Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Територія, на якій розміщене село Ленінське, була залюднена ще в V тисячолітті до н. е., про що свідчать кам'яні знаряддя праці доби неоліту, виявлені на південний схід від села. Залишки поселень періоду міді й бронзи дають підставу вважати, що життя тут продовжувалося і в III-II тисячоліттях до н. е. У курганах поблизу села досліджено також скіфські поховання VI-IV ст. до н. ери.
Село засноване на початку 40-х років XIX ст. Його населення становили підставні солдати й кріпосні селяни, привезені сюди з Полтавської і Харківської губерній генерал-лейтенантом П. А. Ладанським. Руками кріпаків генерал насамперед спорудив великий двоповерховий будинок зі службами і православну церкву. Самі ж селяни тулилися в землянках і маленьких глинобитних хатинах. Напівпустельний суховійний степ обробляли, як і скрізь на Керченському півострові, сохами і дерев'яними боронами. Урожай збирали серпами і косами, молотили ребристими кам'яними котками. У рідкі врожайні роки збирали до 50 пудів пшениці з десятими, у неврожайні ж роки її не вистачало навіть на насіння. Селяни вимушені були платити податки, відбувати панщину 2-3 дні на тиждень. Для розваги генерал виміняв на гончих собак кілька грузинських хлопчиків. Коли вони виросли, їх поодружували з місцевими кріпачками. З того часу і з'явилися у Петрівській волості жителі з грузинськими прізвищами - Бакурідзе, Кавалерідзе, Чонія.
Після скасування кріпацтва в 1861 році місцеві селяни одержали 208 десятин землі - по 0,5 десятини на кожну з 32 ревізьких душ. Користування землею було общинним. У Петрівському, як і скрізь, селянам дісталися найгірші ділянки - на південному боці крутого пагорба, де залягали солонці. Тоді ж і закріпилася на пагорбом назва Мужича гора.
У 60-х роках XIX ст. Петрівське стало центром волості, до якої входило 10 сіл і 28 поселень. Крім рільництва, місцеві жителі займалися скотарством і вівчарством.
Після реформи прискорився процес класового розшарування села. 1884 року тут налічувалося 62 двори (333 чоловіка). З них 39 були безземельними. Всього засівалося 396 десятин землі, причому понад 200 десятин куркулями. 24 господарства не мали робочої худоби, а 45 - сільськогосподарського реманенту. Щороку до 40 чоловік залишало свої господарства і наймалося на роботу в кар'єрах (північніше Мужичої гори були виявлені поклади будівельного каменю-черепашнику, який вивозився у Феодосію і Старий Крим). Вони пиляли будівельний камінь, заготовляли бут. Деякі наймитували у багатіїв, що займалися скотарством.
Якщо більшість селянських господарств ледве животіла, то куркульські процвітали. Кожне з них наприкінці 80-х років володіло 60 десятинами землі, мало від 12 до 18 голів робочої худоби і понад 100 овець. Крім того, вони ще й орендували землю в поміщиків, а також скуповували її у селян, що розорилися. До 1907 року, крім надільної землі, в 173 душ чоловічої статі було 3557 десятин купленої землі. Отже, роль надільної землі в господарстві селян зменшилася. Пояснюючи це явище, В. І. Ленін у своїй праці «Розвиток капіталізму в Росії» писав: «...Уламки дореформепого ладу (прикріплення селян до землі і зрівняльне фіскальне землеволодіння) остаточно руйнуються капіталізмом, що проникає в землеробство».
Під час революції 1905-1907 рр. бідняки Петрівського, доведені до відчаю безправ'ям, важкою працею, захоплювали землю у поміщиків і розорювало її. Для їх «утихомирення» із повітового міста Феодосії були направлені війська. Людей сікли різками, активних учасників виступів заарештовували.
У період нового революційного піднесення у волості знову відбуваються селянські заворушення. Тоді ж у Петрівське приїхав на постійне проживання севастопольський робітник, більшовик С. О. Кацелов. Він знайомив трудящих з ленинськими працями з селянського питання, зокрема, з брошурою В. І. Леніна «До сільської бідноти», проводив велику агітаційну роботу. Боротьба з місцевими багатіями набула організованішого характеру. Селяни висували вимоги знизити орендну плату на землю, надати свободу сходок. Напередодні першої світової війни в Петрівському налічувалося 80 дворів з 520 жителями, більше половини їх не мали землі.
1892 року в селі відкрито приймальну палату, де медичну допомогу населенню подавали земський лікар і фельдшериця-акушерка, в 1902 році - лікар і 3 молодших фельдшери. Але на початку війни приймальну палату перевели на станцію Сім Колодязів. У селі почав працювати фельдшерський пункт з одним фельдшером.
Ленінське
Сторінка 1 з 6
Ленінське (до 1921 року - Петрівське, до 1945 року - Ленінськ) - село, центр сільської Ради. Розташоване у південній частині Керченського півострова, біля підніжжя Парпацького Гірського пасма. Відстань до районного центру і залізничної станції - 14 км. Населення - 1960 чоловік. Ленінській сільській Раді підпорядковані населені пункти Дорошенкове і Фонтан. Село засноване на початку 40-х років XIX ст. Його населення становили підставні солдати й кріпосні селяни, привезені сюди з Полтавської і Харківської губерній генерал-лейтенантом П. А. Ладанським. Руками кріпаків генерал насамперед спорудив великий двоповерховий будинок зі службами і православну церкву. Самі ж селяни тулилися в землянках і маленьких глинобитних хатинах. Напівпустельний суховійний степ обробляли, як і скрізь на Керченському півострові, сохами і дерев'яними боронами. Урожай збирали серпами і косами, молотили ребристими кам'яними котками. У рідкі врожайні роки збирали до 50 пудів пшениці з десятими, у неврожайні ж роки її не вистачало навіть на насіння. Селяни вимушені були платити податки, відбувати панщину 2-3 дні на тиждень. Для розваги генерал виміняв на гончих собак кілька грузинських хлопчиків. Коли вони виросли, їх поодружували з місцевими кріпачками. З того часу і з'явилися у Петрівській волості жителі з грузинськими прізвищами - Бакурідзе, Кавалерідзе, Чонія.
Після скасування кріпацтва в 1861 році місцеві селяни одержали 208 десятин землі - по 0,5 десятини на кожну з 32 ревізьких душ. Користування землею було общинним. У Петрівському, як і скрізь, селянам дісталися найгірші ділянки - на південному боці крутого пагорба, де залягали солонці. Тоді ж і закріпилася на пагорбом назва Мужича гора.
У 60-х роках XIX ст. Петрівське стало центром волості, до якої входило 10 сіл і 28 поселень. Крім рільництва, місцеві жителі займалися скотарством і вівчарством.
Після реформи прискорився процес класового розшарування села. 1884 року тут налічувалося 62 двори (333 чоловіка). З них 39 були безземельними. Всього засівалося 396 десятин землі, причому понад 200 десятин куркулями. 24 господарства не мали робочої худоби, а 45 - сільськогосподарського реманенту. Щороку до 40 чоловік залишало свої господарства і наймалося на роботу в кар'єрах (північніше Мужичої гори були виявлені поклади будівельного каменю-черепашнику, який вивозився у Феодосію і Старий Крим). Вони пиляли будівельний камінь, заготовляли бут. Деякі наймитували у багатіїв, що займалися скотарством.
Якщо більшість селянських господарств ледве животіла, то куркульські процвітали. Кожне з них наприкінці 80-х років володіло 60 десятинами землі, мало від 12 до 18 голів робочої худоби і понад 100 овець. Крім того, вони ще й орендували землю в поміщиків, а також скуповували її у селян, що розорилися. До 1907 року, крім надільної землі, в 173 душ чоловічої статі було 3557 десятин купленої землі. Отже, роль надільної землі в господарстві селян зменшилася. Пояснюючи це явище, В. І. Ленін у своїй праці «Розвиток капіталізму в Росії» писав: «...Уламки дореформепого ладу (прикріплення селян до землі і зрівняльне фіскальне землеволодіння) остаточно руйнуються капіталізмом, що проникає в землеробство».
Під час революції 1905-1907 рр. бідняки Петрівського, доведені до відчаю безправ'ям, важкою працею, захоплювали землю у поміщиків і розорювало її. Для їх «утихомирення» із повітового міста Феодосії були направлені війська. Людей сікли різками, активних учасників виступів заарештовували.
У період нового революційного піднесення у волості знову відбуваються селянські заворушення. Тоді ж у Петрівське приїхав на постійне проживання севастопольський робітник, більшовик С. О. Кацелов. Він знайомив трудящих з ленинськими працями з селянського питання, зокрема, з брошурою В. І. Леніна «До сільської бідноти», проводив велику агітаційну роботу. Боротьба з місцевими багатіями набула організованішого характеру. Селяни висували вимоги знизити орендну плату на землю, надати свободу сходок. Напередодні першої світової війни в Петрівському налічувалося 80 дворів з 520 жителями, більше половини їх не мали землі.
1892 року в селі відкрито приймальну палату, де медичну допомогу населенню подавали земський лікар і фельдшериця-акушерка, в 1902 році - лікар і 3 молодших фельдшери. Але на початку війни приймальну палату перевели на станцію Сім Колодязів. У селі почав працювати фельдшерський пункт з одним фельдшером.
Дивиться також інші населені пункти району:
- Чистопілля
- Семисотка
- Приозерне
- Мисове
- Марфівка
- Мар’ївка
- Красногірка
- Іллічеве
- Завітне
- Горностаївка
- Глазівка
- Бєлінське
- Батальне
- Багерове
- Астанине