Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Керченські партизани нападали на окремі білогвардійські частини,
руйнували залізничні колії, захоплювали й псували маяки, діставали й переправляли чорез лінію фронту розвідувальні дані для командування Червоної Армії.
Щоб придушити зростаючий опір партизанів, білогвардійці з допомогою інтервентів стягнули до каменоломень відбірні частини. 22 травня 1919 року до Керчі доставили задушливі гази.
Партизани стійко продовжували нерівну боротьбу. В середині травня військово- революційний штаб розпочав розробку плану наступу, мета якого полягала в тому, щоб, ударивши з тилу по білих, відкрити радянським військам шлях на Керч. У ніч на 4 червня 1919 року 250 партизанів, озброєних лише гвинтівками й гранатами почали наступ.
Невеликий загін сміливців напав на керченський гарнізон, що налічував кілька тисяч добре озброєних солдатів. Партизанам удалося прорватися до міста, де до лих приєдналися робітники, рибалки, моряки, селяни з навколишніх сіл. Надвечір повсталі закріпилися на горі Мітрідат. Увесь день 23 травня тривали бої на вулицях. Та на підкріплення білогвардійцям поспішила морська артилерія інтервентів. Тому партизани змушені були відступити до каменоломень.
Білогвардійці й інтервенти почали розправу над населенням міста. Захопленим у полон партизанам і підпільникам кати вирізували зірки на спині й грудях, пораненим наливали в рани сірчану кислоту, обливали бензином і спалювали їх живими. У ті дні на кладовищі поховано понад 1500 радянських патріотів. Жителі Керчі свято шанують пам'ять про полеглих за Радянську владу борців, їхніми іменами названо багато вулиць. Поблизу Аджимушкайських каменоломень споруджено пам'ятник партизанам громадянської війни.
Для значно поріділого партизанського загону настали найтяжчі дні. Вичерпалися запаси продовольства, не стало і води. Керівники партизанського штабу, дізнавшись про початок відступу Червоної Армії з Криму, вирішили залишити каменоломні. Частина партизанів переправилася у гірсько-лісові райони півострова, дехто залишився на підпільній роботі у Керчі.
Криваві події 22-23 травня 1919 року ослабили Керченську партійну організацію, та вже влітку того ж року міський комітет партії відновив підпільні осередки, налагодив зв'язки з підпільними організаціями області. На початок 1920 року в Керчі, як і в усіх містах Криму, створюється підпільний ревком, діяльність якого спрямовувалася на підготовку збройного повстання проти білогвардійців. На допомогу керченцям із Сімферополя прибув представник підпільного обкому С. Я. Бабаханян.
Навесні 1920 року підпільний міськком партії розробив план повстання на підтримку Червоної Армії. Але підготовка його була зірвана. Врангелівці вистежили й стратили кількох членів міськкому - І. Д. Громозду, Ф. Корнілова, Р. В. Шмідта й інших.
З другої половини березня 1920 року Керченський підпільний комітет РКП(б) встановив зв'язок з частинами Червоної Армії, які дислокувалися на Таманському півострові. Підпільники передавали їм відомості про противника й допомагали розвідникам переправлятися до Криму. З допомогою рибалок вони доставляли з Кубані до Криму зброю й вибухівку.
Восени 1920 року велика кількість відступаючих під ударами Червоної Армії врангелівців скупчилася в Керчі. 14 листопада робітничі бойові групи під керівництвом міської партійної організації стали роззброювати білогвардійців. Влада
лорейшла до революційного штабу при міському комітеті РКП(б). Було вжито заході н до безпеки населення, охорони державного й громадського майна. 16 листопада місто очищено від білогвардійців. Здобуттям Керчі завершився повний розгром врангелівщини. Це була, за висловом В. І. Леніна, «... одна з найблискучіших сторінок в історії Червоної Армії».
З перших же днів після визволення Керченська партійна організація, що об'єднувала в своїх рядах 79 чоловік, приступила до практичного вирішення питань радянського й господарського будівництва у місті, де проживало тоді 38500 чоловік 40 національностей і народностей. Революційний комітет очолив Ф. Г. Котов - активний учасник революційних подій 1905-1907 рр. у Керчі, член підпільного комітету в 1919-1920 рр. Переважна більшість підприємств була зруйнованою. Дрібні підприємства, що збереглися, працювали з великими перебоями, часто й подовгу простоювали через відсутність сировини, палива й матеріалів. Металургійний завод й усі 5 великих рудників не функціонували. Набагато скоротився випуск продукції консервної та тютюнової фабрик. Вони працювали лише 3 дні на тиждень: не вистачало сировини й палива. Зруйновано було й міське комунальне господарство, водопровід, електростанцію. Житловий фонд різко зменшився. У жалюгідному стані перебували залізничний та морський транспорт.
Керч
Сторінка 6 з 20
14 лютого 1919 року відбулася конференція профспілок Керчі, яка закликала трудящих всіляко протидіяти мобілізації до білої армії.Керченські партизани нападали на окремі білогвардійські частини,
Щоб придушити зростаючий опір партизанів, білогвардійці з допомогою інтервентів стягнули до каменоломень відбірні частини. 22 травня 1919 року до Керчі доставили задушливі гази.
Партизани стійко продовжували нерівну боротьбу. В середині травня військово- революційний штаб розпочав розробку плану наступу, мета якого полягала в тому, щоб, ударивши з тилу по білих, відкрити радянським військам шлях на Керч. У ніч на 4 червня 1919 року 250 партизанів, озброєних лише гвинтівками й гранатами почали наступ.
Невеликий загін сміливців напав на керченський гарнізон, що налічував кілька тисяч добре озброєних солдатів. Партизанам удалося прорватися до міста, де до лих приєдналися робітники, рибалки, моряки, селяни з навколишніх сіл. Надвечір повсталі закріпилися на горі Мітрідат. Увесь день 23 травня тривали бої на вулицях. Та на підкріплення білогвардійцям поспішила морська артилерія інтервентів. Тому партизани змушені були відступити до каменоломень.
Білогвардійці й інтервенти почали розправу над населенням міста. Захопленим у полон партизанам і підпільникам кати вирізували зірки на спині й грудях, пораненим наливали в рани сірчану кислоту, обливали бензином і спалювали їх живими. У ті дні на кладовищі поховано понад 1500 радянських патріотів. Жителі Керчі свято шанують пам'ять про полеглих за Радянську владу борців, їхніми іменами названо багато вулиць. Поблизу Аджимушкайських каменоломень споруджено пам'ятник партизанам громадянської війни.
Для значно поріділого партизанського загону настали найтяжчі дні. Вичерпалися запаси продовольства, не стало і води. Керівники партизанського штабу, дізнавшись про початок відступу Червоної Армії з Криму, вирішили залишити каменоломні. Частина партизанів переправилася у гірсько-лісові райони півострова, дехто залишився на підпільній роботі у Керчі.
Криваві події 22-23 травня 1919 року ослабили Керченську партійну організацію, та вже влітку того ж року міський комітет партії відновив підпільні осередки, налагодив зв'язки з підпільними організаціями області. На початок 1920 року в Керчі, як і в усіх містах Криму, створюється підпільний ревком, діяльність якого спрямовувалася на підготовку збройного повстання проти білогвардійців. На допомогу керченцям із Сімферополя прибув представник підпільного обкому С. Я. Бабаханян.
Навесні 1920 року підпільний міськком партії розробив план повстання на підтримку Червоної Армії. Але підготовка його була зірвана. Врангелівці вистежили й стратили кількох членів міськкому - І. Д. Громозду, Ф. Корнілова, Р. В. Шмідта й інших.
З другої половини березня 1920 року Керченський підпільний комітет РКП(б) встановив зв'язок з частинами Червоної Армії, які дислокувалися на Таманському півострові. Підпільники передавали їм відомості про противника й допомагали розвідникам переправлятися до Криму. З допомогою рибалок вони доставляли з Кубані до Криму зброю й вибухівку.
Восени 1920 року велика кількість відступаючих під ударами Червоної Армії врангелівців скупчилася в Керчі. 14 листопада робітничі бойові групи під керівництвом міської партійної організації стали роззброювати білогвардійців. Влада
лорейшла до революційного штабу при міському комітеті РКП(б). Було вжито заході н до безпеки населення, охорони державного й громадського майна. 16 листопада місто очищено від білогвардійців. Здобуттям Керчі завершився повний розгром врангелівщини. Це була, за висловом В. І. Леніна, «... одна з найблискучіших сторінок в історії Червоної Армії».
З перших же днів після визволення Керченська партійна організація, що об'єднувала в своїх рядах 79 чоловік, приступила до практичного вирішення питань радянського й господарського будівництва у місті, де проживало тоді 38500 чоловік 40 національностей і народностей. Революційний комітет очолив Ф. Г. Котов - активний учасник революційних подій 1905-1907 рр. у Керчі, член підпільного комітету в 1919-1920 рр. Переважна більшість підприємств була зруйнованою. Дрібні підприємства, що збереглися, працювали з великими перебоями, часто й подовгу простоювали через відсутність сировини, палива й матеріалів. Металургійний завод й усі 5 великих рудників не функціонували. Набагато скоротився випуск продукції консервної та тютюнової фабрик. Вони працювали лише 3 дні на тиждень: не вистачало сировини й палива. Зруйновано було й міське комунальне господарство, водопровід, електростанцію. Житловий фонд різко зменшився. У жалюгідному стані перебували залізничний та морський транспорт.