Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
У грудні обком КП(б)У доповідав ЦК РКП(б) про стан справ у Севастополі: «Є
комітет партії і ревком, членів партії 200. Військова робота налагоджується, випускають листівки, зброї багато, є гвинтівки, патрони й револьвери. Є три загони від 30 до 40 чоловік у кожному, організовані залізничним ревкомом. Є зв'язок з німецькою Радою депутатів, голова її належить до групи «Спартак», але прибуття союзників (англо-французьких інтервентів) не дає змоги використати німців. Намічається можливість ведення агітаційної роботи серед союзних військ».
На початку грудня 1918 року підпільна партійна конференція в Севастополі обрала міськком партії. Підпільники зривали мобілізацію до білої армії, затримували підправку зброї та боєприпасів на фронт, здійснювали численні диверсії. 12 грудня робітники-більшовики напали на білогвардійський ешелон. Роззброївши офіцерів, вони пошкодили гармати, зняли замки з кулеметів.
більшовики вели активну пропаганду і серед солдатів інтервентів. Революційна література німецькою, а згодом французькою та англійською мовами надходила Москви. Одеси та Києва, а також друкувалася в місцевій підпільній друкарні. Взимку 1918 року ЦК КП(б)У відрядив до Севастополя досвідчених підпільників Я. Городецького та Н. Голембовську, які володіли іноземними мовами. Серед матросів і солдатів інтервентів створювалися «осередки друзів», що пропагували ідеї Радянської влади. Ця нелегка робота приносила наслідки. Менш як через місяць після вторгнення військ Антанти, 15 грудня 1918 року, повстали матроси болгарського крейсера «Надія». Вони заявили, що не воюватимуть проти російських робітників та селян, і поставила вимогу відправити їх на батьківщину. Створивши свій революційний комітет, болгарські моряки готувалися вийти до Варни. Проте командирові за допомогою англо-французьких інтервентів вдалося віддати їх до військового суду.
Розпочатий залізничниками 14 березня 1919 року страйк проти англо-французьких загарбників перетворився на загальний політичний. Робітники вимагали не тільки поліпшення умов свого життя та додержання інтервентами елементарної законності, а й звільнення політичних в'язнів, ліквідації маріонеткового «крайового уряду», виведення загарбників з Криму та відновлення Радянської влади. Ці вимоги 13 березня ухвалила конференція представників 19 профспілок міста, що обрала страйковий комітет із 7 чоловік на чолі з більшовиком Я. Городецьким. Страйк тривав цілий тиждень і був придушений інтервентами.
Коли частини Червоної Армії наблизилися до Севастополя, 20 квітня 1919 року повстали французькі моряки, які зажадали повернення додому. За наказом коменданта міста грецькі солдати розстріляли учасників демонстрації - французьких моряків та севастопольських робітників. Після цього підпільний ревком, створений ще під час березневого загального страйку, пред'явив ультиматум інтервентам, вимагаючи здати місто без бою Червоній Армії. 21 квітня влада в Севастополі фактично перейшла до рук ревкому. 29 квітня ескадра інтервентів змушена була вийти в море, і радянські війська вступили до міста.
В. І. Ленін, виступаючи на Червоній площі у Москві 1 травня 1919 року, говорив: «...Сьогодні у визволеному Севастополі майорить червоний прапор пролетаріату, який святкує свій день визволення від імперіалістських банд».
Після виходу з підпілля міський комітет партії очолив Ю. М. Крупчицький- Торба, ревком - член міськкому та обкому РКП(б) О. X. Алексакіс, що повернувся в Крим як комісар штабу Задніпровської дивізії.
Основні зусилля міськком та ревком спрямували на подання допомоги Червоній Армії. Уже 4 травня на Акмонайський (Керченський) фронт вирушив 1-й Севастопольський полк, сформований з бійців робітничих дружин та батальйонів, створених ще у підпіллі. У червні з добровольців формується 3-й Кримський ударний полк. Навіть маленька Балаклава послала на фронт загін з 200 бійців, у т. ч. 45 комуністів.
Було запроваджено загальне військове навчання трудящих. Комуністи та комсомольці вступали до частин, особливого призначення. Вживалися заходи до відбудови хоча б кількох кораблів Чорноморського флоту.
Протягом короткого часу відновили роботу 27 партійних осередків, які об'єднували близько 600 комуністів. Крім того, 11 осередків діяло на флоті. Активно працювали профспілкові та комсомольські організації, три клуби - робітничий, червоноармійський та морський. У Балаклаві партійна організація в червні налічувала 85 комуністів та близько 200 співчуваючих. На виборах до Ради 27-31 травня більшовики Севастополя здобули переконливу перемогу, одержавши більшість депутатських місць. Вживалися
Севастополь
Сторінка 19 з 42
В севастопольському підпіллі героїчно боролися більшовики І. І. Назукін, О. Вапельник, Т. Кривохижа, І. Ржанников, Й. Жигінас-Овсянников, Д. Голубов, С. Леонов, А. Мазур, Б. Руман-Поляков, брати М. і Л. Лідови та інші. Наприкінці листопада 1918 року до Севастополя приїздив член Одеського підпільного обкому КП(б)У Я. Б. Гамарник. Установивши зв'язки з Місцевими підпільниками та докладно проінструктувавши їх, він виїхав до Сімферополя.У грудні обком КП(б)У доповідав ЦК РКП(б) про стан справ у Севастополі: «Є
На початку грудня 1918 року підпільна партійна конференція в Севастополі обрала міськком партії. Підпільники зривали мобілізацію до білої армії, затримували підправку зброї та боєприпасів на фронт, здійснювали численні диверсії. 12 грудня робітники-більшовики напали на білогвардійський ешелон. Роззброївши офіцерів, вони пошкодили гармати, зняли замки з кулеметів.
більшовики вели активну пропаганду і серед солдатів інтервентів. Революційна література німецькою, а згодом французькою та англійською мовами надходила Москви. Одеси та Києва, а також друкувалася в місцевій підпільній друкарні. Взимку 1918 року ЦК КП(б)У відрядив до Севастополя досвідчених підпільників Я. Городецького та Н. Голембовську, які володіли іноземними мовами. Серед матросів і солдатів інтервентів створювалися «осередки друзів», що пропагували ідеї Радянської влади. Ця нелегка робота приносила наслідки. Менш як через місяць після вторгнення військ Антанти, 15 грудня 1918 року, повстали матроси болгарського крейсера «Надія». Вони заявили, що не воюватимуть проти російських робітників та селян, і поставила вимогу відправити їх на батьківщину. Створивши свій революційний комітет, болгарські моряки готувалися вийти до Варни. Проте командирові за допомогою англо-французьких інтервентів вдалося віддати їх до військового суду.
Розпочатий залізничниками 14 березня 1919 року страйк проти англо-французьких загарбників перетворився на загальний політичний. Робітники вимагали не тільки поліпшення умов свого життя та додержання інтервентами елементарної законності, а й звільнення політичних в'язнів, ліквідації маріонеткового «крайового уряду», виведення загарбників з Криму та відновлення Радянської влади. Ці вимоги 13 березня ухвалила конференція представників 19 профспілок міста, що обрала страйковий комітет із 7 чоловік на чолі з більшовиком Я. Городецьким. Страйк тривав цілий тиждень і був придушений інтервентами.
Коли частини Червоної Армії наблизилися до Севастополя, 20 квітня 1919 року повстали французькі моряки, які зажадали повернення додому. За наказом коменданта міста грецькі солдати розстріляли учасників демонстрації - французьких моряків та севастопольських робітників. Після цього підпільний ревком, створений ще під час березневого загального страйку, пред'явив ультиматум інтервентам, вимагаючи здати місто без бою Червоній Армії. 21 квітня влада в Севастополі фактично перейшла до рук ревкому. 29 квітня ескадра інтервентів змушена була вийти в море, і радянські війська вступили до міста.
В. І. Ленін, виступаючи на Червоній площі у Москві 1 травня 1919 року, говорив: «...Сьогодні у визволеному Севастополі майорить червоний прапор пролетаріату, який святкує свій день визволення від імперіалістських банд».
Після виходу з підпілля міський комітет партії очолив Ю. М. Крупчицький- Торба, ревком - член міськкому та обкому РКП(б) О. X. Алексакіс, що повернувся в Крим як комісар штабу Задніпровської дивізії.
Основні зусилля міськком та ревком спрямували на подання допомоги Червоній Армії. Уже 4 травня на Акмонайський (Керченський) фронт вирушив 1-й Севастопольський полк, сформований з бійців робітничих дружин та батальйонів, створених ще у підпіллі. У червні з добровольців формується 3-й Кримський ударний полк. Навіть маленька Балаклава послала на фронт загін з 200 бійців, у т. ч. 45 комуністів.
Було запроваджено загальне військове навчання трудящих. Комуністи та комсомольці вступали до частин, особливого призначення. Вживалися заходи до відбудови хоча б кількох кораблів Чорноморського флоту.
Протягом короткого часу відновили роботу 27 партійних осередків, які об'єднували близько 600 комуністів. Крім того, 11 осередків діяло на флоті. Активно працювали профспілкові та комсомольські організації, три клуби - робітничий, червоноармійський та морський. У Балаклаві партійна організація в червні налічувала 85 комуністів та близько 200 співчуваючих. На виборах до Ради 27-31 травня більшовики Севастополя здобули переконливу перемогу, одержавши більшість депутатських місць. Вживалися