Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Морське має багатовікову історію. На схід від нього на мисі виявлені сліди поселення VIII-XV ст., а на західній околиці біля шляху, що йде вздовж берега моря, - залишки керамічної печі VIII-IX ст., у якій обпалювалися переважно амфори. За 6 км на захід від села на прилеглому до моря береговому стрімчаку знаходяться руїни середньовічної фортеці Чабан-Кале. До нашого часу збереглися кругла башта, фундамент оборонних стін, цистерна. Дослідники гадають, що у XV ст. фортеця була замком генуезьких феодалів братів Гуаско.
У писемних джерелах кінця XVIII - першої половини XIX ст. засвідчено кілька назв села: Хапсхор, Капсхор, Капскхор, Камусхор, Камусхур, Капсохор, найбільш вживаною була Капсіхор (у перекладі з грецької - згоріле село). На думку дослідника Криму О. Л. Бертьє-Делагарда, населений пункт існував ще до 1380-1381 рр. За документами XVIII ст. він входив до Судацького кадилику (судово-адміністративного округу), що належав безпосередньо турецьким султанам. Християнське населення кадилику, в т. ч. Капсіхора, щороку привозило до Кафи (Феодосії) і здавало турецькій адміністрації ушур - десяту частину всього врожаю. Воно також сплачувало замість військової повинності харач - особливий податок на немусульманське населення.
Капсіхор мав характерний вигляд для християнських поселень південного іі півдепіто-східного узбережжя Криму. Плескаті дахи кам'яних хатин споруджувалися з колод і дубових дощок, а зверху засипалися глиною, яка після утрамбування не пропускала води. У теплу погоду мешканці влаштовувалися на них на ночівку. Всередині хати біля однієї з стін з каміння робилося невелике підвищення для постелі. Навпроти знаходилося вогнище, в якому завжди тлів вогонь. Глиняна долівка вкривалася повстю. У будинку вкопувалися в землю і покривалися плитами піфоси - великі глиняні посудини, в яких зберігалися зерно й вино. Тут же тримали знаряддя праці, в т. ч. коси та вардуки (дволезі сокири). Маленький круглий столик та полиці, де зберігався мідний посуд різних форм і розмірів - оце й усі меблі. Перед хатою під навісом ставили піч для випікання хліба. Жителі називали себе греками, хоч вони були нащадками корінного населення, яке в середні віки прийняло християнство, а з ним і грецьку мову. Займалися вони виноградарством. землеробством, скотарством.
Згідно з Кючук-Кайнарджійським договором 1774 року Капсіхор увійшов до складу Кримського ханства. У 1778 році, коли царський уряд переселяв християн з Криму в Приазов'я, звідси виїхало 97 чоловік. Ймовірно, що християн тут було більше, але, не бажаючи кидати рідні місця, частина з них прийняла мусульманство.
За ханського панування на жителів Капсіхора звалився ще більший тягар, ніж за султанського. 1780 року останній кримський хан Шагін-Гірей віддав обирання податків по всьому ханству на відкуп. Селяни сплачували ушур з хлібних посівів та садів, зекят - сорокову частину з прибутків та власності, а крім того, по 2 пара з вівці, по 6 пара з голови великої рогатої худоби та по 340 акча з тягла (пара та акча - грошові одиниці в Османській імперії).
З 1783 року Капсіхор - у складі Росії. 1787 року кращі землі було відмежовано генерал-майору Попову. Наприкінці XVIII ст. (1798 року) сади й виноградники займали 110 десятин, рілля - 16, ліс - 8, під садами було 6 десятин. 1805 року в 42 дворах мешкало 125 жителів. 1808 року проведено оцінку кримських земель, землі Капсіхорської долини, багатої на виноградники і сади, віднесені до «5-ї доброти», оцінювалися 400 крб. за десятину. Капсіхорська долина, що простяглася обабіч річки Шелен, була багата на воду і відзначалася родючими грунтами. На поливній і старанно угноєній землі біля берега моря в 90-х роках XVIII ст. селяни вирощували льон та огірки. Сільськогосподарську продукцію вони збували на Карасубазарському ринку.
1884 року в Капсіхорі, що входив до Тарактаської волості Феодосійського повіту, налічувалося 262 двори, в яких мешкало 1142 чоловіка. Власну землю у кількості 2031 десятини (в т. ч. 40 десятин непридатної) мали 256 дворів. Пасовища, сіножаті й ліс були в громадському користуванні. Жителі села вирощували зернові в невеликій кількості, розводили баштани, садили тютюн. Головним заняттям були виноградарство та виноробство. Згідно з шаріатом, мусульмани не могли самі продавати вироблене вино і тому залежали від скупників, з якими домовлялися про продажну ціну вина ще до збирання винограду. Великі садовласники та вино торговці самі встановлювали ціни залежно від якості вина та попиту на нього в даному році. З 80-х років XIX ст. багато хто з господарів став замінювати винні сорти винограду ягідними. Скуповували такий виноград московські купці.
Морське
Сторінка 1 з 7
Морське - село, центр сільської Ради, підпорядкованої Феодосійській міськраді. Розташоване у долині річки Шелен та на березі Чорного моря, за 70 км від Феодосії, за 80 км від залізничної станції Айвазовська. Через село проходить автошлях Алушта-Феодосія. Населення - 1518 чоловік. Сільській Раді підпорядковане село Громівка. У писемних джерелах кінця XVIII - першої половини XIX ст. засвідчено кілька назв села: Хапсхор, Капсхор, Капскхор, Камусхор, Камусхур, Капсохор, найбільш вживаною була Капсіхор (у перекладі з грецької - згоріле село). На думку дослідника Криму О. Л. Бертьє-Делагарда, населений пункт існував ще до 1380-1381 рр. За документами XVIII ст. він входив до Судацького кадилику (судово-адміністративного округу), що належав безпосередньо турецьким султанам. Християнське населення кадилику, в т. ч. Капсіхора, щороку привозило до Кафи (Феодосії) і здавало турецькій адміністрації ушур - десяту частину всього врожаю. Воно також сплачувало замість військової повинності харач - особливий податок на немусульманське населення.
Капсіхор мав характерний вигляд для християнських поселень південного іі півдепіто-східного узбережжя Криму. Плескаті дахи кам'яних хатин споруджувалися з колод і дубових дощок, а зверху засипалися глиною, яка після утрамбування не пропускала води. У теплу погоду мешканці влаштовувалися на них на ночівку. Всередині хати біля однієї з стін з каміння робилося невелике підвищення для постелі. Навпроти знаходилося вогнище, в якому завжди тлів вогонь. Глиняна долівка вкривалася повстю. У будинку вкопувалися в землю і покривалися плитами піфоси - великі глиняні посудини, в яких зберігалися зерно й вино. Тут же тримали знаряддя праці, в т. ч. коси та вардуки (дволезі сокири). Маленький круглий столик та полиці, де зберігався мідний посуд різних форм і розмірів - оце й усі меблі. Перед хатою під навісом ставили піч для випікання хліба. Жителі називали себе греками, хоч вони були нащадками корінного населення, яке в середні віки прийняло християнство, а з ним і грецьку мову. Займалися вони виноградарством. землеробством, скотарством.
Згідно з Кючук-Кайнарджійським договором 1774 року Капсіхор увійшов до складу Кримського ханства. У 1778 році, коли царський уряд переселяв християн з Криму в Приазов'я, звідси виїхало 97 чоловік. Ймовірно, що християн тут було більше, але, не бажаючи кидати рідні місця, частина з них прийняла мусульманство.
За ханського панування на жителів Капсіхора звалився ще більший тягар, ніж за султанського. 1780 року останній кримський хан Шагін-Гірей віддав обирання податків по всьому ханству на відкуп. Селяни сплачували ушур з хлібних посівів та садів, зекят - сорокову частину з прибутків та власності, а крім того, по 2 пара з вівці, по 6 пара з голови великої рогатої худоби та по 340 акча з тягла (пара та акча - грошові одиниці в Османській імперії).
З 1783 року Капсіхор - у складі Росії. 1787 року кращі землі було відмежовано генерал-майору Попову. Наприкінці XVIII ст. (1798 року) сади й виноградники займали 110 десятин, рілля - 16, ліс - 8, під садами було 6 десятин. 1805 року в 42 дворах мешкало 125 жителів. 1808 року проведено оцінку кримських земель, землі Капсіхорської долини, багатої на виноградники і сади, віднесені до «5-ї доброти», оцінювалися 400 крб. за десятину. Капсіхорська долина, що простяглася обабіч річки Шелен, була багата на воду і відзначалася родючими грунтами. На поливній і старанно угноєній землі біля берега моря в 90-х роках XVIII ст. селяни вирощували льон та огірки. Сільськогосподарську продукцію вони збували на Карасубазарському ринку.
1884 року в Капсіхорі, що входив до Тарактаської волості Феодосійського повіту, налічувалося 262 двори, в яких мешкало 1142 чоловіка. Власну землю у кількості 2031 десятини (в т. ч. 40 десятин непридатної) мали 256 дворів. Пасовища, сіножаті й ліс були в громадському користуванні. Жителі села вирощували зернові в невеликій кількості, розводили баштани, садили тютюн. Головним заняттям були виноградарство та виноробство. Згідно з шаріатом, мусульмани не могли самі продавати вироблене вино і тому залежали від скупників, з якими домовлялися про продажну ціну вина ще до збирання винограду. Великі садовласники та вино торговці самі встановлювали ціни залежно від якості вина та попиту на нього в даному році. З 80-х років XIX ст. багато хто з господарів став замінювати винні сорти винограду ягідними. Скуповували такий виноград московські купці.
Дивиться також інші населені пункти району: