Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
заворушень...».
Після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції, звістка про яку швидко облетіла Крим, повсюдно проходили мітинги трудящих, які сподівалися, що революція дасть мир, землю, хліб і політичні свободи. Проте Тимчасовий уряд, захищаючи класові інтереси буржуазії, не збирався задовольняти потреби трудящих, демагогічно відкладаючи рішення всіх основних питань революції до скликання Установчих зборів.
У березні 1917 року за прикладом Петрограда утворилися Ради робітничих депутатів у Сімферополі, Феодосії, Керчі тощо. Водночас виникли Ради солдатських депутатів. Пізніше в деяких місцях створено волосні й повітові Ради селянських депутатів (в Перекопському, Феодосійському та Ялтинському повітах). Протягом літа й осені 1917 року вони об'єдналися з Радами робітничих і солдатських депутатів. Однак більшість у Радах належала меншовикам та есерам, які добровільно передали владу буржуазії. Влада в губернії перейшла до комісара Тимчасового уряду. У повітових і волосних центрах створювалися «громадські комітети» або «комітети громадської безпеки», керівна роль в яких належала кадетам. Ці комітети, як і міські думи, міські управи і земські установи, що продовжували існувати, всіляко підтримували Тимчасовий уряд.
Більшовики Криму після Лютневої революції вийшли з підпілля, але їх ряди були нечисленні. Лише в Севастополі в квітні 1917 року сформувалася самостійна організація, на чолі якої стали колишній путіловський робітник, член партії з 1903 року І. К. Ржанников, що працював токарем у майстернях військового порту» матрос-підводник І. А. Назукін, солдат фортечної артилерії колишній робітник Миколаївського суднобудівного заводу А. Й. Калич, колишній балтійський моряк С. Г. Сапронов. В інших містах Криму більшовики після Лютневої революції входили до складу об'єднаних соціал-демократичних організацій. Це утруднювало їх боротьбу за привернення широких мас трудящих на свій бік.
Керуючись Квітневими тезами В. І. Леніна і рішеннями VII (Квітневої) конференції РСДРП (б), більшовики активно боролися за завоювання більшості в Радах і профспілках, у солдатських організаціях. У резолюціях робітничих і селянських зборів висувалися вимоги припинити війну, передати землю селянам, запровадити 8-годинний робочий день, встановити робітничий контроль над виробництвом.
Антинародна політика Тимчасового уряду викликала дедалі зростаюче невдоволення трудящих, яке більшовики спрямували в русло боротьби за перетворення буржуазно-демократичної революції в соціалістичну. Навесні і влітку 1917 року страйкували робітники аеропланного заводу в Сімферополі, тютюнники, друкарі. Відбулися страйки і в Севастополі, Керчі, Феодосії. Ширився селянський рух.
У Сімферопольському, Феодосійському, Євпаторійському повітах селяни явочним порядком захоплювали поміщицькі землі, відмовляючись виконувати кабальні умови оренди. Заворушення охопили чимало розміщених у Криму військових частин. Особливо посилювалися революційні настрої на флоті. Під тиском матроських мас, у червні 1917 року з посади командуючого Чорноморським флотом змушений був піти реакційно настроєний адмірал Колчак.
Нова хвиля революційних виступів прокотилася в Криму після корніловського заколоту. Євпаторійська Рада робітничих, солдатських і селянських депутатів ухвалила 30 серпня 1917 року резолюцію з вимогою віддати до революційного суду Корнілова та його прибічників. «Ми вимагаємо,- говорилося в резолюції робітників суднобудівної майстерні Севастопольського порту, ухваленій у вересні 1917 року,- негайної передачі всієї повноти влади Раді робітничих, солдатських і селянських депутатів...». У цій резолюції висувалися також вимоги припинити війну й укласти мир.
До Криму на партійну роботу ЦК РСДРП(б) направив групу досвідчених партійних працівників: активного учасника першої російської революції в Латвії Ж. А. Міллера (П. П. Шепте), Н. І. Островську, члена партії з 1905 року, професіонального революціонера, делегата V з'їзду РСДРП Ю. П. Гавена (Яна Даумана), балтійського моряка М. П. Пожарова. Посланці ЦК партії знайшли опору в особі місцевих більшовиків О. X. Алексакіса, Т. Г. Багликова, М. М. Демишева, М. Г. Дугачова, І. К. Ржанникова, С. Г. Самойленка, Т. К. Скрипки, Б. О. Шаталова та ін. За вказівкою ЦК РСДРП(б) для посилення боротьби за більшовизацію Чорноморського флоту в Севастополі у вересні і листопаді 1917 року побували делегації матросів-більшовиків з Балтійського флоту. VI з'їзд РСДРП(б) націлив партію на підготовку збройного повстання.
Восени 1917 року в Криму завершився процес оформлення самостійних більшовицьких організацій і фракцій у Радах. У вересні створено більшовицькі організації в Сімферополі» Євпаторії і Ялті, у жовтні - в Керчі. 2
Кримська область
Сторінка 16 з 52
невдоволення», що таке ж невдоволення продовжує висловлювати селянство і «нема впевненості в непорушенні місцевими військами службового обов'язку на випадок виникнення в губернії народних Після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції, звістка про яку швидко облетіла Крим, повсюдно проходили мітинги трудящих, які сподівалися, що революція дасть мир, землю, хліб і політичні свободи. Проте Тимчасовий уряд, захищаючи класові інтереси буржуазії, не збирався задовольняти потреби трудящих, демагогічно відкладаючи рішення всіх основних питань революції до скликання Установчих зборів.
У березні 1917 року за прикладом Петрограда утворилися Ради робітничих депутатів у Сімферополі, Феодосії, Керчі тощо. Водночас виникли Ради солдатських депутатів. Пізніше в деяких місцях створено волосні й повітові Ради селянських депутатів (в Перекопському, Феодосійському та Ялтинському повітах). Протягом літа й осені 1917 року вони об'єдналися з Радами робітничих і солдатських депутатів. Однак більшість у Радах належала меншовикам та есерам, які добровільно передали владу буржуазії. Влада в губернії перейшла до комісара Тимчасового уряду. У повітових і волосних центрах створювалися «громадські комітети» або «комітети громадської безпеки», керівна роль в яких належала кадетам. Ці комітети, як і міські думи, міські управи і земські установи, що продовжували існувати, всіляко підтримували Тимчасовий уряд.
Більшовики Криму після Лютневої революції вийшли з підпілля, але їх ряди були нечисленні. Лише в Севастополі в квітні 1917 року сформувалася самостійна організація, на чолі якої стали колишній путіловський робітник, член партії з 1903 року І. К. Ржанников, що працював токарем у майстернях військового порту» матрос-підводник І. А. Назукін, солдат фортечної артилерії колишній робітник Миколаївського суднобудівного заводу А. Й. Калич, колишній балтійський моряк С. Г. Сапронов. В інших містах Криму більшовики після Лютневої революції входили до складу об'єднаних соціал-демократичних організацій. Це утруднювало їх боротьбу за привернення широких мас трудящих на свій бік.
Керуючись Квітневими тезами В. І. Леніна і рішеннями VII (Квітневої) конференції РСДРП (б), більшовики активно боролися за завоювання більшості в Радах і профспілках, у солдатських організаціях. У резолюціях робітничих і селянських зборів висувалися вимоги припинити війну, передати землю селянам, запровадити 8-годинний робочий день, встановити робітничий контроль над виробництвом.
Антинародна політика Тимчасового уряду викликала дедалі зростаюче невдоволення трудящих, яке більшовики спрямували в русло боротьби за перетворення буржуазно-демократичної революції в соціалістичну. Навесні і влітку 1917 року страйкували робітники аеропланного заводу в Сімферополі, тютюнники, друкарі. Відбулися страйки і в Севастополі, Керчі, Феодосії. Ширився селянський рух.
У Сімферопольському, Феодосійському, Євпаторійському повітах селяни явочним порядком захоплювали поміщицькі землі, відмовляючись виконувати кабальні умови оренди. Заворушення охопили чимало розміщених у Криму військових частин. Особливо посилювалися революційні настрої на флоті. Під тиском матроських мас, у червні 1917 року з посади командуючого Чорноморським флотом змушений був піти реакційно настроєний адмірал Колчак.
Нова хвиля революційних виступів прокотилася в Криму після корніловського заколоту. Євпаторійська Рада робітничих, солдатських і селянських депутатів ухвалила 30 серпня 1917 року резолюцію з вимогою віддати до революційного суду Корнілова та його прибічників. «Ми вимагаємо,- говорилося в резолюції робітників суднобудівної майстерні Севастопольського порту, ухваленій у вересні 1917 року,- негайної передачі всієї повноти влади Раді робітничих, солдатських і селянських депутатів...». У цій резолюції висувалися також вимоги припинити війну й укласти мир.
До Криму на партійну роботу ЦК РСДРП(б) направив групу досвідчених партійних працівників: активного учасника першої російської революції в Латвії Ж. А. Міллера (П. П. Шепте), Н. І. Островську, члена партії з 1905 року, професіонального революціонера, делегата V з'їзду РСДРП Ю. П. Гавена (Яна Даумана), балтійського моряка М. П. Пожарова. Посланці ЦК партії знайшли опору в особі місцевих більшовиків О. X. Алексакіса, Т. Г. Багликова, М. М. Демишева, М. Г. Дугачова, І. К. Ржанникова, С. Г. Самойленка, Т. К. Скрипки, Б. О. Шаталова та ін. За вказівкою ЦК РСДРП(б) для посилення боротьби за більшовизацію Чорноморського флоту в Севастополі у вересні і листопаді 1917 року побували делегації матросів-більшовиків з Балтійського флоту. VI з'їзд РСДРП(б) націлив партію на підготовку збройного повстання.
Восени 1917 року в Криму завершився процес оформлення самостійних більшовицьких організацій і фракцій у Радах. У вересні створено більшовицькі організації в Сімферополі» Євпаторії і Ялті, у жовтні - в Керчі. 2