Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Район сучасної Щебетовки був заселений з давніх часів. 1920 року в урочищі Чаалках досліджувалися поселення доби неоліту й бронзи (V й II тисячоліття до н. е.), а на Карадагу знайдено кремінні знаряддя періоду міді.
На південній околиці Щебетовки збереглися залишки середньовічної фортеці. Руїни середньовічної церкви візантійського стилю, що стоїть неподалік селища, серед скель, свідчать про існування тут у VIII-X ст. грецького поселення.
Наприкінці XIII ст. намісник золотоординського хана в Криму уступив Отузьку долину й гавань венеціанцям. У цій гавані був один з італійських портів того часу, відомим під назвою Прованта.
1365 року Отузьку долину захопили генуезці. У генуезьких джерелах 1461 року вперше згадано населений пункт Отузи (в перекладі з татарської - тридцять). на початку XIX ст. Отузи були невеликим селом. 1805 року тут налічувалося 40 дворів і 172 жителі. Населення в основному займалося скотарством і насамперед вівчарством і конярством. Сприятливі кліматичні умови, попит на продукти землеробства в сусідніх портових містах сприяли розвиткові садівництва та виноградарства. Долина в цей час дістає нову назву -Бакче-Доре (Садова долина). Як і в більшості степових і гірських татарських населених пунктів тут переважало общинне землекористування. Органом самоврядування в общині були збори старійшин, які складалися в основному з представників духовенства й імущих. Клас феодалів становили мурзи, які пригноблювали бідноту.
Після приєднання Криму до Росії частину земель було передано поміщиці Алексанровій, на початку XIX ст. великі площі землі в Отузькій долині стали власністю генерал-майора Бакарюкова та ін. У лютому 1824 року жителі Отуз поскаржилися таврійському губернаторові «на утиски, які чинять їм деякі отузькі поміщики». Після цього феодосійський повітовий предводитель дворянства й засідатель Феодосійського повітового земського суду зібрали жителів і погрожували їм за скаргу найсуворішими карами. Декого зі скаржників зв'язали і відправили до земського суду під вартою. Скарга отузьких селян 1841 року в судові органи на оса пулів поміщиків Хункалової та Чаєвського, які не дозволяли їм користуватися общинною землею й примушували виконувати різні повинності, так само була безрезультатною. У першій половині 1865 року село Отузи Тарактаської
волості Феодосійського повіту складалося з двох окремих дільниць: Верхнього Отуза і Нижнього Отуза з числом дворів 114 і кількістю мешканців - 433. У пореформений період відбувався інтенсивний процес диференціації місцевого селянства. 1884 року з 214 господарств у Отузах 36 зовсім не мали землі. На один селянський двір у середньому припадало лише 0,6 десятини оброблюваної землі, в т. ч. 0,3 десятини орендованої.
Процес обезземелювання селянства й зростання капіталістичних відноснії особливо посилився на початку XX ст. В Отузькій долині з'явилися нові великі землевласники: Юр'єв, Короз, Ібрагім Аджі, Муртазаєв, Чеватні та ін., які хазяйнували по-капіталістичному, широко застосовуючи найману працю. Місцеві селяни мусили ходити на заробітки або наймитували за копійки в садах і на виноградниках, що належали багатіям. Навесні для обробітку виноградників і садів приходило близько 1000 батраків з північних повітів Таврійської губернії та центральних губерній Росії, яких місцеві поміщики жорстоко експлуатували.
Частина прибулих осідала в Отузах (село було розташоване на шляху, що зв'язував Феодосію з Судаком). На початку XX ст. підприємці Топалов і Мамут-Огли збудували тут цегельно-черепичні заводи. Площа під виноградниками в цей час дорівнювала 260 десятинам, але культивувалися переважно маловрожайні сорти винограду, головним чином Шабаш. Щорічно збувалося 50 тис. пудів заїжджим скупникам, які наживали на цьому великі капітали. На початку XX ст. у зв'язку з курортним будівництвом різко підвищилися ціни на землю. Місцеві ділки дрібнили її на невеличкі ділянки й дуже дорого продавали підприємцям з Феодосії, Карасубазара, Старого Крима, Москви, Петербурга. У селі було 4 крамниці, кінно поштова станція.
Отузька біднота жила в злиднях й неуцтві. 2768 чоловік, які проживали 1915 року в Отузах, обслуговував один фельдшерський пункт і аптека. До найближчої лікарні було 25 верст. Тільки 1902 року в селі відкрито початкову земську школу. Це був невеликий будинок з однією класною кімнатою. 1910 року в ній навчалося 47 хлопчиків і 12 дівчаток. За допомогою повітового земства засновано також нижчу школу садівництва й виноградарства, яка перебувала у віданні Нікітського ботанічного саду. Навчання в ній для дітей місцевої бідноти було недоступне.
Щебетовка
Сторінка 1 з 6
Щебетовка - селище міського типу, центр селищної Ради, підпорядкованої Феодосійській міськраді. Розташована в мальовничій долині річки Огузки, за 4 км від Чорного моря і за 27 км від найближчої залізничної станції Феодосія. З обласним центром селище зв'язане автошляхом. Населення - 2700 чоловік. Селищній Раді підпорядковане село Наникове. На південній околиці Щебетовки збереглися залишки середньовічної фортеці. Руїни середньовічної церкви візантійського стилю, що стоїть неподалік селища, серед скель, свідчать про існування тут у VIII-X ст. грецького поселення.
Наприкінці XIII ст. намісник золотоординського хана в Криму уступив Отузьку долину й гавань венеціанцям. У цій гавані був один з італійських портів того часу, відомим під назвою Прованта.
1365 року Отузьку долину захопили генуезці. У генуезьких джерелах 1461 року вперше згадано населений пункт Отузи (в перекладі з татарської - тридцять). на початку XIX ст. Отузи були невеликим селом. 1805 року тут налічувалося 40 дворів і 172 жителі. Населення в основному займалося скотарством і насамперед вівчарством і конярством. Сприятливі кліматичні умови, попит на продукти землеробства в сусідніх портових містах сприяли розвиткові садівництва та виноградарства. Долина в цей час дістає нову назву -Бакче-Доре (Садова долина). Як і в більшості степових і гірських татарських населених пунктів тут переважало общинне землекористування. Органом самоврядування в общині були збори старійшин, які складалися в основному з представників духовенства й імущих. Клас феодалів становили мурзи, які пригноблювали бідноту.
Після приєднання Криму до Росії частину земель було передано поміщиці Алексанровій, на початку XIX ст. великі площі землі в Отузькій долині стали власністю генерал-майора Бакарюкова та ін. У лютому 1824 року жителі Отуз поскаржилися таврійському губернаторові «на утиски, які чинять їм деякі отузькі поміщики». Після цього феодосійський повітовий предводитель дворянства й засідатель Феодосійського повітового земського суду зібрали жителів і погрожували їм за скаргу найсуворішими карами. Декого зі скаржників зв'язали і відправили до земського суду під вартою. Скарга отузьких селян 1841 року в судові органи на оса пулів поміщиків Хункалової та Чаєвського, які не дозволяли їм користуватися общинною землею й примушували виконувати різні повинності, так само була безрезультатною. У першій половині 1865 року село Отузи Тарактаської
волості Феодосійського повіту складалося з двох окремих дільниць: Верхнього Отуза і Нижнього Отуза з числом дворів 114 і кількістю мешканців - 433. У пореформений період відбувався інтенсивний процес диференціації місцевого селянства. 1884 року з 214 господарств у Отузах 36 зовсім не мали землі. На один селянський двір у середньому припадало лише 0,6 десятини оброблюваної землі, в т. ч. 0,3 десятини орендованої.
Процес обезземелювання селянства й зростання капіталістичних відноснії особливо посилився на початку XX ст. В Отузькій долині з'явилися нові великі землевласники: Юр'єв, Короз, Ібрагім Аджі, Муртазаєв, Чеватні та ін., які хазяйнували по-капіталістичному, широко застосовуючи найману працю. Місцеві селяни мусили ходити на заробітки або наймитували за копійки в садах і на виноградниках, що належали багатіям. Навесні для обробітку виноградників і садів приходило близько 1000 батраків з північних повітів Таврійської губернії та центральних губерній Росії, яких місцеві поміщики жорстоко експлуатували.
Частина прибулих осідала в Отузах (село було розташоване на шляху, що зв'язував Феодосію з Судаком). На початку XX ст. підприємці Топалов і Мамут-Огли збудували тут цегельно-черепичні заводи. Площа під виноградниками в цей час дорівнювала 260 десятинам, але культивувалися переважно маловрожайні сорти винограду, головним чином Шабаш. Щорічно збувалося 50 тис. пудів заїжджим скупникам, які наживали на цьому великі капітали. На початку XX ст. у зв'язку з курортним будівництвом різко підвищилися ціни на землю. Місцеві ділки дрібнили її на невеличкі ділянки й дуже дорого продавали підприємцям з Феодосії, Карасубазара, Старого Крима, Москви, Петербурга. У селі було 4 крамниці, кінно поштова станція.
Отузька біднота жила в злиднях й неуцтві. 2768 чоловік, які проживали 1915 року в Отузах, обслуговував один фельдшерський пункт і аптека. До найближчої лікарні було 25 верст. Тільки 1902 року в селі відкрито початкову земську школу. Це був невеликий будинок з однією класною кімнатою. 1910 року в ній навчалося 47 хлопчиків і 12 дівчаток. За допомогою повітового земства засновано також нижчу школу садівництва й виноградарства, яка перебувала у віданні Нікітського ботанічного саду. Навчання в ній для дітей місцевої бідноти було недоступне.
Дивиться також інші населені пункти району: