Первомайське - Кримська область у складі УРСР | Інформаційно-пізнавальний портал
Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Первомайське

Первомайське - селище міського типу, центр району, розташоване за 97 км
на північ від Сімферополя і за 25 км від залізничної станції Воїнка. Населення - 5600 чоловік. Селищній Раді підпорядковані також населені пункти
Макарівка, Пшеничне, Упорне.
На околиці села Первомайського знайдені кремінні знаряддя праці доби міді
та бронзи.
Перша письмова згадка про село Джурчі (так називалося Первомайське) є в «Описі міста Перекопа та його повіту» 1798 року. Проживало в ньому 62 чоловіка, а на початку XIX ст. тут уже налічувалося 152 мешканці. Основним заняттям населення було скотарство та землеробство. Жителі Джурчі, як державні селяни, виконували річні повинності - на користь казни, на утримання канцелярії дворянських предводителів, земської поліції та інші.
Після Кримської війни 1853-1850 рр. село Джурчі обезлюдніло і занепало. На початку 60-х років XIX ст. сюди переселилося більш як З0 сімей естонських селян з Ярвамаського повіту, які прагнули позбутися жорстокої експлуатації прибалтійських поміщиків. Кінцевим пунктом їх довгої, виснажливої дороги стало село Джурчі. Їм виділили казенні землі. Важко було обживатися на новому, незвич­ному місці.
Відомий естонський письменник Едуард Вільде, який змалював у своєму романі «Пророк Малтсвіт» правдиву картину життя естонських селян на новому місці, пи­сав, що вони, звиклі до своїх рідних берізок і ялин, до озер, і «уявлення не мали про те, що таке південна посуха, багатомісячна посуха з палючою спекою, яка була цього року в Криму». Труднощі збільшились у зв'язку з неврожаями 1861 і 1862 років.
Сухий твердий грунт кримських степів потребував великих затрат праці, добрих землеробських знарядь. Оскільки не вистачало тяглової сили, застосовува­лись такі сільськогосподарські знаряддя, як соха, коса, ручні граблі, земля оброб­лялась погано. Низькі врожаї (7-8 цнт з десятини) не могли прогодувати селян протягом року. Багато з них, особливо молодь, змушені були взимку шукати заро­бітку на стороні - в Сімферополі, Євпаторії або в поміщицьких маєтках. 1886 року в господарствах джурчинських куркулів експлуатувались 34 наймані робітники. У 1900 році 7 селянських сімей працювали на відхожих промислах.
Наприкінці XIX століття процес розшарування селян на заможну вершину середняків і бідняків прискорюється. 1900 року в 42 господарствах села налічувалось 1606 десятин надільної й купленої землі. Купували землю, як правило кур­кулі. Серед заможних селянських господарств було 7 найбільших, кожне з яких мало понад 80 десятин посівів і по 5-6 голів робочої худоби. У 1907 році 4 родини, в яких налічувалося 17 чоловік, були безземельні. Вони змушені були поневірятися в наймах, одержуючи за важку працю по 45-50 коп. на день. Частина малоземель­них селян орендувала землю на кабальних умовах. Так, у 1907 році орендна плата складала майже третину врожаю. Водночас у Джурчинській волості, центром ями було село Джурчі, набула поширення і грошова оренда - на початку XX ст. вона дорівнювала тут 3 крб. 6 коп. за десятину. За прокат сівалки чи плуга біднякам доводилося дорого платити заможним селянам. Гніт, безправ'я, експлуатація з боку багатіїв і навколишніх поміщиків породжували незадоволення сільських трударів.
На початку XX ст. Джурчі входила до складу Перекопського повіту. У селі налічувалося 334 жителі. Це були, переважно, естонці й лише одна сім'я німців, які ще у 80-х роках XIX ст. залишили татарські халупи й неподалік старого села збудували нове з будинками із каменю-черепашнику. Населений пункт залишався невпорядкованим, не було доріг. Найближча залізнична станція знаходилася 25 км від села, кінна земська - за 12 км, поштово-телеграфна - за 4 км. 1873 року відкрилася невеличка крамниця з надто обмеженим вибором товарів.
Найближча лікарня, яка знаходилась за 12 км від Джурчі, в селі Кулар, мала тільки 8 ліжок. Вона обслуговувала 7 населених пунктів двох волостей. У 1914 році один лікар припадав на 6 тис. чоловік.
Переважна більшість жителів села була неписьменна. 1883 року сільська громада побудувала початкову школу й утримувала її своїм коштом. Працював у ній один учитель. З 1901 по 1911 рік кількість учнів коливалась від 20 до 23. Багато учнів не закінчували школу через матеріальні нестатки. Тільки протягом 1910 року відсіялося 9 учнів.
У роки першої світової війни становище основної маси селян значно погіршилося. Більшість чоловіків села були мобілізовані до армії, залишились жінки й старі тіоди. Земля оброблялася вкрай незадовільно. Знизились і без того невисокі вро­жаї. Тим часом багатіли місцеві поміщики й куркулі. Тільки один джурчинський куркуль Тадлер мав понад 100 десятин землі, яку обробляли десятки наймитів. Зростало незадоволення селян існуючим ладом. Після Лютневої буржуазно-демократичиої революції земельне питання, як і раніше, залишилося нерозв'язаним.



.

Первомайське - cучасна карта