Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Після провалу листопадового наступу німецько-фашистські загарбники готували новий, більш рішучий штурм оборонних споруд Севастополя: підтягували свіжі сили, артилерію, танки. На початку грудня генерал Манштейн одержав особистий наказ Птлера що б то не стало захопити Севастополь. 17 грудня фашисти почали другий, ще запекліший наступ,
розраховуючи за чотири дні оволодіти містом. У ньому брало участь понад 7 німецьких дивізій, підтримуваних близько 150 танками, 300 літаками, великою кількістю артилерії.
Неоціненну допомогу захисникам міста у ті важкі дні подавали кораблі Чорноморського флоту. Під ураганним вогнем ворога вони доставляли підкріплення, боєприпаси, пальне, продовольство. Із севастопольських бухт корабельна артилерія завдавала вогневих ударів по ворожих військах.
Героїзм воїнів Приморської армії та Чорноморського флоту був масовим. Яскравий приклад того - подвиг гарнізону 11-го дзоту. На ділянці, що знаходилася під його обстрілом, фашисти протягом трьох днів не змогли просунутися ні на крок. Радянські воїни билися до останньої краплі крові. Після того, як наші частини відкинули ворога, в протигазній сумці комсорга дзоту червонофлотця Олексія Калюжного знайдено передсмертну записку. «Вітчизно моя! Земле російська!- писав
він.- Я, син Ленінського комсомолу, його вихованець, бився так, як підказало мені серце… Я вмираю, але знаю, що ми переможемо. Моряки-чорноморці! Бийтеся сильніше, знищуйте фашистських скажених собак! Клятви воїна я дотримав!».
Ратні подвиги захисників міста перегукувалися з трудовими подвигами його жиіелів. Коли під час бомбардування нависла загроза виведення з ладу ДРЕСу-1, комуніст Г. Ф. Красненко, ризикуючи життям, відвернув вибух котла. Машиніст Новошульської водокачки П. М. Кисіль забезпечував водою обложене місто безпосередньо з переднього краю оборони. Славний подвиг здійснила молода робітниця А. К. Чаус, яка працювала на виробництві гранат. Осколком бомби їй відірвало ліву руку, але вона навідріз відмовилася евакуюватися. Трохи одужавши після поранення, патріотка стала до штампувального верстата і однією рукою виконувала норми виготовлення деталей для ручних гранат на 200-250 проц. За цей подвиг А. К. Чаус нагороджена орденом Червоної Зірки. Всі жінки, у кого тільки були сили, допомагали фронтові. 60 жіночих бригад (1500 жінок) прали та лагодили білизну для фронтовиків. «Наші фронтові господарки» - любовно називали їх бійці.
У ті дні газета «Правда» писала: «Скільки разів чорні фашистські круки каркали про неминуче падіння Севастополя. Беззавітна відвага його захисників, їх залізна рішучість і стійкість стали тією нездоланною стіною, об яку розбилися численні шалені ворожі атаки».
Не чотири, як розраховували фашисти, а 17 днів тривав їхній другий наступ і не досяг мети. Втративши понад 70 тис. чоловік убитими та пораненими, вони припинили атаки. У ті дні захисники Севастополя під час висадження радянських десантів у східній частині Криму самі завдали ворогові ряд контрударів, примусивши його на окремих ділянках відступити на вихідні позиції.
У січні 1942 року настав період відносного затишшя. Змушені перекинути частину сил під Феодосію, Птлерівці не поновлювали активних бойових дій, хоча бої місцевого значення не припинялися. За рішенням міського комітету оборони розгорнулися відбудовчі роботи на Морському заводі та залізничному вузлі. На вулицях розбиралися завали, засипалися воронки. Знову курсував трамвай, відкрилися магазини. почав працювати підземний кінотеатр «Ударник». Трудівники міста розгорнули соціалістичне змагання за виконання замовлень для фронту. З'явилися т. зв. трьохсотники, п'ятисотники, навіть семисотники - справжні герої трудового фронту, які виконували змінні завдання на 300, 500, 700 процентів. Зразки трудової доблесті показували комуністи та комсомольці.
втративши надію розквартируватися в місті на зиму, Птлерівці почали методично руйнувати його. Команди протиповітряної оборони самовіддано боролися з пожежами. За рішенням міського комітету оборони всі 9 шкіл міста, в яких навчалося близько 3 тис. дітей, було переведено в штольні та підвали. Посильну допомогу дорослим подавали діти: гасили запалювальні бомби, збирали металолом. Багато севастопольських школярів були нагород
жені медаллю «За оборону Севастополя». Віра і Віктор Снітко, які особливо відзначилися при гасінні бомб, удостоєні медалі «3а бойові заслуги».
Коли настала весна, через нестачу вітамінів поширилося масове захворювання на цингу. Лікарі за допомогою колишнього директора винокомбінату М. К. Соболева
налагодили заготовлення вітамінів із відходів виноробства. Серед жителів розгорнувся масовий рух під девізом: «Для кожного двору - городню
Севастополь
Сторінка 28 з 42
водночас спецкомбінат № 2 - для пошиття білизни, взуття та обмундирування. Спецкомбінати розмістилися в штольнях. Тут жило і працювало 1500 чоловік.Після провалу листопадового наступу німецько-фашистські загарбники готували новий, більш рішучий штурм оборонних споруд Севастополя: підтягували свіжі сили, артилерію, танки. На початку грудня генерал Манштейн одержав особистий наказ Птлера що б то не стало захопити Севастополь. 17 грудня фашисти почали другий, ще запекліший наступ,
Неоціненну допомогу захисникам міста у ті важкі дні подавали кораблі Чорноморського флоту. Під ураганним вогнем ворога вони доставляли підкріплення, боєприпаси, пальне, продовольство. Із севастопольських бухт корабельна артилерія завдавала вогневих ударів по ворожих військах.
Героїзм воїнів Приморської армії та Чорноморського флоту був масовим. Яскравий приклад того - подвиг гарнізону 11-го дзоту. На ділянці, що знаходилася під його обстрілом, фашисти протягом трьох днів не змогли просунутися ні на крок. Радянські воїни билися до останньої краплі крові. Після того, як наші частини відкинули ворога, в протигазній сумці комсорга дзоту червонофлотця Олексія Калюжного знайдено передсмертну записку. «Вітчизно моя! Земле російська!- писав
він.- Я, син Ленінського комсомолу, його вихованець, бився так, як підказало мені серце… Я вмираю, але знаю, що ми переможемо. Моряки-чорноморці! Бийтеся сильніше, знищуйте фашистських скажених собак! Клятви воїна я дотримав!».
Ратні подвиги захисників міста перегукувалися з трудовими подвигами його жиіелів. Коли під час бомбардування нависла загроза виведення з ладу ДРЕСу-1, комуніст Г. Ф. Красненко, ризикуючи життям, відвернув вибух котла. Машиніст Новошульської водокачки П. М. Кисіль забезпечував водою обложене місто безпосередньо з переднього краю оборони. Славний подвиг здійснила молода робітниця А. К. Чаус, яка працювала на виробництві гранат. Осколком бомби їй відірвало ліву руку, але вона навідріз відмовилася евакуюватися. Трохи одужавши після поранення, патріотка стала до штампувального верстата і однією рукою виконувала норми виготовлення деталей для ручних гранат на 200-250 проц. За цей подвиг А. К. Чаус нагороджена орденом Червоної Зірки. Всі жінки, у кого тільки були сили, допомагали фронтові. 60 жіночих бригад (1500 жінок) прали та лагодили білизну для фронтовиків. «Наші фронтові господарки» - любовно називали їх бійці.
У ті дні газета «Правда» писала: «Скільки разів чорні фашистські круки каркали про неминуче падіння Севастополя. Беззавітна відвага його захисників, їх залізна рішучість і стійкість стали тією нездоланною стіною, об яку розбилися численні шалені ворожі атаки».
Не чотири, як розраховували фашисти, а 17 днів тривав їхній другий наступ і не досяг мети. Втративши понад 70 тис. чоловік убитими та пораненими, вони припинили атаки. У ті дні захисники Севастополя під час висадження радянських десантів у східній частині Криму самі завдали ворогові ряд контрударів, примусивши його на окремих ділянках відступити на вихідні позиції.
У січні 1942 року настав період відносного затишшя. Змушені перекинути частину сил під Феодосію, Птлерівці не поновлювали активних бойових дій, хоча бої місцевого значення не припинялися. За рішенням міського комітету оборони розгорнулися відбудовчі роботи на Морському заводі та залізничному вузлі. На вулицях розбиралися завали, засипалися воронки. Знову курсував трамвай, відкрилися магазини. почав працювати підземний кінотеатр «Ударник». Трудівники міста розгорнули соціалістичне змагання за виконання замовлень для фронту. З'явилися т. зв. трьохсотники, п'ятисотники, навіть семисотники - справжні герої трудового фронту, які виконували змінні завдання на 300, 500, 700 процентів. Зразки трудової доблесті показували комуністи та комсомольці.
втративши надію розквартируватися в місті на зиму, Птлерівці почали методично руйнувати його. Команди протиповітряної оборони самовіддано боролися з пожежами. За рішенням міського комітету оборони всі 9 шкіл міста, в яких навчалося близько 3 тис. дітей, було переведено в штольні та підвали. Посильну допомогу дорослим подавали діти: гасили запалювальні бомби, збирали металолом. Багато севастопольських школярів були нагород
жені медаллю «За оборону Севастополя». Віра і Віктор Снітко, які особливо відзначилися при гасінні бомб, удостоєні медалі «3а бойові заслуги».
Коли настала весна, через нестачу вітамінів поширилося масове захворювання на цингу. Лікарі за допомогою колишнього директора винокомбінату М. К. Соболева
налагодили заготовлення вітамінів із відходів виноробства. Серед жителів розгорнувся масовий рух під девізом: «Для кожного двору - городню