Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
чоловік. Через Куйбишеве проходить автошлях Бахчисарай - Ялта. Селищній Раді підпорядковані населені пункти Велике Садове, Високе, Мале Садове, Новоульяновка, Підлісне, Танкове, Шепетівка.
Бельбецьку долину поблизу Куйбишевого було заселено понад 15 тис. років тому. Біля села Танкового досліджено два поселення: в одному з гротів (Сюрень І)- епохи пізнього палеоліту, в іншому (Сюрень II) - мезолітичне. Виявлено також поселення і могильник таврів, що мешкали тут у І тисячолітті до н. е. Неподалік населених пунктів Високого, Малого Садового відомі три середньовічні поселення, 2 могильники та 2 замки. Один з них - напівзруйнована Слореньська форіеця - й досі стоїть на високій скелі поблизу села Малого Садового. Оборонна стіна та кругла башта споруджені не пізніше VIII ст. До фортеці прилягає монастир Челтер-Коба, збудований у IX столітті.
За 8 км від Куйбишевого збереглися руїни печерного міста Мангупа (в V-XV ст.- Феодоро). В XIII-XV ст. Феодоро центр феодального князівства. Він
був добре укріпленим ремісничим і торговим містом. Населення його складалося переважно з огречених сарматів і аланів, що раніше змішалися з нащадками таврів, скіфів та інших народностей. В князівстві жили також греки, караїми, вірмени.
Після монголо-татарської навали князівство довго зберігало свою внутрішню цілісність. Воно було відоме далеко за межами Криму і мало зв'язки з Московською державою, Молдавією. В XV ст. частина територій на узбережжі в районі Алушти належала мангупським князям, які вели успішну боротьбу з генуезцями за вихід до моря. Лише в 1475 році Мангупське князівство припинило своє існування після взяття турками фортеці Феодоро. Завойовники зруйнували та пограбували місто, розорили й спустошили його сільську округу в Бельбецькій та інших долинах. Більшість мешканців Феодоро вони перебили, а ті, що залишилися живими, стали їх рабами. Після падіння фортеці територією Мангупського князівства володіли турецькі султани.
Місцеві жителі віддавна займалися хліборобством, садівництвом виноградарством та городництвом. Про це свідчать виявлені під час розкопок Сюреньської фортеці та міста Мангупа зернові та господарчі ями, чисельні давильні винограду, місткість яких досягала 3 куб. метрів. Деякі з них були вирубані в скелях. Під сади та городи використовувалися лісні, вирубки - чаїри, залишки яких вчені знаходять у верхів'ях Бельбека і в наш час. У цій місцевості і дотепер зустрічаються здичавілі виноградні лози.
Час виникнення села Албат (стара назва Куйбишевого) у Бельбецькій долині точно не відомий. У 18 ст., до приєднання Криму до Росії, в Албаті мешкали християни (православні), а також мусульмани. 1778 року з Албата до Приазов'я виїхало 113 чоловік (християн), які залишили безлюдними 19 дворів. З 1887 десятин землі, що лічилися за селом, було 1302 десятини придатної та 585 непридатної для обробітку. В 1805 році тут налічувалося 30 дворів і 227 жителів. Основну частішу населення становили державні селяни.
На початку XIX ст. власником землі в Албаті став поміщик Патінеоті, який жорстоко пригноблював місцеве населення. Із скарги селян до суду, поданої у вересні 1827 року, відомо, що землевласник примушував жителів села працювати на нього і не в «робітні дні», возити дрова та сіно до Севастополя.
Фруктові сади, виноградники, тютюнові плантації, що становили багатство Бельбецької долини, належали поміщикам, купцям і духовенству. Вони нещадно визискували селян, які жили в злиднях і безправ'ї. Указ 1866 року, що поширював основні принципи закону 1861 року на державних селян, не поліпшив життя мешканців Албата. Вони, як і раніше, обробляли землю поміщика на кабальних умовах. Кримський селянин-десятинник повинен був віддавати поміщикові 10-20 проц. врожаю та від 1/4 до 1/3 частини сіна за косіння, платити грішми за житло, випас худоби, а також давати підводу за вимогою власника землі для перевезення його товарів.
В Албаті 1885 року було 92 селянські двори, у т. ч. 29 безземельних. 63 мали лише 140 десятин непридатної для обробітку землі. Хліб не сіяли 43 двори, більш як половина з них не мала ніякої худоби. 12 родин орендували ділянки на найважчих умовах з частки продуктів. Землевласник брав у них від 2/5 до і більше частіш урожаю. Наприкінці XIX ст. в селі починають виділятися окремі заможні селянські господарства. Так, у цей період 10 дворів використовували для обробітку ланів, садів і тютюнових плантацій найману робочу силу.
Куйбишеве
Сторінка 1 з 6
Куйбишеве - селище міського типу, центр селищної Ради. Розташоване в мальовничій Бельбецькій долині, за 22 км на південь від Бахчисарая. Відстань до залізничної станції Сирень (Сюрень) - 11 км. Населення -2,1 тис. Бельбецьку долину поблизу Куйбишевого було заселено понад 15 тис. років тому. Біля села Танкового досліджено два поселення: в одному з гротів (Сюрень І)- епохи пізнього палеоліту, в іншому (Сюрень II) - мезолітичне. Виявлено також поселення і могильник таврів, що мешкали тут у І тисячолітті до н. е. Неподалік населених пунктів Високого, Малого Садового відомі три середньовічні поселення, 2 могильники та 2 замки. Один з них - напівзруйнована Слореньська форіеця - й досі стоїть на високій скелі поблизу села Малого Садового. Оборонна стіна та кругла башта споруджені не пізніше VIII ст. До фортеці прилягає монастир Челтер-Коба, збудований у IX столітті.
За 8 км від Куйбишевого збереглися руїни печерного міста Мангупа (в V-XV ст.- Феодоро). В XIII-XV ст. Феодоро центр феодального князівства. Він
був добре укріпленим ремісничим і торговим містом. Населення його складалося переважно з огречених сарматів і аланів, що раніше змішалися з нащадками таврів, скіфів та інших народностей. В князівстві жили також греки, караїми, вірмени.
Після монголо-татарської навали князівство довго зберігало свою внутрішню цілісність. Воно було відоме далеко за межами Криму і мало зв'язки з Московською державою, Молдавією. В XV ст. частина територій на узбережжі в районі Алушти належала мангупським князям, які вели успішну боротьбу з генуезцями за вихід до моря. Лише в 1475 році Мангупське князівство припинило своє існування після взяття турками фортеці Феодоро. Завойовники зруйнували та пограбували місто, розорили й спустошили його сільську округу в Бельбецькій та інших долинах. Більшість мешканців Феодоро вони перебили, а ті, що залишилися живими, стали їх рабами. Після падіння фортеці територією Мангупського князівства володіли турецькі султани.
Місцеві жителі віддавна займалися хліборобством, садівництвом виноградарством та городництвом. Про це свідчать виявлені під час розкопок Сюреньської фортеці та міста Мангупа зернові та господарчі ями, чисельні давильні винограду, місткість яких досягала 3 куб. метрів. Деякі з них були вирубані в скелях. Під сади та городи використовувалися лісні, вирубки - чаїри, залишки яких вчені знаходять у верхів'ях Бельбека і в наш час. У цій місцевості і дотепер зустрічаються здичавілі виноградні лози.
Час виникнення села Албат (стара назва Куйбишевого) у Бельбецькій долині точно не відомий. У 18 ст., до приєднання Криму до Росії, в Албаті мешкали християни (православні), а також мусульмани. 1778 року з Албата до Приазов'я виїхало 113 чоловік (християн), які залишили безлюдними 19 дворів. З 1887 десятин землі, що лічилися за селом, було 1302 десятини придатної та 585 непридатної для обробітку. В 1805 році тут налічувалося 30 дворів і 227 жителів. Основну частішу населення становили державні селяни.
На початку XIX ст. власником землі в Албаті став поміщик Патінеоті, який жорстоко пригноблював місцеве населення. Із скарги селян до суду, поданої у вересні 1827 року, відомо, що землевласник примушував жителів села працювати на нього і не в «робітні дні», возити дрова та сіно до Севастополя.
Фруктові сади, виноградники, тютюнові плантації, що становили багатство Бельбецької долини, належали поміщикам, купцям і духовенству. Вони нещадно визискували селян, які жили в злиднях і безправ'ї. Указ 1866 року, що поширював основні принципи закону 1861 року на державних селян, не поліпшив життя мешканців Албата. Вони, як і раніше, обробляли землю поміщика на кабальних умовах. Кримський селянин-десятинник повинен був віддавати поміщикові 10-20 проц. врожаю та від 1/4 до 1/3 частини сіна за косіння, платити грішми за житло, випас худоби, а також давати підводу за вимогою власника землі для перевезення його товарів.
В Албаті 1885 року було 92 селянські двори, у т. ч. 29 безземельних. 63 мали лише 140 десятин непридатної для обробітку землі. Хліб не сіяли 43 двори, більш як половина з них не мала ніякої худоби. 12 родин орендували ділянки на найважчих умовах з частки продуктів. Землевласник брав у них від 2/5 до і більше частіш урожаю. Наприкінці XIX ст. в селі починають виділятися окремі заможні селянські господарства. Так, у цей період 10 дворів використовували для обробітку ланів, садів і тютюнових плантацій найману робочу силу.
Дивиться також інші населені пункти району:
- Бахчисарайський район
- Углове
- Тернівка
- Тінисте
- Табачне
- Скалисте
- Поштове
- Плодове
- Красний Мак
- Каштани
- Зелене
- Залізничне
- Голубинка
- Віліне
- Верхоріччя
- Ароматне
- Научний