Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Поблизу Воїнки виявлено давні поселення: кілька неолітичних, два - періоду міді, 10 - бронзи. У могильнику часів неоліту розкопано 50 поховань. Досліджено також курганні поховання доби ранньої і пізньої бронзи.
Село засіюване в 1885 році відставними солдатами. Перших поселенців було чоловік з п'ятдесят. Вони одержали земельні наділи по 4,9 десятини. Через відсутність лісу хати будували з саману, вкривали їх очеретом. Стелі не робили, долівки були земляні. Жили селяни Воїнки у великих нестатках. Поле обробляли примітивним знаряддям, не вистачало робочої худоби, тому земля родила погано, її часом суховії зовсім знищували посіви. Особливо бідували мешканці сусідньої Щасливки, яку засновано майже одночасно з Воїнкою. Селилися тут здебільшого місцеві чабани. Їм дозволили будуватися тільки з західного боку села Воїнки. Там же ставили хати поселенці з числа селян, що розорилися.
Воїнка стояла на півдорозі між Армянськом і Джанкоєм. Через село раз у раз рухалися валки. Вони прямували не тільки до солоних озер Тагапашу і в Джанкой, але й до Феодосії і на Україну. 1900 року у Воїнці налічувалося 549 мешканців, більше десяти родин були безземельними. Вони змушені були орендувати землю і сільськогосподарське знаряддя у куркулів за половину, а іноді й більшу частину врожаю. Крім того, орендар мусив ще й відробляти землевласнику на його ниві. Не краще жили й ті селяни, яким належали земельні наділи, але вони не мали ні сільськогосподарського знаряддя, ні тяглової сили. Таких сімей було понад 30. Вони також наймалися до куркулів або йшли на соляні промисли. Зароблених грошей ледве вистачало на те, щоб прогодувати сім'ю. Тому багато мешканців Воїнки продавали частину або й увесь свій земельний наділ. У 1899 році з 95 домовласників 14 багатіїв прибрали до своїх рук чверть всієї надільної землі. 1898 року у Воїнці збудували паровий млин.
Незважаючи на швидке зростання села, воно тривалий час залишалося невпорядкованим, мало непривабливий вигляд, не було тут ні рослинності, ні води. Люди користувалися дощовою водою, що стікала в спеціальні ями, де швидко псувалася. Від вживання непридатної для пиття води жителі Воїнки часто хворіли. 1888 року на весь Перекопський новіт було дві приймальні палати і 4 земські лікарі. Тяжкохворого доводилося везти по вибоїстих дорогах за 40 верст від села до Перекопа. 1903 року, після того як Воїнка стала волосним центром, тут відкрили лікарняну дільницю на базі якої через 2 роки створено амбулаторію. У ній працювали лікар, фельдшер і акушерка. Амбулаторія обслуговувала мешканців 111 сіл і хуторів, що входили до Воїнської волості.
У 1889 році земство відкрило в селі трикласну школу, де навчалося 55 дітей. Закінчити школу вдавалося не всім дітям. У 1899/1900 навчальному році повний курс
навчання пройшли 4 учні, в наступному - 8. на утримання школи виділялися мізерні кошти. Так, 1900 року земство асигнувало 700 крб., сільські громади (в школі навчалися діти з 7 сіл) - 70 крб., з інших джерел надходило 20 крб. Усі ці гроші разом складали менше тієї суми, яка йшла на утримання волосного писаря. Тоді у селі почала працювати реміснича школа з відділами колісно-екіпажним, ковальсько-слюсарним, столярно-теслярським. Школа була розрахована на 20 чоловік, але фактично її відвідувало менше (у 1900/1901 навчальному році - 11 чоловік)-, тому що за навчання треба було платити 208 крб. на рік, що було не під силу для бідняків.
Під час революції 1905-1907 рр. у Воїнці і в деяких інших селах, що входили до Воїнської волості, поширювалися листівки і прокламації, які видавав Сімферопольський комітет РСДРП. 10 листопада 1905 року в приміщенні ремісничої школи відбувся мітинг волосної організації Всеросійської селянської спілки, на якому, за повідомленням справника, обговорювалося питання про взаємини між політиками і селянами і, зокрема, про скіпщину. А 27 листопада селяни почали громити сусідіню поміщицьку економію Джорат. Але цей виступ відразу був придушений.
Багато труднощів і нестатків зазнавали жителі Воїнки в роки першої світової війни. Більшість чоловіків мобілізували до царської армії. У зв'язку з воєнним часом селян обклали додатковими податками і повинностями. Це призвело до того, що господарства, зокрема бідняцькі, зовсім розорювалися, занепали. Старики, жінки і навіть підлітки мусили йти на заробітки.
Повалення царського самодержавства в лютому 1917 року жителі Воїнки зустріли загальним схваленням. Але їх становище мало змінилося. Кращі землі, як і раніше, залишалися в руках багатіїв. Створена у Воїнці волосна Рада селянських депутатів, де керівництво захопили меншовики й есери, захищала інтереси не селян- бідняків, а куркулів і поміщиків.
Воїнка
Сторінка 1 з 6
Воїнка - село, центр сільської Ради. Розташована на півночі Кримської області. Залізнична станція. До районного центру - 22 км. Зі сходу вздовж села проходить Північно-Кримський канал, автошлях Красноперекопськ-Джанкой. Шосейна дорога з'єднує Воїнку з селищем Роздольним. Населення - 3925 чоловік. Сільській Раті підпорядковані села Істочне, Орлівка, Шатри, Знам'янка, Новомиколаївка. Село засіюване в 1885 році відставними солдатами. Перших поселенців було чоловік з п'ятдесят. Вони одержали земельні наділи по 4,9 десятини. Через відсутність лісу хати будували з саману, вкривали їх очеретом. Стелі не робили, долівки були земляні. Жили селяни Воїнки у великих нестатках. Поле обробляли примітивним знаряддям, не вистачало робочої худоби, тому земля родила погано, її часом суховії зовсім знищували посіви. Особливо бідували мешканці сусідньої Щасливки, яку засновано майже одночасно з Воїнкою. Селилися тут здебільшого місцеві чабани. Їм дозволили будуватися тільки з західного боку села Воїнки. Там же ставили хати поселенці з числа селян, що розорилися.
Воїнка стояла на півдорозі між Армянськом і Джанкоєм. Через село раз у раз рухалися валки. Вони прямували не тільки до солоних озер Тагапашу і в Джанкой, але й до Феодосії і на Україну. 1900 року у Воїнці налічувалося 549 мешканців, більше десяти родин були безземельними. Вони змушені були орендувати землю і сільськогосподарське знаряддя у куркулів за половину, а іноді й більшу частину врожаю. Крім того, орендар мусив ще й відробляти землевласнику на його ниві. Не краще жили й ті селяни, яким належали земельні наділи, але вони не мали ні сільськогосподарського знаряддя, ні тяглової сили. Таких сімей було понад 30. Вони також наймалися до куркулів або йшли на соляні промисли. Зароблених грошей ледве вистачало на те, щоб прогодувати сім'ю. Тому багато мешканців Воїнки продавали частину або й увесь свій земельний наділ. У 1899 році з 95 домовласників 14 багатіїв прибрали до своїх рук чверть всієї надільної землі. 1898 року у Воїнці збудували паровий млин.
Незважаючи на швидке зростання села, воно тривалий час залишалося невпорядкованим, мало непривабливий вигляд, не було тут ні рослинності, ні води. Люди користувалися дощовою водою, що стікала в спеціальні ями, де швидко псувалася. Від вживання непридатної для пиття води жителі Воїнки часто хворіли. 1888 року на весь Перекопський новіт було дві приймальні палати і 4 земські лікарі. Тяжкохворого доводилося везти по вибоїстих дорогах за 40 верст від села до Перекопа. 1903 року, після того як Воїнка стала волосним центром, тут відкрили лікарняну дільницю на базі якої через 2 роки створено амбулаторію. У ній працювали лікар, фельдшер і акушерка. Амбулаторія обслуговувала мешканців 111 сіл і хуторів, що входили до Воїнської волості.
У 1889 році земство відкрило в селі трикласну школу, де навчалося 55 дітей. Закінчити школу вдавалося не всім дітям. У 1899/1900 навчальному році повний курс
навчання пройшли 4 учні, в наступному - 8. на утримання школи виділялися мізерні кошти. Так, 1900 року земство асигнувало 700 крб., сільські громади (в школі навчалися діти з 7 сіл) - 70 крб., з інших джерел надходило 20 крб. Усі ці гроші разом складали менше тієї суми, яка йшла на утримання волосного писаря. Тоді у селі почала працювати реміснича школа з відділами колісно-екіпажним, ковальсько-слюсарним, столярно-теслярським. Школа була розрахована на 20 чоловік, але фактично її відвідувало менше (у 1900/1901 навчальному році - 11 чоловік)-, тому що за навчання треба було платити 208 крб. на рік, що було не під силу для бідняків.
Під час революції 1905-1907 рр. у Воїнці і в деяких інших селах, що входили до Воїнської волості, поширювалися листівки і прокламації, які видавав Сімферопольський комітет РСДРП. 10 листопада 1905 року в приміщенні ремісничої школи відбувся мітинг волосної організації Всеросійської селянської спілки, на якому, за повідомленням справника, обговорювалося питання про взаємини між політиками і селянами і, зокрема, про скіпщину. А 27 листопада селяни почали громити сусідіню поміщицьку економію Джорат. Але цей виступ відразу був придушений.
Багато труднощів і нестатків зазнавали жителі Воїнки в роки першої світової війни. Більшість чоловіків мобілізували до царської армії. У зв'язку з воєнним часом селян обклали додатковими податками і повинностями. Це призвело до того, що господарства, зокрема бідняцькі, зовсім розорювалися, занепали. Старики, жінки і навіть підлітки мусили йти на заробітки.
Повалення царського самодержавства в лютому 1917 року жителі Воїнки зустріли загальним схваленням. Але їх становище мало змінилося. Кращі землі, як і раніше, залишалися в руках багатіїв. Створена у Воїнці волосна Рада селянських депутатів, де керівництво захопили меншовики й есери, захищала інтереси не селян- бідняків, а куркулів і поміщиків.