Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Щебетовка

Щебетовка - селище міського типу, центр селищної Ради, підпорядкованої Феодосійській міськраді. Розташована в мальовничій долині річки Огузки, за 4 км від Чорного моря і за 27 км від найближчої залізничної станції Феодосія. З обласним центром селище зв'язане автошляхом. Населення - 2700 чоловік. Селищній Раді підпорядковане село Наникове.
Район сучасної Щебетовки був заселений з давніх часів. 1920 року в урочищі Чаалках досліджувалися поселення доби неоліту й бронзи (V й II тисячоліття до н. е.), а на Карадагу знайдено кремінні знаряддя періоду міді.
На південній околиці Щебетовки збереглися залишки середньовічної фортеці. Руїни середньовічної церкви візантійського стилю, що стоїть неподалік селища, серед скель, свідчать про існування тут у VIII-X ст. грецького поселення.
Наприкінці XIII ст. намісник золотоординського хана в Криму уступив Отузьку долину й гавань венеціанцям. У цій гавані був один з італійських портів того часу, відомим під назвою Прованта.
1365 року Отузьку долину захопили генуезці. У генуезьких джерелах 1461 року вперше згадано населений пункт Отузи (в перекладі з татарської - тридцять). на початку XIX ст. Отузи були невеликим селом. 1805 року тут налічувалося 40 дворів і 172 жителі. Населення в основному займалося скотарством і насамперед вівчарством і конярством. Сприятливі кліматичні умови, попит на продукти землеробства в сусідніх портових містах сприяли розвиткові садівництва та виноградар­ства. Долина в цей час дістає нову назву -Бакче-Доре (Садова долина). Як і в більшості степових і гірських татарських населених пунктів тут переважало общинне землекористування. Органом самоврядування в общині були збори старійшин, які складалися в основному з представників духовенства й імущих. Клас феодалів становили мурзи, які пригноблювали бідноту.
Після приєднання Криму до Росії частину земель було передано поміщиці Алексанровій, на початку XIX ст. великі площі землі в Отузькій долині стали власністю генерал-майора Бакарюкова та ін. У лютому 1824 року жителі Отуз поскаржилися таврійському губернаторові «на утиски, які чинять їм деякі отузькі поміщики». Після цього феодосійський повітовий предводитель дворянства й засідатель Феодосійського повітового земського суду зібрали жителів і погрожували їм за скаргу найсуворішими карами. Декого зі скаржників зв'язали і відправили до земського суду під вартою. Скарга отузьких селян 1841 року в судові органи на оса пулів поміщиків Хункалової та Чаєвського, які не дозволяли їм користуватися общинною землею й примушували виконувати різні повинності, так само була безрезультатною. У першій половині 1865 року село Отузи Тарактаської
волості Феодосійського повіту складалося з двох окремих дільниць: Верхнього Отуза і Нижнього Отуза з числом дворів 114 і кількістю мешканців - 433. У пореформений період відбувався інтенсивний процес диференціації місцевого селянства. 1884 року з 214 господарств у Отузах 36 зовсім не мали землі. На один селянський двір у середньому припадало лише 0,6 десятини оброблюваної землі, в т. ч. 0,3 десятини орендованої.
Процес обезземелювання селянства й зростання капіталістичних відноснії особливо посилився на початку XX ст. В Отузькій долині з'явилися нові великі землевласники: Юр'єв, Короз, Ібрагім Аджі, Муртазаєв, Чеватні та ін., які хазяйнували по-капіталістичному, широко застосовуючи найману працю. Місцеві селяни мусили ходити на заробітки або наймитували за копійки в садах і на виноградни­ках, що належали багатіям. Навесні для обробітку виноградників і садів приходило близько 1000 батраків з північних повітів Таврійської губернії та центральних губерній Росії, яких місцеві поміщики жорстоко експлуатували.
Частина прибулих осідала в Отузах (село було розташоване на шляху, що зв'язував Феодосію з Судаком). На початку XX ст. підприємці Топалов і Мамут-Огли збудували тут цегельно-черепичні заводи. Площа під виноградниками в цей час дорівнювала 260 десятинам, але культивувалися переважно маловрожайні сорти винограду, головним чином Шабаш. Щорічно збувалося 50 тис. пудів заїжджим скуп­никам, які наживали на цьому великі капітали. На початку XX ст. у зв'язку з курортним будівництвом різко підвищилися ціни на землю. Місцеві ділки дріб­нили її на невеличкі ділянки й дуже дорого продавали підприємцям з Феодосії, Карасубазара, Старого Крима, Москви, Петербурга. У селі було 4 крамниці, кінно поштова станція.
Отузька біднота жила в злиднях й неуцтві. 2768 чоловік, які проживали 1915 року в Отузах, обслуговував один фельдшерський пункт і аптека. До найближчої лікарні було 25 верст. Тільки 1902 року в селі відкрито початкову земську школу. Це був невеликий будинок з однією класною кімнатою. 1910 року в ній навчалося 47 хлопчиків і 12 дівчаток. За допомогою повітового земства засновано також нижчу школу садівництва й виноградарства, яка перебувала у віданні Нікітського ботанічного саду. Навчання в ній для дітей місцевої бідноти було недоступне.



.

Щебетовка - cучасна карта