Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Село Найлебен (Нове Життя), така перша назва Восхода виникло в березні 1925 року. Заснували його переселенці з Гомельської губернії. Радянська влада надала їм кредити, насіння, будівельні матеріали. Вони одержували агротехнічну допомогу. Зорюючи цілину, переселенці почали засівати її озимою пшеницею, ячменем, вирощувати кукурудзу, баштанні культури. На той час Найлебен входив до складу Ротендорфської сільради Джанкойського району. В ньому налічувалося 170 жителів. Активними помічниками комуністів в проведенні політики партії на селі стали комсомольці, які 1926 року об'єдналися в комсомольський осередок. Поступово селяни почали ставати на шлях колективного господарювання. 1929 року в Найлебен і створено два товариства спільного обробітку землі - «Верхній» і «Кримський», які мали 25 коней і дрібний сільськогосподарський реманент. У березні 1930 року засновано колгосп, до якого вступило близько 70 господарств. Було усуспільнено 100 коней, сільськогосподарський реманент, насіння. В організації колгоспу сільським активістам допомагали робітники залізничних майстерень станції Сімферополь. Вони ремонтували сільськогосподарський інвентар, брали участь у сівбі і збиранні врожаю.
Спочатку провідною галуззю господарства було рільництво. У 1932 році колгоспники заклали перші 12 га виноградників, у 1932-1933 рр. приступили до створення молочнотоварної і вівчарської ферм. Незабаром у колгоспі вже налічувалося 965 циганських овець.
Колективка праця, поліпшення обробітку землі, внесення органічних добрив - все це сприяло успіхам у рільництві. 1933 року хлібороби зібрали з гектара по 15 цнт ячменю і 27 цнт пшениці. Колгосп вийшов у ряди передових господарств району. Колгоспники одержали на трудодень по 9,5 кг зерна. Артіль придбала автомашину.
На початок третьої п'ятирічки артіль уже мала розвинуте господарство. Його земельні угіддя становили 1539 га, орної землі було 1264 га, під виноградниками - 45 га. На полях артілі працювали машини Тельманівської МТС. У 1937 році середній урожай пшениці в колгоспі дорівнював 9,5 цнт з га, 1939 року - 18,4 центнера.
Перед Великою Вітчизняною війною в Найлебені мешкало близько 250 чоловік. селі а явилися нові добротні будинки під черепицею. У 1930 році тут засяяли лампочки Ілліча, почалося прокладання водогону. 1929 року відкрито фельдшерсько-акушерський пункт, а з перших днів заснування поселення - початкову школу, в якій 1940 року навчалося 65 дітей, працювало 4 учителі. У 1938-1940 рр. відкрито клуб, бібліотеку, придбано звукову кінопересувку, при хаті-читальні організовано хоровий і драматичний гуртки.
Віроломний напад гітлерівської Німеччини перервав мирну працю радянських людей. Жителі Найлебена, як і всі радянські люди, стали на захист соціалістичної Баттьківщини. На мітингу 4 липня 1941 року вони заявили, що не пошкодують для розгрому ненависного фашизму ні сил, ні самого життя. Понад 70 чоловік вступили до лав Червоної Армії.
Коли до села наблизилися фашистські загарбники, значна частина населення евакуювалася вглиб країни. Туди ж було вивезено сільськогосподарську техніку, худобу. 1 листопада 1941 року гітлерівці окупували Найлебен. Від рук німецьких катів загинуло 35 жителів, 36 чоловік було насильно вигнано на каторжні роботи до Німеччини. Фашисти пограбували або знищили майже все колгоспне майно. Незважаючи на жорстокий терор, меншанці села чинили опір окупантам, не викопували розпорядження фашистських властей, приховували продовольство. Патріоти, які уникли арешту й розстрілу, зберегли для артільного господарства 23 коней, 3 робочі воли, 8 плугів, 8 лущильників, 6 лобогрійок.
12 квітня 1944 року війська 49-го гвардійського стрілецького корпусу і танкісти 19-го танкового корпусу визволили село Найлебен від фашистських окупантів. Місцеві жителі свято бережуть пам'ять про загиблих воїнів-визволителів. У сільському парку їм встановлено пам'ятник.
Хоробро билися проти німецько-фашистських загарбників жителі села, які перебували в лавах Червоної Армії. на фронтах Великої Вітчизняної війни загинуло 65 мешканців Найлебена. Ратний подвиг Н. М. Рудницького відзначено орденом Слави 3-го ступеня. В одному з боїв у районі Великих Лук зв'язківець Н. М. Рудницький, виявивши наближення 27 фашистських танків, викликав вогонь артилерії на себе. Його було тяжко норанено, але танкова атака ворога зазнала невдачі. Трьох орденів Червоного Прапора і орденів Вітчизняної війни 1-го та 2-го ступеня удостоєно Г. С. Романенка. У 15 років став гвардійцем Н. І. Левченко, він брав участь в обороні Ленінграда, в бойових операціях під час боїв за Берлін. Д. В. Рижих воював
Восход
Сторінка 1 з 5
Восход - село, центр сільської Ради, розташоване за 9 км на схід від районною центру (сполучене з ним автошляхом) і за 6 км від залізничної станції Урожайна. Населення - 2331 чоловік. Сільській Раді також підпорядковані села Володимирове, Доходне, Зоря, Знам'янка, Климове, Нахімове, Новосільці, Плодородне, Чапаєве. Спочатку провідною галуззю господарства було рільництво. У 1932 році колгоспники заклали перші 12 га виноградників, у 1932-1933 рр. приступили до створення молочнотоварної і вівчарської ферм. Незабаром у колгоспі вже налічувалося 965 циганських овець.
Колективка праця, поліпшення обробітку землі, внесення органічних добрив - все це сприяло успіхам у рільництві. 1933 року хлібороби зібрали з гектара по 15 цнт ячменю і 27 цнт пшениці. Колгосп вийшов у ряди передових господарств району. Колгоспники одержали на трудодень по 9,5 кг зерна. Артіль придбала автомашину.
На початок третьої п'ятирічки артіль уже мала розвинуте господарство. Його земельні угіддя становили 1539 га, орної землі було 1264 га, під виноградниками - 45 га. На полях артілі працювали машини Тельманівської МТС. У 1937 році середній урожай пшениці в колгоспі дорівнював 9,5 цнт з га, 1939 року - 18,4 центнера.
Перед Великою Вітчизняною війною в Найлебені мешкало близько 250 чоловік. селі а явилися нові добротні будинки під черепицею. У 1930 році тут засяяли лампочки Ілліча, почалося прокладання водогону. 1929 року відкрито фельдшерсько-акушерський пункт, а з перших днів заснування поселення - початкову школу, в якій 1940 року навчалося 65 дітей, працювало 4 учителі. У 1938-1940 рр. відкрито клуб, бібліотеку, придбано звукову кінопересувку, при хаті-читальні організовано хоровий і драматичний гуртки.
Віроломний напад гітлерівської Німеччини перервав мирну працю радянських людей. Жителі Найлебена, як і всі радянські люди, стали на захист соціалістичної Баттьківщини. На мітингу 4 липня 1941 року вони заявили, що не пошкодують для розгрому ненависного фашизму ні сил, ні самого життя. Понад 70 чоловік вступили до лав Червоної Армії.
Коли до села наблизилися фашистські загарбники, значна частина населення евакуювалася вглиб країни. Туди ж було вивезено сільськогосподарську техніку, худобу. 1 листопада 1941 року гітлерівці окупували Найлебен. Від рук німецьких катів загинуло 35 жителів, 36 чоловік було насильно вигнано на каторжні роботи до Німеччини. Фашисти пограбували або знищили майже все колгоспне майно. Незважаючи на жорстокий терор, меншанці села чинили опір окупантам, не викопували розпорядження фашистських властей, приховували продовольство. Патріоти, які уникли арешту й розстрілу, зберегли для артільного господарства 23 коней, 3 робочі воли, 8 плугів, 8 лущильників, 6 лобогрійок.
12 квітня 1944 року війська 49-го гвардійського стрілецького корпусу і танкісти 19-го танкового корпусу визволили село Найлебен від фашистських окупантів. Місцеві жителі свято бережуть пам'ять про загиблих воїнів-визволителів. У сільському парку їм встановлено пам'ятник.
Хоробро билися проти німецько-фашистських загарбників жителі села, які перебували в лавах Червоної Армії. на фронтах Великої Вітчизняної війни загинуло 65 мешканців Найлебена. Ратний подвиг Н. М. Рудницького відзначено орденом Слави 3-го ступеня. В одному з боїв у районі Великих Лук зв'язківець Н. М. Рудницький, виявивши наближення 27 фашистських танків, викликав вогонь артилерії на себе. Його було тяжко норанено, але танкова атака ворога зазнала невдачі. Трьох орденів Червоного Прапора і орденів Вітчизняної війни 1-го та 2-го ступеня удостоєно Г. С. Романенка. У 15 років став гвардійцем Н. І. Левченко, він брав участь в обороні Ленінграда, в бойових операціях під час боїв за Берлін. Д. В. Рижих воював
Дивиться також інші населені пункти району:
- Янтарне
- Стахановка
- Рівне
- П’ятихатка
- Полтавка
- Олександрівка
- Новопокровка
- Найдьонівка
- Мар’янівка
- Ленінське
- Краснознам’янка
- Колодязне
- Клепініне
- Калініне
- Амурське
- Петрівка
- Октябрське