Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Територія сучасного селища і його околиць була заселена в III-І тисячолітті до н. е. Про це свідчать знайдені тут залишки поселень і кургани з похованнями епохи ранньої і пізньої бронзи. Поблизу селища виявлено також скіфські поховання.
Перша згадка про Ічки (так називалося село) датується 1798 роком. Тоді тут проживав 41 чоловік. Землі села 1805 року належали трьом мурзам, ними користувалися також державні селяни, кількість яких зросла вже до 66 чолокік.
1849 року 1899 десятин належали поміщикам, 600 - були закріплені за селянською
громадою. Селяни працювали на полях землевласників, а також виконували різні повинності - подорожну, підводну, постоєву. Під час Кримської війни (1853-1856 рр.) місцеві жителі, приписані до поштово-шляхової станції ЧеркезТобай, повинні були щороку за першою вимогою властей виділяти по 35 підвід для різних перевезень.
Після війни багато хто з татар, зруйнувавши свої житла, емігрував до Туреччини. В сусідньому селі Мушаї (тепер це також територія селища) уціліли і тільки господарські будівлі. У 60-і роки тут з'явилось три двори, в яких проживало 14 поселенців - росіян. В Ічках в той час було 14 дворів і налічувалось 84 чоловік.
Указом 1866 року державним селянам надано право безстрокового користування земельними наділами за певну оброчну плату. Проте розорення основної маси селянства продовжувалось. До 80-х років XIX ст. Ічкинська сільська громада змушена була продати свою землю. Типовою фігурою для Ічків став селянин-десятинник, дрібний орендар поміщицької землі. Основним видом орендної плати була скіпщина. Селянин віддавав поміщикові 3/10 частини врожаю (три копи з десяти) і мусив насамперед відвезти, обмолотити й засипати в засіки хліб землевласника.
Селяни-орендарі Мушаю віддавали 1/5 частину врожаю і звозили хліб до місця його продажу, а за користування житлом відробляли на власника сім і більше днів у косовицю та стільки ж під час жнив. Кілька сімей обробляли 95 десятин вакуфної землі, яка належала місцевій мечеті.
Осідали в цій місцевості й німецькі колоністи. Вони поступово скуповували кращі землі. Так, у 80-х роках XIX ст. 16 їх сімей із сусіднього села Окречі, що згодом увійшло в межі нинішнього селища, мали від 120 до 800 десятин землі.
1892 року, після введення в дію Джанкойсько-Феодосійської залізничної колії, збудовано станцію Ічки (з 1912 року - Граматикове). Через неї великі хлібо-торговці відправляли за кордон пшеницю, яку вони скуповували в навколишні селах. У пристанційному селищі з'явилися лісні склади, збудовано вальцовий млин, майстерні ремонту кінно-транспортного інвентаря, пробуравлювалися артезіанські свердловини. Працювали пекарня, ковбасня, олійня. Поступово змінюванея характер занять і склад населення. Невелика його частина обслуговувала станцію й колійну дільницю, багато хто наймитував у місцевих хазяїв. З'їжджалися сюди сезонні робітники, які з весни до пізньої осені працювали на очищенні та вантаженні зерна, в кустарних майстернях. Заробітки були мізерні. Так, робітники залізничної станції, працюючи від зорі до зорі, одержували всього по 40 коп. на день. До того ж, їх ошукували при виплаті заробітної плати.
Трудящі селища не раз виступали проти експлуататорів. Під час першої російської буржуазно-демократичної революції, 14 жовтня 1905 року, застрайкували залізничники всієї колії, у т. ч. і станції Ічки, припинився рух поїздів. У ніч на 22 липня 1906 року понад двадцять ічнянських бідняків, а з ними і кілька чоловік з Феодосії, намагалися відібрати майно місцевих багатіїв. Однак ця спроба закінчилася невдало. Через місяць куркулі й торговці добилися виселення з Ічків 20 робітників з Арабатських соляних промислів, які переховувалися тут, щоб уникнути репресій.
Медичної допомоги більшість місцевих жителів не одержувала. Тільки в 70-х роках XIX от. феодосійський земський лікар 5-6 разів на рік почав виїздити у повіт. 1908 року лише на дифтерит тут хворіло 216 чоловік. Того ж року в селищі відкрилася лікарня на 12 ліжок. 1914 року жителів Ічків і сусідніх населених пунктів обслуговували лікар, 4 фельдшери. Але половина ліжок в лікарні пустувала, Д. І. Ульянов, який у цей час працював у повіті санітарним лікарем, у своїй доповіді земству писав, що «стягання плати за стаціонарне лікування, безперечно, однією з причин такого пустування».
Тільки 1900 року в Ічках відкрилася школа з чотирирічним курсом навчання, її відвідували всього 40 дітей, вчили їх учителька і священик.
Совєтський
Сторінка 1 з 6
Совєтський - селище міського типу, центр району. Розташований у північно-східній степовій частині Кримського півострова, за 132 км від Сімферополя. В селищі - залізнична станція Краснофлотська на лінії Керч-Джанкой. З обласним центром Советський зв'язаний автошляхом. Населення - 8,2 тис. чоловік. Перша згадка про Ічки (так називалося село) датується 1798 роком. Тоді тут проживав 41 чоловік. Землі села 1805 року належали трьом мурзам, ними користувалися також державні селяни, кількість яких зросла вже до 66 чолокік.
1849 року 1899 десятин належали поміщикам, 600 - були закріплені за селянською
громадою. Селяни працювали на полях землевласників, а також виконували різні повинності - подорожну, підводну, постоєву. Під час Кримської війни (1853-1856 рр.) місцеві жителі, приписані до поштово-шляхової станції ЧеркезТобай, повинні були щороку за першою вимогою властей виділяти по 35 підвід для різних перевезень.
Після війни багато хто з татар, зруйнувавши свої житла, емігрував до Туреччини. В сусідньому селі Мушаї (тепер це також територія селища) уціліли і тільки господарські будівлі. У 60-і роки тут з'явилось три двори, в яких проживало 14 поселенців - росіян. В Ічках в той час було 14 дворів і налічувалось 84 чоловік.
Указом 1866 року державним селянам надано право безстрокового користування земельними наділами за певну оброчну плату. Проте розорення основної маси селянства продовжувалось. До 80-х років XIX ст. Ічкинська сільська громада змушена була продати свою землю. Типовою фігурою для Ічків став селянин-десятинник, дрібний орендар поміщицької землі. Основним видом орендної плати була скіпщина. Селянин віддавав поміщикові 3/10 частини врожаю (три копи з десяти) і мусив насамперед відвезти, обмолотити й засипати в засіки хліб землевласника.
Селяни-орендарі Мушаю віддавали 1/5 частину врожаю і звозили хліб до місця його продажу, а за користування житлом відробляли на власника сім і більше днів у косовицю та стільки ж під час жнив. Кілька сімей обробляли 95 десятин вакуфної землі, яка належала місцевій мечеті.
Осідали в цій місцевості й німецькі колоністи. Вони поступово скуповували кращі землі. Так, у 80-х роках XIX ст. 16 їх сімей із сусіднього села Окречі, що згодом увійшло в межі нинішнього селища, мали від 120 до 800 десятин землі.
1892 року, після введення в дію Джанкойсько-Феодосійської залізничної колії, збудовано станцію Ічки (з 1912 року - Граматикове). Через неї великі хлібо-торговці відправляли за кордон пшеницю, яку вони скуповували в навколишні селах. У пристанційному селищі з'явилися лісні склади, збудовано вальцовий млин, майстерні ремонту кінно-транспортного інвентаря, пробуравлювалися артезіанські свердловини. Працювали пекарня, ковбасня, олійня. Поступово змінюванея характер занять і склад населення. Невелика його частина обслуговувала станцію й колійну дільницю, багато хто наймитував у місцевих хазяїв. З'їжджалися сюди сезонні робітники, які з весни до пізньої осені працювали на очищенні та вантаженні зерна, в кустарних майстернях. Заробітки були мізерні. Так, робітники залізничної станції, працюючи від зорі до зорі, одержували всього по 40 коп. на день. До того ж, їх ошукували при виплаті заробітної плати.
Трудящі селища не раз виступали проти експлуататорів. Під час першої російської буржуазно-демократичної революції, 14 жовтня 1905 року, застрайкували залізничники всієї колії, у т. ч. і станції Ічки, припинився рух поїздів. У ніч на 22 липня 1906 року понад двадцять ічнянських бідняків, а з ними і кілька чоловік з Феодосії, намагалися відібрати майно місцевих багатіїв. Однак ця спроба закінчилася невдало. Через місяць куркулі й торговці добилися виселення з Ічків 20 робітників з Арабатських соляних промислів, які переховувалися тут, щоб уникнути репресій.
Медичної допомоги більшість місцевих жителів не одержувала. Тільки в 70-х роках XIX от. феодосійський земський лікар 5-6 разів на рік почав виїздити у повіт. 1908 року лише на дифтерит тут хворіло 216 чоловік. Того ж року в селищі відкрилася лікарня на 12 ліжок. 1914 року жителів Ічків і сусідніх населених пунктів обслуговували лікар, 4 фельдшери. Але половина ліжок в лікарні пустувала, Д. І. Ульянов, який у цей час працював у повіті санітарним лікарем, у своїй доповіді земству писав, що «стягання плати за стаціонарне лікування, безперечно, однією з причин такого пустування».
Тільки 1900 року в Ічках відкрилася школа з чотирирічним курсом навчання, її відвідували всього 40 дітей, вчили їх учителька і священик.
Дивиться також інші населені пункти району: