Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
його загибелі у квітні 1942 року - генерал В. В. Єрмаченков. Загальне керівництво обороною здійснювала Військова рада Чорноморською флоту.
До 10 листопада війська Севастопольського оборонного району налічували 52 тис. чоловік. Вони мали 170 гармат і близько 100 літаків. 11-а польова армія генерала Манштейна, яка блокувала Севастополь, складалася з 4 піхотних дивізій, моторизованого загону й румунської моторизованої бригади. Ворог мав 200 танків, 10 артилерійських дивізіонів, 500 бомбардувальників, 200 винищувачів. Та незважаючи на значну кількісну
перевагу в живій силі й техніці, Птлерівці, наразившися на героїчний опір захисників міста, швидко видихнулись і 24 листопада припинили атаки. У листопаді німецько-фашистські загарбники втратили близько 5 тис. солдатів та офіцерів, близько 150 танків, 131 літак, чимало іншої бойової техніки.
Захисники Севастополя, зірвавши цей наступ, продемонстрували перед усім світом велич духу радянських людей. 7 листопада 1941 року, в день роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції, червонофлотці В. Ф. Цибулько, Ю. К. Паршин, І. М. Красносельський, Д. С. Одинцов та політрук М. Д. Фільченков билися проти цілої таннової колони. Перед ними стояло завдання не допустити прориву ворожих танків у районі села Дуванкой (нині Верхньосадове). Спершу моряки вступили в поєдинок з 7 танками. Три з них було підбито, решта відступила. Незабаром з'явилося ще 15 фашистських танків. В. Ф. Цибулько кулеметним вогнем підпалив одного, а коли скінчилися патрони, зі зв'язкою гранат кинувся під гусениці другого. Два танки підпалив І. Красносельський, але його самого настигла ворожа куля. У Фільченкова, Паршина та Одинцова лишилося тільки по зв'язці гранат. Підв'язавши гранати до пояса, політрук М. Д. Фільченков перший кинувся під танк. Приклад командира наслідували Паршин та Одинцов. Прський шлях був завалений палаючими та підбитими фашистськими танками. Усім морякам посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Ціною власного життя врятував бойові кораблі від ворожих запалювальних бомб комсомолець І. К. Голубець, якому також посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Сміливо вступив у бій з трьома бомбардувальниками льотчик-винищувач Я. М. Іванов, йому першому з чорноморських льотчиків присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Подвиги здійснювалися не тільки на полі бою. Робітники Морського заводу ремонтували кораблі, створювали бойову техніку вдень і вночі, часто під обстрілом порога. На пропозицію капітана 1-го рангу Г. А. Бутакова - внука відомого російського адмірала минулого століття Г. І. Бутакова, майстри Н. Рубан, С. Койча, бригадир судноскладальників Н. Распундовський та багато інших збудували й оснастили плавучу зенітну батарею, що дістала назву «Не чіпай мене». Робітники котельного цеху обладнали два бронепоїзди, назвавши один з них ім'ям легендарного героя громадянської війниа. Г. Желєзнякова.
На заклик міського комітету оборони тисячі жінок замінили на виробництві чоловіків та братів, стали до верстатів, освоїли нові професії. На Морському заводі бригада маля рів цілком складалася із жінок. Домогосподарка Ф. І. Гульонкова, вирядивши на фронт чоловіка, пішла замість нього працювати електромонтером Новшульської підстанції, що розташовувалася поблизу переднього краю оборони. Коли призвали на військову службу двох інших монтерів, вона замінила і їх. Приклад Ф. І. Гульонкової наслідували сотні севастопольських жінок. Патріотичним вчинкам не було меж. Кожний, чим тільки міг, прагнув допомогти фронту. У товариство «Червоного Хреста» прийшла група незрячих і заявила: «Прийміть нас у донори. Нічим іншим допомогти не можемо, вирішили віддати свою кров».
Розгорнулося масове збирання обладнання для госпіталів, теплих речей, подарунків воїнам. Не відставали від дорослих і юні севастопольці. Протягом трьох місяців школярі зібрали понад 200 тонн металолому.
Серед багатьох невідкладних турбот в умовах ворожої блокади перед комуністами Севастополя стояло складне завдання - забезпечити безперебійне постачання захисників міста озброєнням, боєприпасами, спорядженням, електроенергією, налагодити зв'язок. Організаторами оборонної промисловості стали секретар міськкому партії А. О. Сарина та завідуючий промисловим відділом О. А. Петросян. У надзвичайно тяжких умовах Морський завод ім. Серго Орджонікідзе постачав для Чорноморського флоту боєприпаси та озброєння. У середині грудня було завершено виконання завдання щодо перебазування морем основного устаткування заводу на Кавказьке узбережжя - в Туапсе і частково в Поті, де розгорнулося виконання термінових замовлень для флоту і фронту. За рішенням міського комітету оборони на базі частини устаткування Морського заводу та евакуйованого із Сімферополя заводу «Хімчистка» в Севастополі створено сгіецкомбінат № 1 для виробництва озброєння та боєприпасів, і
Севастополь
Сторінка 27 з 42
чий Приморською армією генерал І. Ю. Петров, по береговій обороні - генерал П. О. Моргунов, по військово-повітряних силах - генерал М. О. Остряков, а післяйого загибелі у квітні 1942 року - генерал В. В. Єрмаченков. Загальне керівництво обороною здійснювала Військова рада Чорноморською флоту.
До 10 листопада війська Севастопольського оборонного району налічували 52 тис. чоловік. Вони мали 170 гармат і близько 100 літаків. 11-а польова армія генерала Манштейна, яка блокувала Севастополь, складалася з 4 піхотних дивізій, моторизованого загону й румунської моторизованої бригади. Ворог мав 200 танків, 10 артилерійських дивізіонів, 500 бомбардувальників, 200 винищувачів. Та незважаючи на значну кількісну
Захисники Севастополя, зірвавши цей наступ, продемонстрували перед усім світом велич духу радянських людей. 7 листопада 1941 року, в день роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції, червонофлотці В. Ф. Цибулько, Ю. К. Паршин, І. М. Красносельський, Д. С. Одинцов та політрук М. Д. Фільченков билися проти цілої таннової колони. Перед ними стояло завдання не допустити прориву ворожих танків у районі села Дуванкой (нині Верхньосадове). Спершу моряки вступили в поєдинок з 7 танками. Три з них було підбито, решта відступила. Незабаром з'явилося ще 15 фашистських танків. В. Ф. Цибулько кулеметним вогнем підпалив одного, а коли скінчилися патрони, зі зв'язкою гранат кинувся під гусениці другого. Два танки підпалив І. Красносельський, але його самого настигла ворожа куля. У Фільченкова, Паршина та Одинцова лишилося тільки по зв'язці гранат. Підв'язавши гранати до пояса, політрук М. Д. Фільченков перший кинувся під танк. Приклад командира наслідували Паршин та Одинцов. Прський шлях був завалений палаючими та підбитими фашистськими танками. Усім морякам посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Ціною власного життя врятував бойові кораблі від ворожих запалювальних бомб комсомолець І. К. Голубець, якому також посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Сміливо вступив у бій з трьома бомбардувальниками льотчик-винищувач Я. М. Іванов, йому першому з чорноморських льотчиків присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Подвиги здійснювалися не тільки на полі бою. Робітники Морського заводу ремонтували кораблі, створювали бойову техніку вдень і вночі, часто під обстрілом порога. На пропозицію капітана 1-го рангу Г. А. Бутакова - внука відомого російського адмірала минулого століття Г. І. Бутакова, майстри Н. Рубан, С. Койча, бригадир судноскладальників Н. Распундовський та багато інших збудували й оснастили плавучу зенітну батарею, що дістала назву «Не чіпай мене». Робітники котельного цеху обладнали два бронепоїзди, назвавши один з них ім'ям легендарного героя громадянської війниа. Г. Желєзнякова.
На заклик міського комітету оборони тисячі жінок замінили на виробництві чоловіків та братів, стали до верстатів, освоїли нові професії. На Морському заводі бригада маля рів цілком складалася із жінок. Домогосподарка Ф. І. Гульонкова, вирядивши на фронт чоловіка, пішла замість нього працювати електромонтером Новшульської підстанції, що розташовувалася поблизу переднього краю оборони. Коли призвали на військову службу двох інших монтерів, вона замінила і їх. Приклад Ф. І. Гульонкової наслідували сотні севастопольських жінок. Патріотичним вчинкам не було меж. Кожний, чим тільки міг, прагнув допомогти фронту. У товариство «Червоного Хреста» прийшла група незрячих і заявила: «Прийміть нас у донори. Нічим іншим допомогти не можемо, вирішили віддати свою кров».
Розгорнулося масове збирання обладнання для госпіталів, теплих речей, подарунків воїнам. Не відставали від дорослих і юні севастопольці. Протягом трьох місяців школярі зібрали понад 200 тонн металолому.
Серед багатьох невідкладних турбот в умовах ворожої блокади перед комуністами Севастополя стояло складне завдання - забезпечити безперебійне постачання захисників міста озброєнням, боєприпасами, спорядженням, електроенергією, налагодити зв'язок. Організаторами оборонної промисловості стали секретар міськкому партії А. О. Сарина та завідуючий промисловим відділом О. А. Петросян. У надзвичайно тяжких умовах Морський завод ім. Серго Орджонікідзе постачав для Чорноморського флоту боєприпаси та озброєння. У середині грудня було завершено виконання завдання щодо перебазування морем основного устаткування заводу на Кавказьке узбережжя - в Туапсе і частково в Поті, де розгорнулося виконання термінових замовлень для флоту і фронту. За рішенням міського комітету оборони на базі частини устаткування Морського заводу та евакуйованого із Сімферополя заводу «Хімчистка» в Севастополі створено сгіецкомбінат № 1 для виробництва озброєння та боєприпасів, і