Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Розширювалися площі виноградників, на 1895 рік вони займали приблизно 6284 десятини. У Криму в цей час виробляли близько 1 млн. відер вина. Виноградарство і виноробство також мали підприємницький характер. Приблизно половину вина, тобто близько 500 тис. відер, продавали за межами Криму. Крім того, щороку вивозилося в різні губернії понад 200 тис. пудів винограду. 5100 десятин у Криму на 1890 рік було зайнято під садами, у врожайні роки звідси вивозилося до 1 млн. пудів фруктів. Кримські фрукти стали витісняти закордонні навіть із столичних ринків.
Інтенсивно розвивалося тютюнництво. З 1886 по 1890 рік валовий збір тютюну збільшився приблизно з 9 тис. до 218 тис. пудів. Місцевий тютюн використовувався не лише на тютюнових фабриках Криму, але й у значній кількості вивозився до інших губерній.
Швидкий розвиток капіталізму в сільському господарстві Криму прискорював процес класового розшарування селянства. Наприкінці 80-х років XIX ст. тут налічувалося 36 597 селянських дворів. Більше половини з них - 18 560 - не могли прогодуватися з своєї землі й змушені були вдаватися до підсобних заробітків. Понад третина селянських дворів (12 372) займалася виключно промислами і заробітками на стороні. Швидко йшов процес «розселянювання». У праці «Нові господарські рухи в селянському житті», написаній 1893 року, В. І. Ленін вказував, що «...у Криму 1/2-3/4 населення - безземельні (так зв. десятинники)».
Біднота становила 67,3 проц., середняки - 13,5 проц., куркульство - 19,2 проц. У Перекопському та Євпаторійському повітах до бідноти віднесено тих, що не сіяли або засівали до 10 десятин, до середняків - тих, що засівали 10- 25 десятин, до куркульства - понад 25 десятин; у Сімферопольському, Феодосійському та Ялтинському повітах до першої групи - тих, що не сіяли або засівали до 5 десятин, до другої - з посівом 10 десятин, до третьої - понад 10 десятин. Більше половини бідняцьких дворів зовсім не мали посівів, більше третини - робочої худоби, понад 4/5 - плугів.
На початку XX ст. розвиток капіталізму в сільському господарстві набрав ще вищих темпів. Особливо посилився процес класового розшарування на селі у зв'язку з проведенням столипінської аграрної реформи. Збагачувалася сільська буржуазія. У Криму були й такі «господарства», які мали до 10 тис. десятин землі.
Значна частина селянства перетворювалася на сільських пролетарів, що знаходили роботу на місці, в поміщицьких і куркульських господарствах. На заробітки до Криму приходили також селяни з багатьох губерній України і частково Росії. Повсюдно робочий день наймитів починався зі сходом і закінчувався із заходом сонця, а під час жнив їм доводилося працювати і вночі. Широко використовувалася дитяча праця. На тютюнових плантаціях, наприклад, п'яту частину робітниць становили дівчатка віком від 10 до 13 років. Під час ламання тютюну тривалість робочого дня досягала 17 годин. Робітниці звичайно працювали й жили в напівтемних, сирих приміщеннях. Заробітна плата на хазяйських харчах (тут вона була вищою, ніж у внутрішніх губерніях Росії) дорослого робітника-чоловіка становила на рік 125-133 крб., жінки - 82-101 крб., хлопчика - 40-53 крб., дівчинки - 27-37 крб. Поденна заробітна плата дорослого робітника-чоловіка на своїх харчах дорівнювала 1 крб. 13 копійок.
Хоч Крим і досяг на початок XX ст. певних успіхів у розвитку промисловості, великих підприємств тут було небагато. Найбільшими промисловими центрами залишалися Керч і Севастополь. Розвивалася переважно легка і харчова промисловість. У Керчі та Феодосії діяли тютюнові фабрики. Сезонно працювали консервні та виноробні заводи. Значно збільшився видобуток солі - в 1882 році він досяг понад 20 млн. пудів.
З 1912 року Керченський металургійний завод було включено до Таганрозького металургійного товариства - одного з найбільших контрагентів синдикату «Продамет». Суднобудівні верфі в Севастополі увійшли до складу монополістичної групи «Наваль-Руссуд». Ця група добилася повної монополії на військове суднобудування для Чорноморського флоту.
Промислові підприємства краю були зв'язані з Петербурзьким міжнародним комерційним та Азово-Донським банками, що мали в Криму свої відділення.
1913 року, за приблизними підрахунками, в Криму налічувалося 1247 промислових підприємств, на яких працювало 16-17 тис. чоловік. Приблизно 60 проц. усього промислового пролетаріату було сконцентровано на Керченському металургійному заводі і суднобудівних верф'ях Севастополя. Близько 2 тис. робітників працювали в каменоломнях, на залізних рудниках, на видобутку солі.
Кримська область
Сторінка 11 з 52
У другій половині XIX ст. в степовому Криму почали засівати великі площі пшеницею. З 1866 по 1880 рік посіви її збільшилися з 204 тис. до 849 тис. десятин. Значна кількість зерна йшла на продаж. Інтенсивно розвивалося тютюнництво. З 1886 по 1890 рік валовий збір тютюну збільшився приблизно з 9 тис. до 218 тис. пудів. Місцевий тютюн використовувався не лише на тютюнових фабриках Криму, але й у значній кількості вивозився до інших губерній.
Швидкий розвиток капіталізму в сільському господарстві Криму прискорював процес класового розшарування селянства. Наприкінці 80-х років XIX ст. тут налічувалося 36 597 селянських дворів. Більше половини з них - 18 560 - не могли прогодуватися з своєї землі й змушені були вдаватися до підсобних заробітків. Понад третина селянських дворів (12 372) займалася виключно промислами і заробітками на стороні. Швидко йшов процес «розселянювання». У праці «Нові господарські рухи в селянському житті», написаній 1893 року, В. І. Ленін вказував, що «...у Криму 1/2-3/4 населення - безземельні (так зв. десятинники)».
Біднота становила 67,3 проц., середняки - 13,5 проц., куркульство - 19,2 проц. У Перекопському та Євпаторійському повітах до бідноти віднесено тих, що не сіяли або засівали до 10 десятин, до середняків - тих, що засівали 10- 25 десятин, до куркульства - понад 25 десятин; у Сімферопольському, Феодосійському та Ялтинському повітах до першої групи - тих, що не сіяли або засівали до 5 десятин, до другої - з посівом 10 десятин, до третьої - понад 10 десятин. Більше половини бідняцьких дворів зовсім не мали посівів, більше третини - робочої худоби, понад 4/5 - плугів.
На початку XX ст. розвиток капіталізму в сільському господарстві набрав ще вищих темпів. Особливо посилився процес класового розшарування на селі у зв'язку з проведенням столипінської аграрної реформи. Збагачувалася сільська буржуазія. У Криму були й такі «господарства», які мали до 10 тис. десятин землі.
Значна частина селянства перетворювалася на сільських пролетарів, що знаходили роботу на місці, в поміщицьких і куркульських господарствах. На заробітки до Криму приходили також селяни з багатьох губерній України і частково Росії. Повсюдно робочий день наймитів починався зі сходом і закінчувався із заходом сонця, а під час жнив їм доводилося працювати і вночі. Широко використовувалася дитяча праця. На тютюнових плантаціях, наприклад, п'яту частину робітниць становили дівчатка віком від 10 до 13 років. Під час ламання тютюну тривалість робочого дня досягала 17 годин. Робітниці звичайно працювали й жили в напівтемних, сирих приміщеннях. Заробітна плата на хазяйських харчах (тут вона була вищою, ніж у внутрішніх губерніях Росії) дорослого робітника-чоловіка становила на рік 125-133 крб., жінки - 82-101 крб., хлопчика - 40-53 крб., дівчинки - 27-37 крб. Поденна заробітна плата дорослого робітника-чоловіка на своїх харчах дорівнювала 1 крб. 13 копійок.
Хоч Крим і досяг на початок XX ст. певних успіхів у розвитку промисловості, великих підприємств тут було небагато. Найбільшими промисловими центрами залишалися Керч і Севастополь. Розвивалася переважно легка і харчова промисловість. У Керчі та Феодосії діяли тютюнові фабрики. Сезонно працювали консервні та виноробні заводи. Значно збільшився видобуток солі - в 1882 році він досяг понад 20 млн. пудів.
З 1912 року Керченський металургійний завод було включено до Таганрозького металургійного товариства - одного з найбільших контрагентів синдикату «Продамет». Суднобудівні верфі в Севастополі увійшли до складу монополістичної групи «Наваль-Руссуд». Ця група добилася повної монополії на військове суднобудування для Чорноморського флоту.
Промислові підприємства краю були зв'язані з Петербурзьким міжнародним комерційним та Азово-Донським банками, що мали в Криму свої відділення.
1913 року, за приблизними підрахунками, в Криму налічувалося 1247 промислових підприємств, на яких працювало 16-17 тис. чоловік. Приблизно 60 проц. усього промислового пролетаріату було сконцентровано на Керченському металургійному заводі і суднобудівних верф'ях Севастополя. Близько 2 тис. робітників працювали в каменоломнях, на залізних рудниках, на видобутку солі.