського краю граф М. С. Воронцов. У його численних маєтках застосовувалася наймана праця. За користування житлом з селян брали по 8-12 крб. на рік, за випас корови - 1,25 крб. і т. п. Праця селянина, за тодішніми розцінками, оцінювалася 3-5 крб. на місяць. Дехто з мешканців користувався ділянками за восьму частку врожаю. Тільки у 1842 році граф одержав у помістях Ак-Мечеті і Перекопі понад 7 тис. пудів тонкорунної вовни, продаж якої становив неабияке джерело прибутку. Більша частина земель графа призначалась для випасу овець, верблюдів. Але, використовуючи дешеву найману працю, поміщик створював також виноградні (близько 80 тис. лоз) й тютюнові плантації, у бухті побудував кам'яну пристань, а на північ від неї - рибопідйомне обладнання (каравія), що спочатку називалося рибозаводом. Все це теж забезпечувало величезні прибутки. На час збирання врожаю робітників вербували на півдні Україна. Частина з них лишалася тут назавжди.
Після Кримської війни сюди переселилися селяни з Харківської, Полтавської і Чернігівської губерній. 1859 року в Ак-Мечеті налічувалося 524 жителі. Частина мешканців села, що зовсім не мала землі, і після реформи 1861 року мусила, як і раніше, орендувати земельні ділянки й випаси на кабальних умовах. Навіть офіційні документи тих часів свідчать про тяжкі умови десятинників Ак-Мечеті. Так, з 1887 року скіпщина за ниву зросла від 1/8 до 1/6 частини врожаю, плата за випас корови збільшилася від 1,25 до 1,5 крб., доводилось сплачувати за випас свиней по 1 крб. Збереглися скіпщина за сіно, плата за домівку тощо. Як і раніше, десятинник мав зібрати,
Чорноморське
Сторінка 1 з 7
Чорноморське - селище міського типу, центр району, розташоване в західній частині Кримського півострова на березі Ак-Мечетської бухти Чорного моря, за 140 км від обласного центру, з яким зв'язане автошляхом. До найближчої залізничної станції Євпаторія - 64 км. Населення - 5600 чоловік. Двічі в ІІ ст. до н. е. безуспішно намагалися завоювати місто й західне узбережжя, що належало Херсонесу, скіфи. Вкаслідок війн Калос-Лімен був зруйнований, а коли Херсонес потрапив під владу Боспорського царства - остаточно занепав. Економічне життя його пожвавилося тільки у І-II і частково III ст. Нове поселення на місці грецького міста виникло у VIII-X століттях.
За часів Кримського ханства тут зосередилися земельні володіння мусульманського духівництва. Одним з них було татарське село Шейхлар, що виникло поблизу колишнього Калос-Дімена. Духовним особам, які одержали землю, видавалися тарханні (пільгові) грамоти, за якими вони звільнялися від податків. Звідси й пішла назва заснованого в цій частині Криму татарського судового округу Тархан,
Починаючи з середини XVI ст., у відповідь на грабіжницькі наскоки турецько-татарських орд, російські війська, запорізькі й донські козаки здійснили проти них ряд сухопутних і морських походів. У 1559 році Іван Грозний відправив морем «на кримські улуси» військо під командуванням Д. Адашева. Стрільці й козаки спустилися Дніпром «на малих човнах», проникли в Каркінітську затоку і шість тижнів, «ходячи понад їх (кримських улусів) берегом», захоплювали укріплення, звільняли полонених. 1588 року півторатисячний загін запорожців висадився в кількох місцях на узбережжі. Козаки оволоділи 17 поселеннями між Перекопом і Євпаторією.
Пізніше поблизу Шейхлара виникло поселення Ак-Мечеть (у перекладі з татарської - Біла Мечеть). Розростаючись, ці поселення злилися, і надалі в літературі і в документах населений пункт значиться то під однією, то під іншою назвою. У списку поселень Тарханкутського кадилика (судового округу) 1783 року воно згадується як Шейх-Джелар, на картах приблизно того ж часу - як Ак-Мечеть.
Після приєднання Криму до Росії царський уряд щедро роздавав землі знаті ї високопоставленим чиновникам. Залишене татарами, напівзруйноване село Ак-Мечеть увійшло до Курман-Аджинської волості Євпаторійського повіту. На початку 1800 року сюди з центральних губерній були переселені державні селяни. У 20-х і 30-х роках у Ак-Мечеті селилися здебільшого вихідці з України. Очевидно, саме ці переселенці крайню західну частину півострова назвали спочатку Тарханським кутом, а згодом - Тарханкутом.
У 20-х роках XIX ст. 18 тис. десятин землі на березі Ак-Мечетської бухти придбав генерал-губернатор Новоросійського краю граф М. С. Воронцов. У його численних маєтках застосовувалася наймана праця. За користування житлом з селян брали по 8-12 крб. на рік, за випас корови - 1,25 крб. і т. п. Праця селянина, за тодішніми розцінками, оцінювалася 3-5 крб. на місяць. Дехто з мешканців користувався ділянками за восьму частку врожаю. Тільки у 1842 році граф одержав у помістях Ак-Мечеті і Перекопі понад 7 тис. пудів тонкорунної вовни, продаж якої становив неабияке джерело прибутку. Більша частина земель графа призначалась для випасу овець, верблюдів. Але, використовуючи дешеву найману працю, поміщик створював також виноградні (близько 80 тис. лоз) й тютюнові плантації, у бухті побудував кам'яну пристань, а на північ від неї - рибопідйомне обладнання (каравія), що спочатку називалося рибозаводом. Все це теж забезпечувало величезні прибутки. На час збирання врожаю робітників вербували на півдні Україна. Частина з них лишалася тут назавжди.
Після Кримської війни сюди переселилися селяни з Харківської, Полтавської і Чернігівської губерній. 1859 року в Ак-Мечеті налічувалося 524 жителі. Частина мешканців села, що зовсім не мала землі, і після реформи 1861 року мусила, як і раніше, орендувати земельні ділянки й випаси на кабальних умовах. Навіть офіційні документи тих часів свідчать про тяжкі умови десятинників Ак-Мечеті. Так, з 1887 року скіпщина за ниву зросла від 1/8 до 1/6 частини врожаю, плата за випас корови збільшилася від 1,25 до 1,5 крб., доводилось сплачувати за випас свиней по 1 крб. Збереглися скіпщина за сіно, плата за домівку тощо. Як і раніше, десятинник мав зібрати,
Дивиться також інші населені пункти району: