Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Територія, на якій розташоване місто, була заселена в III тисячолітті до н. е., про що свідчать кургани й окремі знахідки доби бронзи. У VI ст. до н. е. тут, на схилах та біля підніжжя гори, вихідці з Мілета заснували населений пункт під назвою Пантікапей. Місто швидко зростало. З першої чверті VI ст. до н. е. воно карбувало власну монету. З V ст. до н. е. по IV ст. н. е. Пантікапей - столиця Боспорської рабовласницької держави, де проживало 40-45 тис. чоловік, не рахуючи рабів. Розквіт міста припадає на кінець V - початок III ст. до н. е., коли воно було найбільшим ремісничим і торговим центром Північного Причорномор'я. Високого рівня досяг тут розвиток залізообробного, каменерізного, косторізного, керамічного, в т. ч. гончарного виробництва, ткацтва й інших ремесел. Та особливо уславився І Пантікапей художньою обробкою дорогоцінних металів: золота, срібла і їх сплаву - електри. До порту прибували товари не лише з Середземномор'я й скіфських земель, а й з Уралу, Алтаю, Середньої Азії.
Терасне планування міста по крутих схилах гори, досліджені археологами залишки кам'яних багатокімнатних будинків, часто оздоблених розписом, терм і великої громадської будівлі з колонами, висота якої сягала 10 метрів, свідчать про високий рівень містобудування в Пантікапеї. На майстерність місцевих архітекторів вказують і монументальні поховальні споруди з каменю, знайдені під величезними часинами курганів IV ст. до н. е. Видатною пам'яткою архітектури й живопису І н. е., що збереглася до наших днів, є склеп Деметри, фресковий розпис якого кібражує кількох шанованих у Пантікапеї богів - Деметру, Кору, Плутона. У похованнях представників верхівки грецької та скіфської аристократії, у курганах Зміїному, Золотому, Мелек-Чесменському, Павлівському, Царському, Куль-Оба виявлено кращі зразки виробів пантікапейських ювелірів, а золота ваза й чаїна з кургану Куль-Оба є шедевром світового мистецтва.
У II ст. до н. е. Боспорська держава зазнала соціально-економічної кризи, що посилилася з небезпекою захоплення Боспору скіфами. Цар Боспору Перісад V змушений був передати владу більш могутньому понтійському цареві Мітрідату VI. Ця подія спричинилася до повстання скіфського населення 107 року до н. е. під проводом Савмака. Спалахнувши у Пантікапеї, воно швидко охопило всю європейську частину Боспорської держави. Перісада було вбито. Вождь повстанців Савмак став правителем Боспору. Після тривалої підготовки військо Мітрідата VI, очолюване полководцем Діофантом, оволоділо Феодосією, а згодом і Пантікапеєм. Повстання було придушене. Близько 370-х років н. е. Пантікапею, як і усій Боспорській державі, завдали нищівного удару гунни. У V ст. античний Пантікапей припинив своє існування.
Після того, як руйнівна хвиля гуннської навали відступила, Пантікапей поступово ожив як портовий і ремісничий центр. Деякий час населений пункт називали Боспором. У VI ст. він став візантійською фортецею. У VII ст. ним заволоділи хозари.
Наприкінці VIII ст. під назвою «Кръчъва» місто згадується в руському літопису. Тоді тут побувало військо новгородського князя Бравліна. З тих часів встановлюються зв'язки Боспора з Руссю - торговельні, політичні й культурні. У X ст. вони завершилися утворенням на берегах Керченської протоки Тмутараканського князівства, що входило до складу Київської Русі. Протягом X-XII ст. Корчев відігравав важливу роль у князівстві. Місто стало великим ринком, де торгували купці Русі, Сходу, Візантії, Західної Європи, Кавказу. Водночас Корчев був морськими воротами давньоруської держави на Чорному й Азовському морях. Тому не випадково араби називали Керченську протоку Руською рікою, а Чорне море - морем Руським. Про належність Корчева до Тмутараканського князівства свідчить напис на відомому Тмутараканському камені, знайденому 1792 року.
Татари, що оволоділи Кримським півостровом у XIII ст., 1318 року відступили населений пункт генуезцям, які влаштували тут один з важливих своїх портів під назвою Черкіо (Сеrcіо). Близько двохсот років місто входило до складу генуезької колонії. Його населення займалося соляним і рибним промислами. Звідси вивозили
солону рибу, балики, сіль, шкіру, вовну, зерно, а також невільників. Влада належала консулу, який підпорядковувався уряду Кафи. 1475 року генуезькі колонії захопили турецькі завойовники, що підкорили Кримське ханство. Місто стало одним з опорних пунктів турецького панування в Криму.
За три століття татаро-турецького іга Керч перетворилася на убоге містечко, но правило новим хазяям за ринок работоргівлі. З середини XVI до X VIII ст. на Керченський півострів не раз робило походи донське й українське козацтво, яке активно боролося проти татаро-турецьких завойовників. Про перебування на півострові братських козаків свідчать пам'ятні місця: т. зв.
Керч
Сторінка 1 з 20
Керч - місто обласного підпорядкування (з 1945 р.), розташоване на березі Керченської протоки, за 210 км від Сімферополя. Важливий порт Чорного й Азовського морів, великий залізничний вузол. Населення - 127,6 тис. чоловік. Терасне планування міста по крутих схилах гори, досліджені археологами залишки кам'яних багатокімнатних будинків, часто оздоблених розписом, терм і великої громадської будівлі з колонами, висота якої сягала 10 метрів, свідчать про високий рівень містобудування в Пантікапеї. На майстерність місцевих архітекторів вказують і монументальні поховальні споруди з каменю, знайдені під величезними часинами курганів IV ст. до н. е. Видатною пам'яткою архітектури й живопису І н. е., що збереглася до наших днів, є склеп Деметри, фресковий розпис якого кібражує кількох шанованих у Пантікапеї богів - Деметру, Кору, Плутона. У похованнях представників верхівки грецької та скіфської аристократії, у курганах Зміїному, Золотому, Мелек-Чесменському, Павлівському, Царському, Куль-Оба виявлено кращі зразки виробів пантікапейських ювелірів, а золота ваза й чаїна з кургану Куль-Оба є шедевром світового мистецтва.
У II ст. до н. е. Боспорська держава зазнала соціально-економічної кризи, що посилилася з небезпекою захоплення Боспору скіфами. Цар Боспору Перісад V змушений був передати владу більш могутньому понтійському цареві Мітрідату VI. Ця подія спричинилася до повстання скіфського населення 107 року до н. е. під проводом Савмака. Спалахнувши у Пантікапеї, воно швидко охопило всю європейську частину Боспорської держави. Перісада було вбито. Вождь повстанців Савмак став правителем Боспору. Після тривалої підготовки військо Мітрідата VI, очолюване полководцем Діофантом, оволоділо Феодосією, а згодом і Пантікапеєм. Повстання було придушене. Близько 370-х років н. е. Пантікапею, як і усій Боспорській державі, завдали нищівного удару гунни. У V ст. античний Пантікапей припинив своє існування.
Після того, як руйнівна хвиля гуннської навали відступила, Пантікапей поступово ожив як портовий і ремісничий центр. Деякий час населений пункт називали Боспором. У VI ст. він став візантійською фортецею. У VII ст. ним заволоділи хозари.
Наприкінці VIII ст. під назвою «Кръчъва» місто згадується в руському літопису. Тоді тут побувало військо новгородського князя Бравліна. З тих часів встановлюються зв'язки Боспора з Руссю - торговельні, політичні й культурні. У X ст. вони завершилися утворенням на берегах Керченської протоки Тмутараканського князівства, що входило до складу Київської Русі. Протягом X-XII ст. Корчев відігравав важливу роль у князівстві. Місто стало великим ринком, де торгували купці Русі, Сходу, Візантії, Західної Європи, Кавказу. Водночас Корчев був морськими воротами давньоруської держави на Чорному й Азовському морях. Тому не випадково араби називали Керченську протоку Руською рікою, а Чорне море - морем Руським. Про належність Корчева до Тмутараканського князівства свідчить напис на відомому Тмутараканському камені, знайденому 1792 року.
Татари, що оволоділи Кримським півостровом у XIII ст., 1318 року відступили населений пункт генуезцям, які влаштували тут один з важливих своїх портів під назвою Черкіо (Сеrcіо). Близько двохсот років місто входило до складу генуезької колонії. Його населення займалося соляним і рибним промислами. Звідси вивозили
солону рибу, балики, сіль, шкіру, вовну, зерно, а також невільників. Влада належала консулу, який підпорядковувався уряду Кафи. 1475 року генуезькі колонії захопили турецькі завойовники, що підкорили Кримське ханство. Місто стало одним з опорних пунктів турецького панування в Криму.
За три століття татаро-турецького іга Керч перетворилася на убоге містечко, но правило новим хазяям за ринок работоргівлі. З середини XVI до X VIII ст. на Керченський півострів не раз робило походи донське й українське козацтво, яке активно боролося проти татаро-турецьких завойовників. Про перебування на півострові братських козаків свідчать пам'ятні місця: т. зв.