Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
ки античного поселення ІІІ-І ст. до н. є. свідчать, що люди жили тут з давніх-давен.
Виникнення населеного пункту пов'язане з будівництвом наприкінці XIX ст. залізничної вітки Владиславівка-Керч (вона сполучила Керч з Курсько-Харківсько-Севастопольською залізницею). 1900 року будівництво завершилося, а через рік споруджено станцію, що дістала свою назву від розташованого за 2 км села Сім Колодязів (тепер Іллічеве), заснованого 1878 року колоністами, вихідцями із Швейцарії.
На станції Сім Колодязів до 1905 року проживало близько 20 чоловік, які займалися обслуговуванням залізниці. Землі вони не мали і на кабальних умовах змушені були орендувати її у багатих поміщиків-колоністів Раппів. За кожну орендовану десятину розплачувалися половиною зібраного врожаю. Тисячі пудів пшениці перепродували Раппи заможному власникові торгового флоту Дурунді, який мав неподалік гори Онук свої склади і пристань. Звідси добірну пшеницю вивозили на суднах до Італії. Робітники станції Сім Колодязів вантажили також морський пісок (баласт) для ремонту залізниці.
У роки першої російської революції 1905-1907 рр. ті, хто працював на землях Раппів, самовільно орали поміщицькі землі, захоплювали панську худобу, реманент. В березні 1905 року на станції Сім Колодязів поліція знайшла прокламації з закликом до боротьби проти самодержавства.
1915 року тут проживало 80 чоловік - 37 чоловіків і 43 жінки. Основною причиною повільного зростання населення була нестача питної води. Водночас з будівництвом станції для потреб паровозного господарства поблизу викопали Курпенський ставок і поставили водокачку. Питну ж воду возили в цистернах із станції Ойсул (тепер Астанине), за 12 верст. Інколи за домовленістю з німцями-колоністами її доставляли в бочках з села Сім Колодязів. Часто, особливо в літню спеку, люди страждали від спраги. І невипадково у складеній ними легенді про Сім Колодязів розповідається, що їх власник, багатий німець, заборонив безплатно брати воду. Він був такий жорстокий, що побив і виштовхав за ворота знесиленого від спраги подорожнього. Вмираючи, той вимовив страшне прокляття. Відтоді води в колодязях не стало. Народ розгнівався, багач змушений був утекти, а трудівники добули собі кращу, джерельну воду, яка славиться на всю округу. У цій легенді підбилися сподівання не лише жителів Семи Колодязів, але й більшості сіл маловодного Керченського півострова. Царські власті зовсім не дбали про потреби трудячих, а окремі спроби ентузіастів, як правило, людей бідних, позбавлених коштів, пробурити свердловину і знайти питну воду зазнавали невдачі.
Беспросвітні злидні панували в глинобитних халупах, де мешкали робітники станції. Не було ні лікарні, ні початкової школи. 1904 року відкрилася ветеринарна дільниця і лише через десять років - земська лікарня на 14 місць, в якій працювали лікар, фельдшер і акушерка. Не багатьом дітям щастило потрапити до початкового народного училища, що містилося в селі Сім Колодязів.
Перша світова війна лягла важким тягарем насамперед на плечі трудового народу. У результаті мобілізації багато родин залишилося без годувальників. Зростала дорожнеча товарів першої потреби, посилювалося незадоволення політикою самодержавства.
Не поліпшилося економічне становище трудящих і після Лютневої буржуазно- демократичної революції 1917 року. Велику агітаційну роботу на станції в той час вів більшовик С. О. Кацелов, який приїздив сюди з села Петрівського (нині Ленінське). Під його впливом робітники починали усвідомлювати, що нема чого покладати надії на Тимчасовий уряд.
Звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції трудящі станції зустріли з радістю. У першій половині січня 1918 року обрано Раду робітничих, селянських і солдатських депутатів. У поміщиків було вилучено землю, худобу, сільськогосподарські знаряддя, вітряк. Бідняки одержали по 5 десятин землі на їдця. Конфіскувавши купецькі вантажі, яких чимало скупчилося в пакгаузах, Рада передала для забезпечення загонів Червоної гвардії зерно, солону рибу, вичинені шкури.
Наприкінці квітня 1918 року станцію окупували кайзерівські війська і перетворили її на перевалочний пункт для вивезення награбованого добра. У листопаді після відступу німецьких окупантів, Сім Колодязів з допомогою англо-фрацузьких інтервентів захопили білогвардійці. Проти них тут, як і скрізь на півдні України, широко розгорнувся повстанський рух. 14 лютого 1919 року на станції відбулася конференція профспілок селищ Керченського півострова. Представники Катерлеза, Опасної, Глейків, Жуківки, Осовинів, Баксів, Капканів, Булганака та інших населених пунктів одноголосно ухвалили резолюцію: «Протестувати проти призову солдатів для поповнення білої армії і ведення громадянської війни шляхом насильства. Це рішення
Леніне
Сторінка 1 з 7
Леніне - селище міського типу, центр району, розташоване в північній частині Керченського півострова, за 168 км від Сімферополя. У межах селища - залізнична станція Сім Колодязів. Населення - 5,5 тис. чоловік. Виявлені поблизу Леніного поселення доби бронзи, група скіфських курганів, рештВиникнення населеного пункту пов'язане з будівництвом наприкінці XIX ст. залізничної вітки Владиславівка-Керч (вона сполучила Керч з Курсько-Харківсько-Севастопольською залізницею). 1900 року будівництво завершилося, а через рік споруджено станцію, що дістала свою назву від розташованого за 2 км села Сім Колодязів (тепер Іллічеве), заснованого 1878 року колоністами, вихідцями із Швейцарії.
На станції Сім Колодязів до 1905 року проживало близько 20 чоловік, які займалися обслуговуванням залізниці. Землі вони не мали і на кабальних умовах змушені були орендувати її у багатих поміщиків-колоністів Раппів. За кожну орендовану десятину розплачувалися половиною зібраного врожаю. Тисячі пудів пшениці перепродували Раппи заможному власникові торгового флоту Дурунді, який мав неподалік гори Онук свої склади і пристань. Звідси добірну пшеницю вивозили на суднах до Італії. Робітники станції Сім Колодязів вантажили також морський пісок (баласт) для ремонту залізниці.
У роки першої російської революції 1905-1907 рр. ті, хто працював на землях Раппів, самовільно орали поміщицькі землі, захоплювали панську худобу, реманент. В березні 1905 року на станції Сім Колодязів поліція знайшла прокламації з закликом до боротьби проти самодержавства.
1915 року тут проживало 80 чоловік - 37 чоловіків і 43 жінки. Основною причиною повільного зростання населення була нестача питної води. Водночас з будівництвом станції для потреб паровозного господарства поблизу викопали Курпенський ставок і поставили водокачку. Питну ж воду возили в цистернах із станції Ойсул (тепер Астанине), за 12 верст. Інколи за домовленістю з німцями-колоністами її доставляли в бочках з села Сім Колодязів. Часто, особливо в літню спеку, люди страждали від спраги. І невипадково у складеній ними легенді про Сім Колодязів розповідається, що їх власник, багатий німець, заборонив безплатно брати воду. Він був такий жорстокий, що побив і виштовхав за ворота знесиленого від спраги подорожнього. Вмираючи, той вимовив страшне прокляття. Відтоді води в колодязях не стало. Народ розгнівався, багач змушений був утекти, а трудівники добули собі кращу, джерельну воду, яка славиться на всю округу. У цій легенді підбилися сподівання не лише жителів Семи Колодязів, але й більшості сіл маловодного Керченського півострова. Царські власті зовсім не дбали про потреби трудячих, а окремі спроби ентузіастів, як правило, людей бідних, позбавлених коштів, пробурити свердловину і знайти питну воду зазнавали невдачі.
Беспросвітні злидні панували в глинобитних халупах, де мешкали робітники станції. Не було ні лікарні, ні початкової школи. 1904 року відкрилася ветеринарна дільниця і лише через десять років - земська лікарня на 14 місць, в якій працювали лікар, фельдшер і акушерка. Не багатьом дітям щастило потрапити до початкового народного училища, що містилося в селі Сім Колодязів.
Перша світова війна лягла важким тягарем насамперед на плечі трудового народу. У результаті мобілізації багато родин залишилося без годувальників. Зростала дорожнеча товарів першої потреби, посилювалося незадоволення політикою самодержавства.
Не поліпшилося економічне становище трудящих і після Лютневої буржуазно- демократичної революції 1917 року. Велику агітаційну роботу на станції в той час вів більшовик С. О. Кацелов, який приїздив сюди з села Петрівського (нині Ленінське). Під його впливом робітники починали усвідомлювати, що нема чого покладати надії на Тимчасовий уряд.
Звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції трудящі станції зустріли з радістю. У першій половині січня 1918 року обрано Раду робітничих, селянських і солдатських депутатів. У поміщиків було вилучено землю, худобу, сільськогосподарські знаряддя, вітряк. Бідняки одержали по 5 десятин землі на їдця. Конфіскувавши купецькі вантажі, яких чимало скупчилося в пакгаузах, Рада передала для забезпечення загонів Червоної гвардії зерно, солону рибу, вичинені шкури.
Наприкінці квітня 1918 року станцію окупували кайзерівські війська і перетворили її на перевалочний пункт для вивезення награбованого добра. У листопаді після відступу німецьких окупантів, Сім Колодязів з допомогою англо-фрацузьких інтервентів захопили білогвардійці. Проти них тут, як і скрізь на півдні України, широко розгорнувся повстанський рух. 14 лютого 1919 року на станції відбулася конференція профспілок селищ Керченського півострова. Представники Катерлеза, Опасної, Глейків, Жуківки, Осовинів, Баксів, Капканів, Булганака та інших населених пунктів одноголосно ухвалили резолюцію: «Протестувати проти призову солдатів для поповнення білої армії і ведення громадянської війни шляхом насильства. Це рішення