У кожної області нашої країни є власна історія розвитку, злетів та падінь, за часів Радянської влади. Проте серед всіх інших досить сильно виділяється, тепер вже Кримська Автономія, а раніше – Кримська область УРСР. Сповнена репресіями з одного боку, та унікальним економічним розвитком з іншого, вона є яскравим прикладом того, як іноді діяла радянська влада на місцях.
Майже відразу після закінчення Великої Вітчизняної Війни одним з перших наказів Сталіна які стосувалися Кримської області стала примусова депортація кримських татар, та інших національних меншин подалі з території півострову. Таким чином близько 190 тисяч кримських татар були змушені залишити власні оселі і під прицілами НКВД відправлялися в різні куточки тоді великої держави. При цьому, майже 15% з них так і не дійшли до місця призначення, і загинули в дорозі, таборах і т.д.
Внаслідок такого розвитку подій Крим за часів радянської влади був майже «очищений» від свого етнічного населення, що дало змогу масово переселяти туди росіян, українців, білорусів та представників інших національностей.
Незважаючи на те, що офіційно Кримська область була передана у склад УРСР тільки в 1954 році, реально вона входила до її складу значно раніше. Адже Крим отримував активну допомогу від уряду української радянської соціалістичної республіки майже увесь післявоєнний час, а економіки краю та країни були майже повністю взаємопов’язані. Тим не менше, після офіційного приєднання Криму до Української РСР спільними зусиллями вдалося принаймні частково ліквідувати негативні наслідки примусового виселення кримських татар, євреїв, німців та інших нацменшин.
В першу чергу почала розвиватися курортно-туристична сфера. Дякуючи серйозним здобуткам в даній галузі в найкращі часи кількість туристів що щорічно відвідували Крим досягала дванадцяти мільйонів чоловік. Для порівняння навіть зараз ця цифра ледь перевищує 5 мільйонів. Було побудовано та відновлено роботу близько двохсот санаторіїв та 150 готелів, а також баз відпочинку. Величезна частина з них призначалася для оздоровлення, і відповідно була укомплектована професійним персоналом та сучасним на той час обладнанням. Все це можна записати в перелік позитивних звершень які відбулися в Криму за часів радянської влади.
Крім того так як і у всіх інших регіонах в Криму почали розвивати нові сфери економіки. До прикладу в 1965 році в Сімферополі був випущений перший телевізор з однойменною назвою – «Крим». Були створені анілінофарбовий завод в Арм’янську, та завод пластмас в Сімферополі. В сільському ж господарстві почали використовувати система зрошування землі, що також дало значний поштовх розвитку даної галузі економіки регіону.
В Криму за часів УРСР будувалися школи та університети, житло для переселенців та інфраструктура яка би давала змогу регіону самостійно розвиватися, і досягати нових економічних висот.
Тим не менш, вже в вісімдесятих роках темпи розвитку як і майже у всій країні почали знижуватися. Відсутність кардинального оновлення виробничих потужностей призводило до того що продукція ставала застарілою і недостатньо якісною. Обладнання на більшості заводів все частіше виходило з строю. І станом на 1991 рік, коли Радянський Союз був за крок до розпаду, чи не єдина галузь Кримської області яка принаймні намагалася залишатися «на плаву» була саме туристична.
Що ж, важко сказати, якою була би доля Криму якби свого часу Сталін не розпорядився депортувати більше ніж 220 тисяч представників різних національностей з території цього регіону. Так само важко сказати яких відомих особистостей подарував би Крим своїй державі якби не післявоєнні репресії та розстріли багатьох суспільних та інших діячів. Проте можна сказати одне, що ціною життя всіх цих людей Крим розвивався саме так як ми вже знаємо, а от чи варто воно було того – хай кожен вирішує для себе.