Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
катерів. Населення - 9,9 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковані смт Краснознаменка та села Данилівка, Лінійне, Партизанське.
Вважають, що назва селища походить від латинського URSUS (ведмідь). Важка горбата маса східної гори Аюдаг (Ведмідь-Гора), вкритої лісами й чагарникам, що виступає своїм мисом далеко в море, має форму відпочиваючого гігантського ведмедя (висота - 572 м, довжина - близько 2,5 км).
Територія Гурзуфа та його околиць була заселена понад З0 тис. років. Поблизу села Партизанського знайдені крем'яні знаряддя доби раннього палеоліту. Про те, що тут жили люди в III, II і І тисячоліттях до н. е., свідчать знайдені в районі Гурзуфа поселення часів неоліту і бронзи, а також таврські поселення і могильник. Тут же розкопано рештки античного поселення III ст. до н. е. -II-III ст. н. е., де збереглася плита з давньогрецьким написом.
Поблизу Гурзуфа і на його території відомі 4 середньовічні могильники V- VІ, VI-VII, VIII-X ст., поселення й фортеця Горзувіти, побудована, за свідчення м візантійського історика Прокопія Кесарійського, в VI ст. візантійським імператором Юстініаном-І. Під час розкопок у 1959-1963 рр. виявлено залишки укріплення, житлових будинків та великої базиліки VI ст. Арабський географ Ібн-Едрисі повідомляв, що в XII ст. Гурзуф (Горура) був торговельним приморським містом. Таким же залишався він (Орзовіум, Горзовіум) і під владою генуезців, які мали тут свого консула та адміністрацію.
1472 року, повертаючись з Індії, в Гурзуфі побував відомий російський мандрівник Афанасій Нікітін. У своєму творі «Ходіння за три моря» він писав: «...і занесло нас Баликасе (Балаклава), а звідти Ткюрзафу (Гурзуф) і тут стояли ми 5 днів».
Після загарбання Криму Туреччиною 1475 року Гурзуф втратив своє колишнє значення. Турки розмістили тут свій гарнізон. Більшість населення в той час становили нащадки візантійських греків. 1778 року їх виселено з Південного берегу. Спустілий Гурзуф заселили татари. Землі, що прилягали до нього, стали
власністю хана і були здебільшого подаровані або продані приватним особам. Коли приєднали Крим до Росії, ці землі відвели полковнику Д. Є. Леслію. Оскільки межі землеволодінь місцевого населення й нового власника не буди точно встановлені, почалися тяжби, що тривали кілька років.
Наприкінці XVIII ст. Гурзуф являв собою невелике сільце з населенням 179 чоловік, які належали до розряду казенних селян ї займалися садівництвом та землеробством. 1808 року новоросійський генерал-губернатор А.-Е. Рішельє придбав ділянку землі в гирлі ріки Авунди, заклав парк і збудував будинок зі службами. Цей маєток 1823 року купив один з найбільших землевласників Росії - новоросійський і бессарабський генерал-губернатор М. С. Воронцов.
На той час кількість населення в селі дещо зросла - тут налічувалося 124 ревізькі душі, що проживали в 40 дворах. 1834 року землі Воронцова придбав сенатор Фундуклей і збудував тут 1847 року виноробний підвал, де щорічно вироблялося близько 3 тис. відер вина.
У першій половині XIX ст. в Гурзуфі діяла приватна верф парусних суден. 1846 року збудовано 2 такі судна.
Мальовнича природа Гурзуфа приваблювала багатьох діячів культури. У серпні-вересні 1820 року з родиною генерала М. М. Раєвського три тижні тут провів О. С. Пушкін. Гурзуф і Крим справили на поета дуже сильне враження, він понад десять років звертався у своїй творчості до кримської тематики. Незабаром після О. С. Пушкіна в Гурзуфі побував І. М. Муравйов-Апостол (батько декабристів І. І., М. І. та С. І. Муравйових-Аностолів), який написав книгу «Подорож по Тавріді в 1820 році». 1825 року Гурзуф відвідали О. С. Грибоєдов і польський поет Адам Міцкевич, який працював тут над своїми «Кримськими сонетами». Відвідували Гурзуф і художники, зокрема брати Г. Г. та М. Г. Чернецови; вони зробили під час подорожі багато етюдів та ескізів.
З 80 -х років XIX ст. Гурзуф почав перетворюватися на буржуазно-поміщицький курорт. 1881 року маєток Фундуклея придбав підприємець П. І. Губонін, який нажив великий капітал на будівництві Лозово-Севастопольської залізниці. Переслідуючи комерційну мету, Губонін спорудив тут готелі, ресторан, улаштував електричне освітлення, провів телефон, упорядкував парк, установив у ньому мальовничі фонтани. Наприкінці XIX ст. цей курорт став найупорядкованішим на Південному березі Криму. Медичний персонал його складався з двох лікарів і бабки-
Гурзуф
Сторінка 1 з 7
Гурзуф - селище міського типу, підпорядковане Ялтинській міськраді, центр селищної Ради. Розташований на Південному березі Криму, за 16 км на північний схід від Ялти, за 69 км від обласного центру. Зв'язаний з ними та з іншими на селеними пунктами автошляхами. На березі моря - пристань для Вважають, що назва селища походить від латинського URSUS (ведмідь). Важка горбата маса східної гори Аюдаг (Ведмідь-Гора), вкритої лісами й чагарникам, що виступає своїм мисом далеко в море, має форму відпочиваючого гігантського ведмедя (висота - 572 м, довжина - близько 2,5 км).
Територія Гурзуфа та його околиць була заселена понад З0 тис. років. Поблизу села Партизанського знайдені крем'яні знаряддя доби раннього палеоліту. Про те, що тут жили люди в III, II і І тисячоліттях до н. е., свідчать знайдені в районі Гурзуфа поселення часів неоліту і бронзи, а також таврські поселення і могильник. Тут же розкопано рештки античного поселення III ст. до н. е. -II-III ст. н. е., де збереглася плита з давньогрецьким написом.
Поблизу Гурзуфа і на його території відомі 4 середньовічні могильники V- VІ, VI-VII, VIII-X ст., поселення й фортеця Горзувіти, побудована, за свідчення м візантійського історика Прокопія Кесарійського, в VI ст. візантійським імператором Юстініаном-І. Під час розкопок у 1959-1963 рр. виявлено залишки укріплення, житлових будинків та великої базиліки VI ст. Арабський географ Ібн-Едрисі повідомляв, що в XII ст. Гурзуф (Горура) був торговельним приморським містом. Таким же залишався він (Орзовіум, Горзовіум) і під владою генуезців, які мали тут свого консула та адміністрацію.
1472 року, повертаючись з Індії, в Гурзуфі побував відомий російський мандрівник Афанасій Нікітін. У своєму творі «Ходіння за три моря» він писав: «...і занесло нас Баликасе (Балаклава), а звідти Ткюрзафу (Гурзуф) і тут стояли ми 5 днів».
Після загарбання Криму Туреччиною 1475 року Гурзуф втратив своє колишнє значення. Турки розмістили тут свій гарнізон. Більшість населення в той час становили нащадки візантійських греків. 1778 року їх виселено з Південного берегу. Спустілий Гурзуф заселили татари. Землі, що прилягали до нього, стали
власністю хана і були здебільшого подаровані або продані приватним особам. Коли приєднали Крим до Росії, ці землі відвели полковнику Д. Є. Леслію. Оскільки межі землеволодінь місцевого населення й нового власника не буди точно встановлені, почалися тяжби, що тривали кілька років.
Наприкінці XVIII ст. Гурзуф являв собою невелике сільце з населенням 179 чоловік, які належали до розряду казенних селян ї займалися садівництвом та землеробством. 1808 року новоросійський генерал-губернатор А.-Е. Рішельє придбав ділянку землі в гирлі ріки Авунди, заклав парк і збудував будинок зі службами. Цей маєток 1823 року купив один з найбільших землевласників Росії - новоросійський і бессарабський генерал-губернатор М. С. Воронцов.
На той час кількість населення в селі дещо зросла - тут налічувалося 124 ревізькі душі, що проживали в 40 дворах. 1834 року землі Воронцова придбав сенатор Фундуклей і збудував тут 1847 року виноробний підвал, де щорічно вироблялося близько 3 тис. відер вина.
У першій половині XIX ст. в Гурзуфі діяла приватна верф парусних суден. 1846 року збудовано 2 такі судна.
Мальовнича природа Гурзуфа приваблювала багатьох діячів культури. У серпні-вересні 1820 року з родиною генерала М. М. Раєвського три тижні тут провів О. С. Пушкін. Гурзуф і Крим справили на поета дуже сильне враження, він понад десять років звертався у своїй творчості до кримської тематики. Незабаром після О. С. Пушкіна в Гурзуфі побував І. М. Муравйов-Апостол (батько декабристів І. І., М. І. та С. І. Муравйових-Аностолів), який написав книгу «Подорож по Тавріді в 1820 році». 1825 року Гурзуф відвідали О. С. Грибоєдов і польський поет Адам Міцкевич, який працював тут над своїми «Кримськими сонетами». Відвідували Гурзуф і художники, зокрема брати Г. Г. та М. Г. Чернецови; вони зробили під час подорожі багато етюдів та ескізів.
З 80 -х років XIX ст. Гурзуф почав перетворюватися на буржуазно-поміщицький курорт. 1881 року маєток Фундуклея придбав підприємець П. І. Губонін, який нажив великий капітал на будівництві Лозово-Севастопольської залізниці. Переслідуючи комерційну мету, Губонін спорудив тут готелі, ресторан, улаштував електричне освітлення, провів телефон, упорядкував парк, установив у ньому мальовничі фонтани. Наприкінці XIX ст. цей курорт став найупорядкованішим на Південному березі Криму. Медичний персонал його складався з двох лікарів і бабки-