Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Керч

Керченський пролетаріат продемонстрував свою організованість і солідарність із страйкарями інших міст півдня Росії.
У період першої російської революції в Керчі відбувалися політичні страйки
іа демонстрації. 27 липня 1905 року почалася велика загальноміська політична демонстрація робітників і службовців. Демонстранти пройшли містом з червоним прапором та лозунгами «Геть самодержавство!», «Хай живе свобода!». Поліція за­стосувала зброю, двоє робітників було вбито, одинадцять - поранено. На четвертий день після демонстрації чорносотенці влаштували єврейський погром, який зму­шена була «засудити» навіть буржуазна міська дума. Заходів же на захист трудящих вона не вжила. У зв'язку з цими подіями організація РСДРП випустила листівку з викриттям політики царизму. У жовтні 1905 року керченські залізничники й поштово-телеграфні службовці страйкували разом з усім пролетаріатом Росії.
Страйки тривали й у наступному році. 9 січня 1906 року робітники заводів Золотарьова, Бухштаба й тютюнової фабрики Месаксуді припинили роботу й вийшли на мітинг, присвячений річниці «Кривавої неділі». Наприкінці квітня застрайкували моряки землечерпального каравана, де вів пропаганду більшовик П. Никифоров (Малаканов), колишній петербурзький робітник, учасник Жовтневого повстання 1995 року в Кронштадті. Вони вимагали дев'ятигодинного робочого дня, й адміні­страція змушена була поступитися.
Після поразки першої російської революції, в тяжкі роки реакції (1907-1910 рр.), керченський пролетаріат під керівництвом РСДРП продовжував боротися за свої права, згуртовуючи сили в професійних спілках робітників Аджимушкайських каменоломень, моряків і службовців торгового флоту, службовців торгівлі, робіт­ників промислових підприємств, мулярів, штукатурів, пічників, малярів, портови­ків. Робота соціал-демократичної організації Керчі була відзначена центральною більшовицькою газетою «Пролетарий».
Зростання страйкового руху в Росії після Ленських подій 1912 року справило вплив і на робітників Керчі. 28 червня 1912 року газета «Правда» повідомляла про страйк робітників чавуноливарного заводу й 300 робітників керченських залізних рудників, які протестували проти тяжких умов праці й побуту, поліцейських утис­ків. Робітники Керченського металургійного заводу Таганрозького металургійного товариства (заснований 1912 року) на створення поліцейської дільниці з особливим розшукним відділенням відповіли великим страйком 11 лютого 1914 року, у якому поряд з економічними вимогами висунули й політичні: усунути з заводу поліцей­ську дільницю, скасувати щоденні обшуки на прохідній, не притягати до відповідаль­ності за участь у страйку. На знак солідарності з металургами припинили роботу 11 трудящі інших підприємств. Раптовий страйк, що охопив 2500 чоловік і тривав
4 дні, налякав хазяїв: вони викликали загін кінної поліції. Виступ робітників був придушений. 34 чоловіка заарештовано. Про революційний рух керченського пролетаріату писала більшовицька газета «Путь правды» («Правда») в № 21 1914 року у статті «Про ліквідацію Керченського страйку».
Напередодні першої світової війни кількість робітників у Керчі зросла і 1914 ро­ку становила понад 6 тис. чоловік, тобто більше, ніж у решті міст Криму (крім Севастополя) разом узятих. Близько 40 проц. загального числа робітників працювало на металургійному заводі, одержуючи копійки за свою нелюдську працю. Жахли­вими були умови життя трудящих. Комісія, що обстежила вулиці, двори та казарми робітників, відзначила їх антисанітарний стан. Мешкали вони в тісних і брудних приміщеннях по З0-40 чоловік, спали без матраців, на голих дошках. Баків для окропу й умивальників не було. Приміщення не провітрювалися. Та й решті робіт­ничого населення жилося не краще. Багато хто, не маючи житла в місті, змуше­ний був шукати притулку в найближчих до заводу селищах. Поселялися в стайнях, корівнях і клунях, пристосованих заповзятливими хазяями під квартири, У ма­леньких комірчинах містилися сім'ї з 7-9 чоловік.
За винятком центральної частини, дуже невпорядкованим виглядало міс­то. Вечорами воно поринало в пітьму. Лише де-не-де самітньо миготіли гасові ліхтарі. Електричне освітлення з'явилося близько 1910 року, до того ж електрифікувалися лише багаті квартали. Каналізації й водопроводу не було. Воду, солону­вату й дуже мінералізовану, брали із забруднених колодязів, яких до того ж не ви­стачало. На вкрай низькому рівні перебувало медичне обслуговування - одна лі­карня (80 ліжок) на все градоначальство. Близько 20 керченських лікарів в основному займалися приватною практикою.
Для дітей заможних громадян міста було 2 Пмназії, морехідне училище кабо­тажного плавання, Кушниківеький інститут шляхетних дівчат, а для робочого люду - лише початкові школи. Та кількість їх була настільки незначною, що дітям часто відмовляли в прийомі «через брак місць». Громадська бібліотека обслуговувала нечисленних читачів і мала мізерний


.

Керч - cучасна карта