Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Як свідчать археологічні розвідки, територія селища з давніх часів обжині людиною. У Нижньогірському та поблизу нього виявлені поселення й кургани з похованнями доби ранньої бронзи, а також скіфського періоду.
Точний час виникнення населеного пункту не встановлено. Відомо лише, що в XVII ст. тут, у долині річки Салгиру, існувало невелике татарське селище Сейтлер (Сегидлер), яке входило до складу Насивського кадилику Карасубазарського кайманства. Згодом, після приєднання Криму до Росії, воно було у складі Перекопського повіту. 1805 року в Сейтлері у 8 дворах проживало 62 чоловіка. Після Кримської війни частина населення емігрувала до Туреччини.
Царський уряд роздав незаймані землі в околицях Сейтлера офіцерам - учасникам Кримської війни 1853-1856 рр. На початку 60-х років тут одержав 2 тис.
десятин землі відставний підполковник Щасливцев. Він переселив сюди кілька сімей селян з внутрішніх губерній Росії. Згодом на цих землях осідали безземельні селяни, які прибували з України на заробітки. Жителі села займалися землеробством і скотарством, вирощували озиму і яру пшеницю, ячмінь, овес, просо, кукурудзу, розводили баштани, сади. Населений пункт поділявся на дві частини: Сейтлер вакуфний - татарське село на землях, які підлягали Особливій вакуфній комісії (мусульманське духовенство), і Сейтлер - економія поміщика. У 1900 році 10 сімей Сейтлера вакуфного орендували в Особливої комісії по вакуфах Таврійської губернії 77 десятин землі за гроші і одна сім'я - 3 десятини з частини врожаю. З 11 сімей, які проживали на землях економії, 9 орендували з частини врожаю 316 десятин і одна - 3 десятини за гроші. За орендовану землю селяни щороку підлизали десяту частину хліба, сіна, за випас рогатої худоби платили по 25-30 коп. з голови, з верблюда 2-3 крб. Крім того, вони мали відпрацювати на хазяїна пемну кількість днів.
1888 року в економії поміщик побудував цегельно-черепичний завод, на якому трудилися з ранку до вечора 15 чоловік. Продукція заводу - цегла й черепиця - збувалася в навколишніх селах. Після споруджання залізничної вітки Джанкой-Феодосія 1892 року стала до ладу станція Сейтлер. При ній швидко зростало селище: на 1896 рік тут мешкало 475 чоловік. Більшість жителів - переселенці центральних губерній Росії та України - працювала в економіях поміщиків, розташованих в околицях села. Величезна кількість зерна і фруктів, які виробляли поміщицькі господарства на продаж, приваблювала до Сейтлера торговців. Наприкінці XІX ст. тут було 30 торговельних підприємств з оборотом понад 200 тис. крб.
рік. Наприкінці XIX - на початку XX ст. станція відправляла до портових міст Феодосії і Керчі близько 1,5 млн. пудів хлібних вантажів. Через Сейтлер експортувалося щороку близько 130-132 тис. пудів фруктів.
Селище забудовувалося повільно й хаотично. Трудовий люд ліпив мазанки з односхилими дахами-стелями, глиняного долівкою й невеликими віконцями. А поруч височіли цегляні будинки торговців, трактир і торгові ряди. Із зростанням населення, дедалі гострішою ставала проблема постачання його водою. 1897 року пробурили першу 292-метрову свердловину і встановили насос. У 1897 році відкрили амбулаторію, а ще через 6 років - аптеку. Більшість жителів Сейтлера не знала грамоти. Першу початкову школу засновано лише 1892 року, в якій один учитель навчав 37 учнів, переважно дітей торговців та куркулів. У грудні 1902 року в селищі відкрили на честь М. В. Гоголя безплатну народну бібліотеку-читальню, де двічі на тиждень видавали книжки й журнали.
Переважна більшість трудящого населення Сейтлера жила в страшних злиднях. Найродючіші ділянки землі належали поміщикам. В Андріївській волості, до якої з кінця XIX ст. входив Сейтлер, вони володіли 60 проц. усіх орних земель, куркулі й духовенство - 26 проц. Тяжке економічне становище, класове гноблення й політичне безправ'я породжували серед бідноти невдоволеня і протест, які особливо проявилися під час революції 1905-1907 рр. Влітку 1906 року на станції у пошуках роботи зібралися сотні сільськогосподарських робітників, серед них підлітки 14-15 років. Невелике приміщення вокзалу не могло стати притулком для всіх прибулих. У Червні 1906 року вони, голодні й змучені безробіттям, зажадали від місцевих властей якнайшвидшого оформлення найму і забезпечення харчуванням.
Під час першої світової війни більшість чоловіків мобілізували на фронт. Бідняцькі господарства занепадали: не було робочої сили, дошкуляли різні військові повинності. Поміщики, куркулі й торговці Сейтлера та прилеглих сіл, використовуючи продовольчі труднощі і підвищуючи ціни на сільськогосподарські продукти, наживалися.
Нижньогірський
Сторінка 1 з 7
Нижньогірський - селище міського типу, центр однойменного району. Розташований у північно-східній частині Кримського півостріва за 91 км від Сімферополя. Залізнична станція Нижньогірська. З обласним центром селище зв'язане авіалінією. Населення - 8,9 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковані населені пункти Зелене й Лінійне. Точний час виникнення населеного пункту не встановлено. Відомо лише, що в XVII ст. тут, у долині річки Салгиру, існувало невелике татарське селище Сейтлер (Сегидлер), яке входило до складу Насивського кадилику Карасубазарського кайманства. Згодом, після приєднання Криму до Росії, воно було у складі Перекопського повіту. 1805 року в Сейтлері у 8 дворах проживало 62 чоловіка. Після Кримської війни частина населення емігрувала до Туреччини.
Царський уряд роздав незаймані землі в околицях Сейтлера офіцерам - учасникам Кримської війни 1853-1856 рр. На початку 60-х років тут одержав 2 тис.
десятин землі відставний підполковник Щасливцев. Він переселив сюди кілька сімей селян з внутрішніх губерній Росії. Згодом на цих землях осідали безземельні селяни, які прибували з України на заробітки. Жителі села займалися землеробством і скотарством, вирощували озиму і яру пшеницю, ячмінь, овес, просо, кукурудзу, розводили баштани, сади. Населений пункт поділявся на дві частини: Сейтлер вакуфний - татарське село на землях, які підлягали Особливій вакуфній комісії (мусульманське духовенство), і Сейтлер - економія поміщика. У 1900 році 10 сімей Сейтлера вакуфного орендували в Особливої комісії по вакуфах Таврійської губернії 77 десятин землі за гроші і одна сім'я - 3 десятини з частини врожаю. З 11 сімей, які проживали на землях економії, 9 орендували з частини врожаю 316 десятин і одна - 3 десятини за гроші. За орендовану землю селяни щороку підлизали десяту частину хліба, сіна, за випас рогатої худоби платили по 25-30 коп. з голови, з верблюда 2-3 крб. Крім того, вони мали відпрацювати на хазяїна пемну кількість днів.
1888 року в економії поміщик побудував цегельно-черепичний завод, на якому трудилися з ранку до вечора 15 чоловік. Продукція заводу - цегла й черепиця - збувалася в навколишніх селах. Після споруджання залізничної вітки Джанкой-Феодосія 1892 року стала до ладу станція Сейтлер. При ній швидко зростало селище: на 1896 рік тут мешкало 475 чоловік. Більшість жителів - переселенці центральних губерній Росії та України - працювала в економіях поміщиків, розташованих в околицях села. Величезна кількість зерна і фруктів, які виробляли поміщицькі господарства на продаж, приваблювала до Сейтлера торговців. Наприкінці XІX ст. тут було 30 торговельних підприємств з оборотом понад 200 тис. крб.
рік. Наприкінці XIX - на початку XX ст. станція відправляла до портових міст Феодосії і Керчі близько 1,5 млн. пудів хлібних вантажів. Через Сейтлер експортувалося щороку близько 130-132 тис. пудів фруктів.
Селище забудовувалося повільно й хаотично. Трудовий люд ліпив мазанки з односхилими дахами-стелями, глиняного долівкою й невеликими віконцями. А поруч височіли цегляні будинки торговців, трактир і торгові ряди. Із зростанням населення, дедалі гострішою ставала проблема постачання його водою. 1897 року пробурили першу 292-метрову свердловину і встановили насос. У 1897 році відкрили амбулаторію, а ще через 6 років - аптеку. Більшість жителів Сейтлера не знала грамоти. Першу початкову школу засновано лише 1892 року, в якій один учитель навчав 37 учнів, переважно дітей торговців та куркулів. У грудні 1902 року в селищі відкрили на честь М. В. Гоголя безплатну народну бібліотеку-читальню, де двічі на тиждень видавали книжки й журнали.
Переважна більшість трудящого населення Сейтлера жила в страшних злиднях. Найродючіші ділянки землі належали поміщикам. В Андріївській волості, до якої з кінця XIX ст. входив Сейтлер, вони володіли 60 проц. усіх орних земель, куркулі й духовенство - 26 проц. Тяжке економічне становище, класове гноблення й політичне безправ'я породжували серед бідноти невдоволеня і протест, які особливо проявилися під час революції 1905-1907 рр. Влітку 1906 року на станції у пошуках роботи зібралися сотні сільськогосподарських робітників, серед них підлітки 14-15 років. Невелике приміщення вокзалу не могло стати притулком для всіх прибулих. У Червні 1906 року вони, голодні й змучені безробіттям, зажадали від місцевих властей якнайшвидшого оформлення найму і забезпечення харчуванням.
Під час першої світової війни більшість чоловіків мобілізували на фронт. Бідняцькі господарства занепадали: не було робочої сили, дошкуляли різні військові повинності. Поміщики, куркулі й торговці Сейтлера та прилеглих сіл, використовуючи продовольчі труднощі і підвищуючи ціни на сільськогосподарські продукти, наживалися.
Дивиться також інші населені пункти району:
- Якимівка
- Уварівка
- Садове
- Охотське
- Омелянівка
- Новогригорівка
- Михайлівка
- Митрофанівка
- Коврове
- Зоркине
- Жемчужина
- Желябовка