Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Територія міста і весь район, що до нього прилягає, були заселені з давніх- давен. В урочищі Біла Скеля досліджхзно три довготривалі стоянки епохи раннього палеоліту. В двох з них знайдено поховання неандертальця. Навколо міста виявлено кілька неолітичних поселень (IV тис. до н. е.), два поселення періоду міді (ІІІ тис. до н. е.), одне таврське, а також понад 20 курганів з похованнями періодів бронзи й скіфського. В одному із скіфських курганів (ІІІ ст. до н. є.) знайдено великий ипиіі склеп. На вершин і гори Ак-Кая, крім скіфських курганів, у печерах
і на скельних склепіннях виявлено висічені сарматські й пізньокочівницькі знаки.
Перші писемні згадки про Білогірськ під назвою Карасубазар (базар Чорної річки) припадають на XIII ст., коли Крим був захоплений татарами. Завдяки зручному географічному розташуванню Карасубазар разом з Солхатом (Старий Крим) став пунктом, через який пролягли караванні степові шляхи до мирських портів Гезлева й Кафи, що вели торгівлю з Константинополем і містами Кавказу. Торгували переважно продуктами тваринництва - лоєм, овечою вовною, смужками, шкурами, сап'яновими виробами, а також хлібом, виноградом, горіхами, вином. У період турецько-татарського напування у Карасубазарі продавали невільників, захоплених під час розбійницьких набігів на російські та українські землі. Іноземні купці привозили зброю, одежу, коней. У Карасубазарі є руїни величезного середньовічного караван-сарая Таш-Хана (Кам'яний палац), де зберігалися товари, які йшли із заходу і сходу. Водночас з торгівлею розвивалися різні кустарні промисли - шкіряні, ювелірні, ковальство, виробництво мідного посуду тощо.
1630 року запорізькі козаки дісталися Криму й оволоділи Карасубазаром. Вони визволили людей, захоплених татарами в полон. У 1777 році поблизу міста російські солдати під командуванням О. В. Суворова завдали турецько-татарським військам поразки, ворог врятувався втечею (на честь цієї події на околиці міст споруджено пам'ятник). Тут після включення Криму до складу Російської імперії навесні 1783 року Г. О. Потьомкін прийняв від беїв, мурз і від усієї татарської знаті присягу на вірність Росії. Карасубазар став одним з центрів російського адміністративного управління в Криму. Тут розмістився штаб усіх російській збройних сил півострова. У 1783-1784 рр. у місті налічувалося 10 317 жителів.
Наприкінці XVIII - на початку XIX ст. Карасубазар також був важливим торговим та ремісничим центром. Як свідчать дані річного звіту про статі Таврійської губернії, 1845 року в ньому налічувалося 974 лавки, 50 винарень, купці розміщувалися у 54 заїжджих дворах. Дрібні кустарні підприємства - 7 чинбарень. 15 свічкових і миловарних, 8 сап'янових заводів - збували свої вироби не лише на ринках Таврійської губернії, але й за її межами.
До кінця XIX ст., навіть у роки промислового піднесення, значних змін в економіці Карасубазара не сталося. 1892 року в місті діяли 4 невеликі цегельно-черепичні заводи, 4 тютюнові фабрики, 3 шкіряні, 3 сиром'ятні, 2 сап'янові і 4 свічково-миловарні заводи, ватна фабрика, 2 підприємства виробництва штучних мінеральних вод; на кожному з них працювали від 2 до 24 робітників. Усі ці підприємства належали приватним особам.
Карасубазар з давніх часів був багатонаціональним містом. До 70-х років XVIII ст. значну частину населення його становили вірмени, які мали свою школу. Місто відоме як один з осередків створення вірменських рукописів. За даними перепису населення 1897 року, тут проживало 12 968 чоловік, з них 8787 міщан, 2932 селянина, 167 дворян, 62 особи духовного стану, 208 купців, 655 іноземних піддаиих.
Місто зберігало східний колорит: вузенькі криві вулички і провулки, по яких ледве проїжджав візок, високі глиняні стіни, низенькі будиночки з за гратованими вікнами. Лише в 1895 році міська управа ухвалила забрукувати головні вулиці. У місті не було жодного лікувального закладу - населення обслуговував один лікар. Перший навчальний заклад - парафіяльне училище - заснували в 1826 році.
Відвідувало його середньому З0 дітей із заможних сімей. І наприкінці XIX ст. письменних було дуже мало. У 8 невеликих навчальних закладах навчалося лише 3 проц. всього населення. У 1914 році діяли жіноча гімназія, чоловіча шестикласна прогімназія, вище початкове училище. Фондами бібліотек користувалися переважно заможні. Більшість трудящого населення не знала грамоти.
У роки економічної кризи, що охопила на початку XX ст. Росію, становище трудящих погіршало. Багато жителів залишали місто. Під час першої російської революції передові робітники розповсюджували в місті
Білогірсьск
Сторінка 1 з 7
Білогірськ - місто районного підпорядкування, районний центр. Розташований в центральній частині Кримського півострова, в мальовничій долині річки Карасівки і її приток, на автошляху Сімферополь-Феодосія, за 42 км від обласного центру. Населення - 12,4 тис. чоловік. і на скельних склепіннях виявлено висічені сарматські й пізньокочівницькі знаки.
Перші писемні згадки про Білогірськ під назвою Карасубазар (базар Чорної річки) припадають на XIII ст., коли Крим був захоплений татарами. Завдяки зручному географічному розташуванню Карасубазар разом з Солхатом (Старий Крим) став пунктом, через який пролягли караванні степові шляхи до мирських портів Гезлева й Кафи, що вели торгівлю з Константинополем і містами Кавказу. Торгували переважно продуктами тваринництва - лоєм, овечою вовною, смужками, шкурами, сап'яновими виробами, а також хлібом, виноградом, горіхами, вином. У період турецько-татарського напування у Карасубазарі продавали невільників, захоплених під час розбійницьких набігів на російські та українські землі. Іноземні купці привозили зброю, одежу, коней. У Карасубазарі є руїни величезного середньовічного караван-сарая Таш-Хана (Кам'яний палац), де зберігалися товари, які йшли із заходу і сходу. Водночас з торгівлею розвивалися різні кустарні промисли - шкіряні, ювелірні, ковальство, виробництво мідного посуду тощо.
1630 року запорізькі козаки дісталися Криму й оволоділи Карасубазаром. Вони визволили людей, захоплених татарами в полон. У 1777 році поблизу міста російські солдати під командуванням О. В. Суворова завдали турецько-татарським військам поразки, ворог врятувався втечею (на честь цієї події на околиці міст споруджено пам'ятник). Тут після включення Криму до складу Російської імперії навесні 1783 року Г. О. Потьомкін прийняв від беїв, мурз і від усієї татарської знаті присягу на вірність Росії. Карасубазар став одним з центрів російського адміністративного управління в Криму. Тут розмістився штаб усіх російській збройних сил півострова. У 1783-1784 рр. у місті налічувалося 10 317 жителів.
Наприкінці XVIII - на початку XIX ст. Карасубазар також був важливим торговим та ремісничим центром. Як свідчать дані річного звіту про статі Таврійської губернії, 1845 року в ньому налічувалося 974 лавки, 50 винарень, купці розміщувалися у 54 заїжджих дворах. Дрібні кустарні підприємства - 7 чинбарень. 15 свічкових і миловарних, 8 сап'янових заводів - збували свої вироби не лише на ринках Таврійської губернії, але й за її межами.
До кінця XIX ст., навіть у роки промислового піднесення, значних змін в економіці Карасубазара не сталося. 1892 року в місті діяли 4 невеликі цегельно-черепичні заводи, 4 тютюнові фабрики, 3 шкіряні, 3 сиром'ятні, 2 сап'янові і 4 свічково-миловарні заводи, ватна фабрика, 2 підприємства виробництва штучних мінеральних вод; на кожному з них працювали від 2 до 24 робітників. Усі ці підприємства належали приватним особам.
Карасубазар з давніх часів був багатонаціональним містом. До 70-х років XVIII ст. значну частину населення його становили вірмени, які мали свою школу. Місто відоме як один з осередків створення вірменських рукописів. За даними перепису населення 1897 року, тут проживало 12 968 чоловік, з них 8787 міщан, 2932 селянина, 167 дворян, 62 особи духовного стану, 208 купців, 655 іноземних піддаиих.
Місто зберігало східний колорит: вузенькі криві вулички і провулки, по яких ледве проїжджав візок, високі глиняні стіни, низенькі будиночки з за гратованими вікнами. Лише в 1895 році міська управа ухвалила забрукувати головні вулиці. У місті не було жодного лікувального закладу - населення обслуговував один лікар. Перший навчальний заклад - парафіяльне училище - заснували в 1826 році.
Відвідувало його середньому З0 дітей із заможних сімей. І наприкінці XIX ст. письменних було дуже мало. У 8 невеликих навчальних закладах навчалося лише 3 проц. всього населення. У 1914 році діяли жіноча гімназія, чоловіча шестикласна прогімназія, вище початкове училище. Фондами бібліотек користувалися переважно заможні. Більшість трудящого населення не знала грамоти.
У роки економічної кризи, що охопила на початку XX ст. Росію, становище трудящих погіршало. Багато жителів залишали місто. Під час першої російської революції передові робітники розповсюджували в місті
Дивиться також інші населені пункти району:
- Білогірський район
- Цвіточне
- Русаківка
- Новожилівка
- Муромське
- Мічурінське
- Мельничне
- Курське
- Криничне
- Зибине
- Зеленогірське
- Вишенне
- Багате
- Ароматне
- Зуя
- Василівка