Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Леніне

Леніне - селище міського типу, центр району, розташоване в північній ча­стині Керченського півострова, за 168 км від Сімферополя. У межах се­лища - залізнична станція Сім Колодязів. Населення - 5,5 тис. чоловік. Виявлені поблизу Леніного поселення доби бронзи, група скіфських курганів, решт
ки античного поселення ІІІ-І ст. до н. є. свідчать, що люди жили тут з давніх-давен.
Виникнення населеного пункту пов'язане з будівництвом наприкінці XIX ст. залізничної вітки Владиславівка-Керч (вона сполучила Керч з Курсько-Харківсько-Севастопольською залізницею). 1900 року будівництво завершилося, а через рік споруджено станцію, що дістала свою назву від розташованого за 2 км села Сім Колодязів (тепер Іллічеве), заснованого 1878 року колоністами, вихідцями із Швейцарії.
На станції Сім Колодязів до 1905 року проживало близько 20 чоловік, які за­ймалися обслуговуванням залізниці. Землі вони не мали і на кабальних умовах змушені були орендувати її у багатих поміщиків-колоністів Раппів. За кожну орендовану десятину розплачувалися половиною зібраного врожаю. Тисячі пудів пшениці перепродували Раппи заможному власникові торгового флоту Дурунді, який мав неподалік гори Онук свої склади і пристань. Звідси добірну пшеницю вивозили на суднах до Італії. Робітники станції Сім Колодязів вантажили також морський пісок (баласт) для ремонту залізниці.
У роки першої російської революції 1905-1907 рр. ті, хто працював на землях Раппів, самовільно орали поміщицькі землі, захоплювали панську худобу, реманент. В березні 1905 року на станції Сім Колодязів поліція знайшла прокламації з закликом до боротьби проти самодержавства.
1915 року тут проживало 80 чоловік - 37 чоловіків і 43 жінки. Основною причиною повільного зростання населення була нестача питної води. Водночас з будівництвом станції для потреб паровозного господарства поблизу викопали Курпенський ставок і поставили водокачку. Питну ж воду возили в цистернах із стан­ції Ойсул (тепер Астанине), за 12 верст. Інколи за домовленістю з німцями-колоністами її доставляли в бочках з села Сім Колодязів. Часто, особливо в літню спеку, люди страждали від спраги. І невипадково у складеній ними легенді про Сім Колодязів розповідається, що їх власник, багатий німець, заборонив безплатно брати воду. Він був такий жорстокий, що побив і виштовхав за ворота знесиленого від спраги подорожнього. Вмираючи, той вимовив страшне прокляття. Відтоді води в колодязях не стало. Народ розгнівався, багач змушений був утекти, а трудівники добули собі кращу, джерельну воду, яка славиться на всю округу. У цій легенді підбилися сподівання не лише жителів Семи Колодязів, але й більшості сіл маловодного Керченського півострова. Царські власті зовсім не дбали про потреби тру­дячих, а окремі спроби ентузіастів, як правило, людей бідних, позбавлених коштів, пробурити свердловину і знайти питну воду зазнавали невдачі.
Беспросвітні злидні панували в глинобитних халупах, де мешкали робітники станції. Не було ні лікарні, ні початкової школи. 1904 року відкрилася ветеринарна дільниця і лише через десять років - земська лікарня на 14 місць, в якій працювали лікар, фельдшер і акушерка. Не багатьом дітям щастило потрапити до почат­кового народного училища, що містилося в селі Сім Колодязів.
Перша світова війна лягла важким тягарем насамперед на плечі трудового народу. У результаті мобілізації багато родин залишилося без годувальників. Зростала дорожнеча товарів першої потреби, посилювалося незадоволення політикою самодержавства.
Не поліпшилося економічне становище трудящих і після Лютневої буржуазно- демократичної революції 1917 року. Велику агітаційну роботу на станції в той час вів більшовик С. О. Кацелов, який приїздив сюди з села Петрівського (нині Ленінське). Під його впливом робітники починали усвідомлювати, що нема чого покла­дати надії на Тимчасовий уряд.
Звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції трудящі станції зустріли з радістю. У першій половині січня 1918 року обрано Раду робітничих, селянських і солдатських депутатів. У поміщиків було вилучено землю, худобу, сільськогосподарські знаряддя, вітряк. Бідняки одержали по 5 десятин землі на їдця. Конфіскувавши купецькі вантажі, яких чимало скупчилося в пакгаузах, Рада передала для забезпечення загонів Червоної гвардії зерно, солону рибу, вичи­нені шкури.
Наприкінці квітня 1918 року станцію окупували кайзерівські війська і перетворили її на перевалочний пункт для вивезення награбованого добра. У листопаді після відступу німецьких окупантів, Сім Колодязів з допомогою англо-фрацузьких інтервентів захопили білогвардійці. Проти них тут, як і скрізь на півдні Укра­їни, широко розгорнувся повстанський рух. 14 лютого 1919 року на станції відбу­лася конференція профспілок селищ Керченського півострова. Представники Катерлеза, Опасної, Глейків, Жуківки, Осовинів, Баксів, Капканів, Булганака та інших населених пунктів одноголосно ухвалили резолюцію: «Протестувати проти призову солдатів для поповнення білої армії і ведення громадянської війни шляхом насильства. Це рішення


.

Леніне - cучасна карта