Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Місцевість, де виникло село, була заселена в далеку давнину. Поблизу Желябовки виявлено поселення періоду бронзи, досліджено кургани 3 похованнями доби міді, бронзи, скіфські, а також могильник раннього середньовіччя. На території села Тарасівни (гора Опук) збереглися руїни античного міста Кіммеріка.
До приєднання Криму до Росії на території нинішнього села Желябовки було невелике татарське селище Орус Коджа (Урус Коджа), яке входило до складу Насивського кадилику Карасубазарського каймаканства. 1816 року тут налічувалось 22 двори.
Після Кримської війни (1853-1856 рр.) більшість татарського населення села емігрувала до Туреччини. Навколишні землі одержали учасники Кримської війни поміщик Андрій Нелідов - 600 десятин та морські офіцери брати Соїчі - по 300 десятин. У 60-70 рр. XIX ст. сюди прибули селяни з внутрішніх губерній Росії. 1864 року у 8 дворах проживало 35 чоловік. У 1861-1864 рр. на лівому березі Біюк-Карасу нові переселенці - болгари заснували невелике селище Чая, яке, розростаючись, поступово злилося з Орус Коджою. Об'єднаний населений пункт став називатись Чая. Через 20 років у ньому, перейменованому на Андріївку і перетвореному на волосний центр, налічувалося 88 дворів і 514 жителів. Основним заняттям місцевих жителів було рільництво , садівництво та городництво. Вирощували озиму пшеницю. Болгари під час переселення одержали від царською уряду ряд привілеїв та пільг і становили найбільш заможну частину населення, володіючи до 50 десятин землі на двір. У той же час 5 сімей не мали землі. У значної частини селянських господарств ледве вистачало хліба до нового врожаю.
З дальшим розвитком капіталістичних відносин у сільському господарстві посилюється соціальне розшарування і в Андріївці. З одного боку куркульство, яке виробляло зерно на продаж, багатіло, з другого - зростала кількість безземельних селянських господарств. Після проведення столипінської реформи бідняки Андріївки, щоб сплатити недоїмки, продавали за безцінь свої наділи, поповнюючи число безземельних селян. За їх рахунок три куркулі збільшили свої володіння до 300-500 десятин. 85 куркульським господарствам належало три чверті всієї землі.
Лише наприкінці XIX ст. в селі відкрився фельдшерсько-акушерський пункт. На всю Андріївську волость (99 населених пунктів) була одна лікарня на 12 ліжок, яка знаходилася в Ічках. За таких умов особливо важко було боротися з інфекційними захворюваннями.
Населення майже не знало грамоти. У початковій школі, відкритій 1871 року , один учитель навчав 72 дітей. 1887 року на
кошти жителів села споруджено приміщення школи. 1902 року тут навчалося 88 учнів. 1907 року в Андріївському земському училищі було вже 4 класи, в яких налічувалося 159 учнів з Андріївки й навколишніх сіл. Діти безземельних селян і наймитів школу майже не відвідували.
Згубно позначилася на економічному становищі трудящих перша світова війна, і більшість чоловіків була мобілізована на фронт. Господарства бідняків і середняків залишилися без робочих рук. 1914 року в Андріївці з 222 дворів 62 не мали землі. Багато господарств були безкорівними, в селі налічувалося 305 коней і тільки 124 корови. Селяни, втративши землю, поневірялися в наймах або йшли працювати сезонними робітниками в поміщицькі економії.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції влада в селі і земля залишалися в руках куркулів та поміщиків. У квітні 1917 року створено орган Тимчасового уряду - волосний громадський комітет, яким керував місцевий поміщик. Нона влада спиралася на т. зв. ескадронців з Кримського кавалерійського полку і німців колоністів з сусідніх сіл.
У березні-квітні 1917 року в село почали повертатися фронтовики, які розповідали: землякам про настрій солдатів на фронті, революційні події в країні й про те, що тільки більшовики по-справжньому відстоюють інтереси трудящих. В село було припезено кілька номерів більшовицької газети «Правда», що роз'яснювала політичну обстановку в країні. Зростала революційна активність селян. У червні 1017 року в Андріївці обрано Раду селянських і солдатських депутатів, до якої увійшли: матроса. Ф. Минаков, солдат П. В. Урумбегликов та інші.
Проводячи у вересні 1917 року вибори гласних до Феодосійського повітового зомстна, місцева буржуазно-поміщицька влада відкинула спробу селян і сільськогосподарських робітників подати списки своїх кандидатів. Біднота бурхливо протесту пала, в результаті чого на дев'яти з одинадцяти
Желябовка
Сторінка 1 з 7
Желябовка - соло, центр сільської Ради. Розташоване на берегах ріки Біюк-Карасу, за 6 км від райцентру і залізничної станції Нижньогірська. За кілометр від села проходить автошлях Сімферополь-Нижньогірський. Населення - 2617 чоловік. Сільській Раді підпорядковані села Заріччя, Іванівка, Ломоносове, Тамбовка, Тарасівка. До приєднання Криму до Росії на території нинішнього села Желябовки було невелике татарське селище Орус Коджа (Урус Коджа), яке входило до складу Насивського кадилику Карасубазарського каймаканства. 1816 року тут налічувалось 22 двори.
Після Кримської війни (1853-1856 рр.) більшість татарського населення села емігрувала до Туреччини. Навколишні землі одержали учасники Кримської війни поміщик Андрій Нелідов - 600 десятин та морські офіцери брати Соїчі - по 300 десятин. У 60-70 рр. XIX ст. сюди прибули селяни з внутрішніх губерній Росії. 1864 року у 8 дворах проживало 35 чоловік. У 1861-1864 рр. на лівому березі Біюк-Карасу нові переселенці - болгари заснували невелике селище Чая, яке, розростаючись, поступово злилося з Орус Коджою. Об'єднаний населений пункт став називатись Чая. Через 20 років у ньому, перейменованому на Андріївку і перетвореному на волосний центр, налічувалося 88 дворів і 514 жителів. Основним заняттям місцевих жителів було рільництво , садівництво та городництво. Вирощували озиму пшеницю. Болгари під час переселення одержали від царською уряду ряд привілеїв та пільг і становили найбільш заможну частину населення, володіючи до 50 десятин землі на двір. У той же час 5 сімей не мали землі. У значної частини селянських господарств ледве вистачало хліба до нового врожаю.
З дальшим розвитком капіталістичних відносин у сільському господарстві посилюється соціальне розшарування і в Андріївці. З одного боку куркульство, яке виробляло зерно на продаж, багатіло, з другого - зростала кількість безземельних селянських господарств. Після проведення столипінської реформи бідняки Андріївки, щоб сплатити недоїмки, продавали за безцінь свої наділи, поповнюючи число безземельних селян. За їх рахунок три куркулі збільшили свої володіння до 300-500 десятин. 85 куркульським господарствам належало три чверті всієї землі.
Лише наприкінці XIX ст. в селі відкрився фельдшерсько-акушерський пункт. На всю Андріївську волость (99 населених пунктів) була одна лікарня на 12 ліжок, яка знаходилася в Ічках. За таких умов особливо важко було боротися з інфекційними захворюваннями.
Населення майже не знало грамоти. У початковій школі, відкритій 1871 року , один учитель навчав 72 дітей. 1887 року на
кошти жителів села споруджено приміщення школи. 1902 року тут навчалося 88 учнів. 1907 року в Андріївському земському училищі було вже 4 класи, в яких налічувалося 159 учнів з Андріївки й навколишніх сіл. Діти безземельних селян і наймитів школу майже не відвідували.
Згубно позначилася на економічному становищі трудящих перша світова війна, і більшість чоловіків була мобілізована на фронт. Господарства бідняків і середняків залишилися без робочих рук. 1914 року в Андріївці з 222 дворів 62 не мали землі. Багато господарств були безкорівними, в селі налічувалося 305 коней і тільки 124 корови. Селяни, втративши землю, поневірялися в наймах або йшли працювати сезонними робітниками в поміщицькі економії.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції влада в селі і земля залишалися в руках куркулів та поміщиків. У квітні 1917 року створено орган Тимчасового уряду - волосний громадський комітет, яким керував місцевий поміщик. Нона влада спиралася на т. зв. ескадронців з Кримського кавалерійського полку і німців колоністів з сусідніх сіл.
У березні-квітні 1917 року в село почали повертатися фронтовики, які розповідали: землякам про настрій солдатів на фронті, революційні події в країні й про те, що тільки більшовики по-справжньому відстоюють інтереси трудящих. В село було припезено кілька номерів більшовицької газети «Правда», що роз'яснювала політичну обстановку в країні. Зростала революційна активність селян. У червні 1017 року в Андріївці обрано Раду селянських і солдатських депутатів, до якої увійшли: матроса. Ф. Минаков, солдат П. В. Урумбегликов та інші.
Проводячи у вересні 1917 року вибори гласних до Феодосійського повітового зомстна, місцева буржуазно-поміщицька влада відкинула спробу селян і сільськогосподарських робітників подати списки своїх кандидатів. Біднота бурхливо протесту пала, в результаті чого на дев'яти з одинадцяти
Дивиться також інші населені пункти району:
- Якимівка
- Уварівка
- Садове
- Охотське
- Омелянівка
- Новогригорівка
- Михайлівка
- Митрофанівка
- Коврове
- Зоркине
- Жемчужина