Алупка - Кримська область у складі УРСР | Інформаційно-пізнавальний портал
Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Алупка

Алупка - місто районного підпорядкування, кліматичний курорт. Розташована за 17 км від Ялти і за 97 км від обласного центру; до найближчої залізничної станції Севастополь - 75 км. Є морський причал. Населення - 11 200 чоловік.
У І тисячолітті до н. е. тут жили таври. Їх сховище виявлено на Хрестовій горі за 2 км від міста.
Вперше населений пункт під назвою Алупка згадується в писемних джерелах 960 року. У XIII ст. Алупка входила до складу феодального князівства Феодоро, а в XIV ст.- до складу генуезьких володінь і на картах позначалася як невеликий причал для військових суден - Люпіко. 1454 року поселення спустошили турки.
Після приєднання Криму до Росії Алупка - маєток великого поміщика, фаво­рита Катерини II, князя Г. О. Потьомкіна. Згодом вона стала власністю командира грецького батальйону Ф. Д. Ревеліоті. До 20-х років XIX ст. це було невелике село. Саме такою її описують учений-ботанік К. І. Габліц і член Російської академії наук П. І. Сумароков. У 1798 році тут проживало 211 чоловік, переважно колишніх державних селян, які одержали наділи.
У першій половині XIX ст. маєток перейшов у власність генерал-губернатора Новоросійського краю князя М. С. Воронцова, який тут 1828 року почав зводити собі палац. На будівництві палацу широко використовувалася праця кріпаків. Тут пра цювали талановиті владимирські каменярі Г. Петров, І. Гаврилов та інші, які витесували з гранітних глиб витончені і складні за малюнками прикраси. В оздобленні кімнат виявилася майстерність ліпника Р. Фортунова з містечка Мопшів Київської губернії. Руками кріпаків біля палацу на площі близько 40 десятин
укладено парк, у якому було влаштовано поляни, штучні водоймища, гроти, і посаджено екзотичні рослини.
Працюючи як вільнонаймані, кріпаки одержували плату від 8 крб. 50 коп. до 22 крб. 85 коп. на місяць, залежно від спеціальності. Половина заробітку, а нерідко і його більша частина, йшла на виплату оброку поміщикам. Багато кріпаків, щоб не померти з голоду, згоджувалися працювати на будь-яких умовах. Так, у грудні 1833 року управитель маєтками Воронцова на Південному березі Криму писав управителеві одеською конторою, що до нього йдуть юрби людей, цілими сі­м'ями, які згоджуються працювати за 6 крб. на місяць. На будівництві часто спала­хували епідемії, які забирали в могилу сотні людей. Особливо тяжко було в голодні 1833 і 1837 роки, коли померло багато будівельників.
Кріпаки, які зводили палац, не мали права нікуди відлучатися. За невихід на роботу із заробітку вираховувалося 5 крб. Тих, хто втікав, ловили і відправляли на поселення в Сибір. Так, 1828 року в маєтках Воронцова, Голіциної та інших поміщи­ків на Південному березі Криму було заарештовано й відправлено в Сибір за бродяж­ництво близько 300 чоловік.
Будівництво палацу було завершено в 1848 році. Всі, хто побував тут, відзначали виняткову красу палацу й парку. 1820 року Алупку відвідали О. С. Пушкін і майбут­ній декабрист М. І. Муравйов-Апостол, а в 1825 році - О. С. Грибоєдов.
У поселенні збудували також кілька громадських і приватних будинків. У 20-х роках, щоб привернути до себе татарське населення, Воронцов спорудив мечеть. на початку 40-х років зведено православну церкву за зразком храму Тезея в Афі­нах. Тут почали зводити собі дачі великі російські поміщики і князі. Воронцов, якому ліше в Алупці належало до 400 десятин землі, розгорнув активну підприємницьку діяльність. У його маєтку вирощувався високосортний виноград, з якого виготовля­лися чудові вина, що стали відомі не тільки в Росії, а й за кордоном.
У пореформений час Алупка поступово перетворюється на капіталістичний курорт. 1887 року її населення становило 526 чоловік. Коли, завдяки дослідним роботам лікарів С. П. Боткіна і В. М. Дмитрієва, стало відомо про цілющі властивості клімату Кримського побережжя, сюди ринулися підприємці всіх мастей. Купуючи землю у місцевих поміщиків, вони будували дачі, готелі, пансіонати. Князі Трубецькі свій маєток в Алупці-Сарі (нині селище Шевченкове) розбили на 100 окремих ділянок, продаючи їх від 8 до З0 крб., а в 90-х роках - до 90 крб. за квадратний сажень.
Після придбання Лівадії царською сім'єю услід за царем Олександром II сюди кинулись не тільки члени його сім'ї, маєтки і палаци яких появилися в зоні від Ялти до Алупки, але й весь придворний почет. Великі капіталістичні ділки намагалися організувати тут курортне господарство на європейський лад. Свої володіння вони перетворили на типово комерційні підприємства з курзалами, казино, ресторанами. У ці роки було прокладено нижню дорогу від Лівадії через Ореанду до Алупки. Найінтенсивніше дачне будівництво розгор­нулося тут наприкінці XIX ст. На початку XX ст. було повністю забудовано вулиці Воронцовську
 (нині Кірова), Кримську (нині Рози Люксембург) та ін. Коли всю територію Алупки було вже зайнято дачами й особняками, будівництво перенесли на вільнішу західну околицю. У 1901-1903 рр. князі Трубецькі, щоб підвищити



Дивиться також інші населені пункти району:

.

Алупка - cучасна карта