Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
У період першої російської революції в Керчі відбувалися політичні страйки
іа демонстрації. 27 липня 1905 року почалася велика загальноміська політична демонстрація робітників і службовців. Демонстранти пройшли містом з червоним прапором та лозунгами «Геть самодержавство!», «Хай живе свобода!». Поліція застосувала зброю, двоє робітників було вбито, одинадцять - поранено. На четвертий день після демонстрації чорносотенці влаштували єврейський погром, який змушена була «засудити» навіть буржуазна міська дума. Заходів же на захист трудящих вона не вжила. У зв'язку з цими подіями організація РСДРП випустила листівку з викриттям політики царизму. У жовтні 1905 року керченські залізничники й поштово-телеграфні службовці страйкували разом з усім пролетаріатом Росії.
Страйки тривали й у наступному році. 9 січня 1906 року робітники заводів Золотарьова, Бухштаба й тютюнової фабрики Месаксуді припинили роботу й вийшли на мітинг, присвячений річниці «Кривавої неділі». Наприкінці квітня застрайкували моряки землечерпального каравана, де вів пропаганду більшовик П. Никифоров (Малаканов), колишній петербурзький робітник, учасник Жовтневого повстання 1995 року в Кронштадті. Вони вимагали дев'ятигодинного робочого дня, й адміністрація змушена була поступитися.
Після поразки першої російської революції, в тяжкі роки реакції (1907-1910 рр.), керченський пролетаріат під керівництвом РСДРП продовжував боротися за свої права, згуртовуючи сили в професійних спілках робітників Аджимушкайських каменоломень, моряків і службовців торгового флоту, службовців торгівлі, робітників промислових підприємств, мулярів, штукатурів, пічників, малярів, портовиків. Робота соціал-демократичної організації Керчі була відзначена центральною більшовицькою газетою «Пролетарий».
Зростання страйкового руху в Росії після Ленських подій 1912 року справило вплив і на робітників Керчі. 28 червня 1912 року газета «Правда» повідомляла про страйк робітників чавуноливарного заводу й 300 робітників керченських залізних рудників, які протестували проти тяжких умов праці й побуту, поліцейських утисків. Робітники Керченського металургійного заводу Таганрозького металургійного товариства (заснований 1912 року) на створення поліцейської дільниці з особливим розшукним відділенням відповіли великим страйком 11 лютого 1914 року, у якому поряд з економічними вимогами висунули й політичні: усунути з заводу поліцейську дільницю, скасувати щоденні обшуки на прохідній, не притягати до відповідальності за участь у страйку. На знак солідарності з металургами припинили роботу 11 трудящі інших підприємств. Раптовий страйк, що охопив 2500 чоловік і тривав
4 дні, налякав хазяїв: вони викликали загін кінної поліції. Виступ робітників був придушений. 34 чоловіка заарештовано. Про революційний рух керченського пролетаріату писала більшовицька газета «Путь правды» («Правда») в № 21 1914 року у статті «Про ліквідацію Керченського страйку».
Напередодні першої світової війни кількість робітників у Керчі зросла і 1914 року становила понад 6 тис. чоловік, тобто більше, ніж у решті міст Криму (крім Севастополя) разом узятих. Близько 40 проц. загального числа робітників працювало на металургійному заводі, одержуючи копійки за свою нелюдську працю. Жахливими були умови життя трудящих. Комісія, що обстежила вулиці, двори та казарми робітників, відзначила їх антисанітарний стан. Мешкали вони в тісних і брудних приміщеннях по З0-40 чоловік, спали без матраців, на голих дошках. Баків для окропу й умивальників не було. Приміщення не провітрювалися. Та й решті робітничого населення жилося не краще. Багато хто, не маючи житла в місті, змушений був шукати притулку в найближчих до заводу селищах. Поселялися в стайнях, корівнях і клунях, пристосованих заповзятливими хазяями під квартири, У маленьких комірчинах містилися сім'ї з 7-9 чоловік.
За винятком центральної частини, дуже невпорядкованим виглядало місто. Вечорами воно поринало в пітьму. Лише де-не-де самітньо миготіли гасові ліхтарі. Електричне освітлення з'явилося близько 1910 року, до того ж електрифікувалися лише багаті квартали. Каналізації й водопроводу не було. Воду, солонувату й дуже мінералізовану, брали із забруднених колодязів, яких до того ж не вистачало. На вкрай низькому рівні перебувало медичне обслуговування - одна лікарня (80 ліжок) на все градоначальство. Близько 20 керченських лікарів в основному займалися приватною практикою.
Для дітей заможних громадян міста було 2 Пмназії, морехідне училище каботажного плавання, Кушниківеький інститут шляхетних дівчат, а для робочого люду - лише початкові школи. Та кількість їх була настільки незначною, що дітям часто відмовляли в прийомі «через брак місць». Громадська бібліотека обслуговувала нечисленних читачів і мала мізерний
Керч
Сторінка 4 з 20
Керченський пролетаріат продемонстрував свою організованість і солідарність із страйкарями інших міст півдня Росії.У період першої російської революції в Керчі відбувалися політичні страйки
Страйки тривали й у наступному році. 9 січня 1906 року робітники заводів Золотарьова, Бухштаба й тютюнової фабрики Месаксуді припинили роботу й вийшли на мітинг, присвячений річниці «Кривавої неділі». Наприкінці квітня застрайкували моряки землечерпального каравана, де вів пропаганду більшовик П. Никифоров (Малаканов), колишній петербурзький робітник, учасник Жовтневого повстання 1995 року в Кронштадті. Вони вимагали дев'ятигодинного робочого дня, й адміністрація змушена була поступитися.
Після поразки першої російської революції, в тяжкі роки реакції (1907-1910 рр.), керченський пролетаріат під керівництвом РСДРП продовжував боротися за свої права, згуртовуючи сили в професійних спілках робітників Аджимушкайських каменоломень, моряків і службовців торгового флоту, службовців торгівлі, робітників промислових підприємств, мулярів, штукатурів, пічників, малярів, портовиків. Робота соціал-демократичної організації Керчі була відзначена центральною більшовицькою газетою «Пролетарий».
Зростання страйкового руху в Росії після Ленських подій 1912 року справило вплив і на робітників Керчі. 28 червня 1912 року газета «Правда» повідомляла про страйк робітників чавуноливарного заводу й 300 робітників керченських залізних рудників, які протестували проти тяжких умов праці й побуту, поліцейських утисків. Робітники Керченського металургійного заводу Таганрозького металургійного товариства (заснований 1912 року) на створення поліцейської дільниці з особливим розшукним відділенням відповіли великим страйком 11 лютого 1914 року, у якому поряд з економічними вимогами висунули й політичні: усунути з заводу поліцейську дільницю, скасувати щоденні обшуки на прохідній, не притягати до відповідальності за участь у страйку. На знак солідарності з металургами припинили роботу 11 трудящі інших підприємств. Раптовий страйк, що охопив 2500 чоловік і тривав
4 дні, налякав хазяїв: вони викликали загін кінної поліції. Виступ робітників був придушений. 34 чоловіка заарештовано. Про революційний рух керченського пролетаріату писала більшовицька газета «Путь правды» («Правда») в № 21 1914 року у статті «Про ліквідацію Керченського страйку».
Напередодні першої світової війни кількість робітників у Керчі зросла і 1914 року становила понад 6 тис. чоловік, тобто більше, ніж у решті міст Криму (крім Севастополя) разом узятих. Близько 40 проц. загального числа робітників працювало на металургійному заводі, одержуючи копійки за свою нелюдську працю. Жахливими були умови життя трудящих. Комісія, що обстежила вулиці, двори та казарми робітників, відзначила їх антисанітарний стан. Мешкали вони в тісних і брудних приміщеннях по З0-40 чоловік, спали без матраців, на голих дошках. Баків для окропу й умивальників не було. Приміщення не провітрювалися. Та й решті робітничого населення жилося не краще. Багато хто, не маючи житла в місті, змушений був шукати притулку в найближчих до заводу селищах. Поселялися в стайнях, корівнях і клунях, пристосованих заповзятливими хазяями під квартири, У маленьких комірчинах містилися сім'ї з 7-9 чоловік.
За винятком центральної частини, дуже невпорядкованим виглядало місто. Вечорами воно поринало в пітьму. Лише де-не-де самітньо миготіли гасові ліхтарі. Електричне освітлення з'явилося близько 1910 року, до того ж електрифікувалися лише багаті квартали. Каналізації й водопроводу не було. Воду, солонувату й дуже мінералізовану, брали із забруднених колодязів, яких до того ж не вистачало. На вкрай низькому рівні перебувало медичне обслуговування - одна лікарня (80 ліжок) на все градоначальство. Близько 20 керченських лікарів в основному займалися приватною практикою.
Для дітей заможних громадян міста було 2 Пмназії, морехідне училище каботажного плавання, Кушниківеький інститут шляхетних дівчат, а для робочого люду - лише початкові школи. Та кількість їх була настільки незначною, що дітям часто відмовляли в прийомі «через брак місць». Громадська бібліотека обслуговувала нечисленних читачів і мала мізерний