Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Листопадова революція в Німеччині, анулювання Радянським урядом Брестського договору викликали нове піднесення визвольної боротьби на Україні,
в Білорусії та Прибалтиці, окупованих німецькими та австро-угорськими військами. Під ударами Червоної Армії деморалізована окупаційна армія ганебно тікала з загарбаних земель. З0 листопада німецькі окупанти змушені були залишити Крим.
Перед втечею німецьких військ на зміну уряду Сулькевича прийшов «уряд» великого землевласника, колишнього члена царської Державної ради Соломона Крима, що спирався на багнети іноземних інтервентів і білогвардійців. За угодою цього «уряду» з командуванням денікінськюї «Добровольчої» армії, яка розташовувалася на Кубані, Крим почали наводнювати білогвардійські частини. Лише 20 листопада в Ялті й Керчі висадилося близько 5 тис. денікінців.
Майже одночасно з ними до кримських портів входили англо-французькі кораблі. На лютий 1919 року війська Антанти в Криму налічували вже близько 20 тис. чоловік.
Населення Криму голодувало. На початку німецької окупації хлібний пайок становив 300 грамів, а на квітень 1919 року скоротився до 100 грамів на людину. Лише в Севастополі налічувалося 10 тис. безробітних. Найменший вияв невдоволення з боку робітників і селян викликав жорстокі переслідування.
Незважаючи на це, трудящі Криму під керівництвом більшовиків вели мужню боротьбу проти англо-французьких інтервентів і білогвардійців. Кримському більшовицькому підпіллю надавав велику допомогу ЦК КП(б)У, який 9 вересня 1918 року прийняв спеціальну постанову в цьому питанні, доручивши членам Одеського обласного комітету «об'їхати Крим й допомогти зібрати кримську конференцію та всіляко сприяти кримським товаришам, у т. ч. й грошима». З жовтня 1918 року по травень 1919 року за рішенням ЦК РКП(б) Кримська партійна організація входила до складу Комуністичної партії України. 1 грудня 1918 року в Сімферополі відбулася загальнокримська підпільна партійна конференція, в роботі якої взяв участь представник ІДК КП(б)У Я. Б. Гамарник, обраний до складу обкому партії. Конференція ухвалила постанову про розгортання партизанського руху і про підготовку збройного повстання, яке мало співпасти з вступом Червоної Армії до Криму.
На першому своєму засіданні обраний конференцією обком КП(б)У ухвалив рішення про створення обласного ревкому для керівництва партизанською боротьбою. Підпільні організації Севастополя, Сімферополя, Євпаторії та інших міст формували бойові загони, збирали зброю. Ще в грудні 1918 - січні 1919 року у районі Євпаторії, в лісах гірського Криму, на Керченському півострові виникли перші партизанські загони. Мужньо бився з ворогами Євпаторійський загін «Червоні каски» під керівництвом більшовика І. Н. Петриченка.
Поряд з партизанською боротьбою більшовицькі організації Криму проводили агітаційно-пропагандистську роботу. Серед французьких матросів і солдатів у Севастополі розповсюджувалися видання групи французьких комуністів у Москві, вели агітацію члени «Іноземної колегії» при Одеському обкомі КП(б)У.
Успіхи Червоної Армії, частини якої в березні 1919 року вийшли на підступи до Криму, активізували боротьбу трудящих проти інтервентів. У лютому-березні тут прокотилася хвиля страйків. Найбільшим з них був загальний політичний страйк 14 березня в Севастополі, в якому брали участь близько 7 тис. чоловік. На заклик більшовиків севастопольців підтримали робітники Сімферополя, Феодосії, Керчі. Це був найбільш масовий виступ робітничого класу в період англо-французької інтервенції.
Після запеклих боїв на підступах до Криму Червона Армія 4 квітня 1919 року прорвала Перекопські укріплення. 10 квітня ворог утік з Сімферополя і Євпаторії. Радянські війська підійшли до Севастополя.
Під виливом перемог Червоної Армії і революційної більшовицької пропаганди французькі моряки відмовлялися воювати проти Радянської Росії і вимагали відправити їх додому. 20 квітня 1919 року команди броненосців «Франс» та «Жан Варт» зійшли на берег і спільно з робітниками міста організували демонстрацію солідарності з трудящими Радянської країни. Грецькі патрулі за наказом французького командування відкрили по них вогонь.
Але дні окупантів були злічені. 29 квітня кораблі інтервентів залишили Севастополь. До міста увійшли радянські війська, палко зустрінуті севастопольським пролетаріатом. У боях за Крим особливо відзначилася 1-а Задніпровська дивізія, якою командував П. Ю. Дибенко, призначений згодом командуючим всіма збройними силами Кримської Радянської Республіки. На кінець квітня 1919 року майже весь Крим було очищено від інтервентів і
Кримська область
Сторінка 20 з 52
селах Криму. Страйкували тютюнники Феодосії, портові робітники Керчі, службовці Севастополя, Сімферополя, Ялти, почастішали селянські виступи.Листопадова революція в Німеччині, анулювання Радянським урядом Брестського договору викликали нове піднесення визвольної боротьби на Україні,
Перед втечею німецьких військ на зміну уряду Сулькевича прийшов «уряд» великого землевласника, колишнього члена царської Державної ради Соломона Крима, що спирався на багнети іноземних інтервентів і білогвардійців. За угодою цього «уряду» з командуванням денікінськюї «Добровольчої» армії, яка розташовувалася на Кубані, Крим почали наводнювати білогвардійські частини. Лише 20 листопада в Ялті й Керчі висадилося близько 5 тис. денікінців.
Майже одночасно з ними до кримських портів входили англо-французькі кораблі. На лютий 1919 року війська Антанти в Криму налічували вже близько 20 тис. чоловік.
Населення Криму голодувало. На початку німецької окупації хлібний пайок становив 300 грамів, а на квітень 1919 року скоротився до 100 грамів на людину. Лише в Севастополі налічувалося 10 тис. безробітних. Найменший вияв невдоволення з боку робітників і селян викликав жорстокі переслідування.
Незважаючи на це, трудящі Криму під керівництвом більшовиків вели мужню боротьбу проти англо-французьких інтервентів і білогвардійців. Кримському більшовицькому підпіллю надавав велику допомогу ЦК КП(б)У, який 9 вересня 1918 року прийняв спеціальну постанову в цьому питанні, доручивши членам Одеського обласного комітету «об'їхати Крим й допомогти зібрати кримську конференцію та всіляко сприяти кримським товаришам, у т. ч. й грошима». З жовтня 1918 року по травень 1919 року за рішенням ЦК РКП(б) Кримська партійна організація входила до складу Комуністичної партії України. 1 грудня 1918 року в Сімферополі відбулася загальнокримська підпільна партійна конференція, в роботі якої взяв участь представник ІДК КП(б)У Я. Б. Гамарник, обраний до складу обкому партії. Конференція ухвалила постанову про розгортання партизанського руху і про підготовку збройного повстання, яке мало співпасти з вступом Червоної Армії до Криму.
На першому своєму засіданні обраний конференцією обком КП(б)У ухвалив рішення про створення обласного ревкому для керівництва партизанською боротьбою. Підпільні організації Севастополя, Сімферополя, Євпаторії та інших міст формували бойові загони, збирали зброю. Ще в грудні 1918 - січні 1919 року у районі Євпаторії, в лісах гірського Криму, на Керченському півострові виникли перші партизанські загони. Мужньо бився з ворогами Євпаторійський загін «Червоні каски» під керівництвом більшовика І. Н. Петриченка.
Поряд з партизанською боротьбою більшовицькі організації Криму проводили агітаційно-пропагандистську роботу. Серед французьких матросів і солдатів у Севастополі розповсюджувалися видання групи французьких комуністів у Москві, вели агітацію члени «Іноземної колегії» при Одеському обкомі КП(б)У.
Успіхи Червоної Армії, частини якої в березні 1919 року вийшли на підступи до Криму, активізували боротьбу трудящих проти інтервентів. У лютому-березні тут прокотилася хвиля страйків. Найбільшим з них був загальний політичний страйк 14 березня в Севастополі, в якому брали участь близько 7 тис. чоловік. На заклик більшовиків севастопольців підтримали робітники Сімферополя, Феодосії, Керчі. Це був найбільш масовий виступ робітничого класу в період англо-французької інтервенції.
Після запеклих боїв на підступах до Криму Червона Армія 4 квітня 1919 року прорвала Перекопські укріплення. 10 квітня ворог утік з Сімферополя і Євпаторії. Радянські війська підійшли до Севастополя.
Під виливом перемог Червоної Армії і революційної більшовицької пропаганди французькі моряки відмовлялися воювати проти Радянської Росії і вимагали відправити їх додому. 20 квітня 1919 року команди броненосців «Франс» та «Жан Варт» зійшли на берег і спільно з робітниками міста організували демонстрацію солідарності з трудящими Радянської країни. Грецькі патрулі за наказом французького командування відкрили по них вогонь.
Але дні окупантів були злічені. 29 квітня кораблі інтервентів залишили Севастополь. До міста увійшли радянські війська, палко зустрінуті севастопольським пролетаріатом. У боях за Крим особливо відзначилася 1-а Задніпровська дивізія, якою командував П. Ю. Дибенко, призначений згодом командуючим всіма збройними силами Кримської Радянської Республіки. На кінець квітня 1919 року майже весь Крим було очищено від інтервентів і