Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
навчалося 120 чоловік. У місті було два театри, народна консерваторія, музей старожитностей, студія художнього живопису.
Керуючись рішеннями XIV з'їзду ВКП(б), трудящі Керчі включились у боротьбу за втілення в життя планів соціалістичної індустріалізації. Центральний комітет партії її Радянський уряд приділили велику увагу розробці залізорудних багатств Керченського півострова. Вирішено було насамперед відродити металургійний завод та залізний рудник при ньому. У 1926-1927 рр. на заводі велися інтенсивні будівельні роботи. З кожним місяцем збільшувалася й кількість працюючих. Якщо 192б року на заводі трудилося близько 900, то 1927 - 2700, а 1928 - 5500 чоловік.
Перший п'ятирічний план розвитку народного господарства СРСР для трудящих Керчі ознаменувався пуском першої черги Керченського металургійного заводу ім. Войкова (ім'я П. Л. Войкова, радянського дипломата, уродженця Керчі, вбитого у Варшаві білогвардійцем 7 червня 1927 року, присвоєно заводу в листопаді 1927 року). 20 квітня 1929 року стала до ладу домна № 1. Тоді ж почалося спорудження другої й третьої домен, повітродувної станції, прокатного цехів. Одночасно тривало будівництво й коксохімічного заводу. Новобудови вимагали великої кількості кваліфікованих кадрів. Тому при металургійному заводі була створена школа ФЗУ. розрахована на 250 місць. Та потяг молоді до знань був настільки великий, що заняття відвідувало 1450 чоловік. Керченський металургійний завод готував кадри не лише для промисловості Криму, але й для Магнітбуду, Кузнецькбуду, Дніпросталі та інших новобудов п'ятирічки.
Значну роль у розвитку економіки міста відіграло масове соціалістичне змагання за дострокове виконання державних планів. Уперше в Криму ударники, ударні бригади, цехи та підприємства з'явилися у Керчі на металургійному заводі. На квітень 1929 року 20 цехів оголосили себе ударними, близько 7 тис. робітників трудилися в ударних бригадах, у січні 1934 року ударники становили 83,2 проц. робітників за воду. Великою повагою у колективі користувалися К. П. Хроні - делегат XV з'їзду ВКП(6), С. Н. Московський - керівник комсомольської ударної бригади котельно-складального цеху, будівельники А. Д. Карамзин, В. П. Гасенко - організатори й керівники першої в Криму комсомольсько-молодіжної бригади, І. Ганзен - машиніст комсомольського паровоза залізничного цеху, А. П. Парфьонова - організатор комсомольсько-молодіжної зміни механічного цеху, М. К. Бугай - кращий доменний майстер СРСР.
Завдяки трудовому ентузіазму робітників виробничі потужності заводу ставали До даду достроково. Так, 15 травня 1930 року на два тижні раніше встановленого строку запрацювала друга доменна піч; того я місяця почала працювати агломераційна фабрика. Слідом за другою домною стали до ладу діючих томасівський та прокатний цехи, нова електростанція, коксохімічний завод. А 1931 року пуском найбільш потужної третьої домни завершилося будівництво першої черги металургійного заводу ім. Войкова - первістка п'ятирічки. Завод був єдиним у СРСР, що застосовував процес томасування, при ньому працювала агломераційна фабрика. На томасівський чавун, що виплавляли у доменних печах заводу ім. Войкова, був великий попит як в СРСР, так і за кордоном.
Не менш успішно розвивалися й інші галузі промисловості. 1928 року збудовано нове приміщення заводу «Воля праці», реконструйовано тютюнову фабрику, здано в експлуатацію бавовняний та бондарний заводи, а також побудовано хлібозавод, холодильник, корабельні майстерні та ряд інших підприємств. До десятиріччя визволення Криму (листопад 1930 р.) повністю ліквідовано безробіття. У листопаді 1930 року на південь від Керчі, у Комиш-Бурун прибули досвідчені спеціалісти Криму та інших міст країни на будівництво нової рудної бази металургії Радянського Союзу - залізорудного комбінату.
Впроваджувалися нові форми соціалістичного змагання, організатором яки[ виступила міська партійна організація, що в червні 1932 року об'єднувала 5849 комуністів. Її бойовим помічником були комсомольці - 7260 юнаків та дівчат. 193-4 року керченські робітники-металурги стали ініціаторами всесоюзного змагання металургів. З другої половини 1935 року на підприємствах міста набули поширення стахановські методи праці. Стахановцем на металургійному заводі став майстер доменного цеху П. X. Ішков. Його приклад наслідували робітники К. П. Хроні. І. М. Ганзен з синами Адольфом, Георгом та Едуардом, Г. Т. Саєнко згодом депутат Верховної Ради Кримської АРСР, В. С. Васильєв, І. М. Ткаченко, нагороджений 1939 року орденом Трудового Червоного Прапора, F. С. Осипчук - перший депутат Верховної Ради СРСР від трудящих Керчі та багато ін. Стахановський рух став масовим: у квітні 1938 року на підприємствах Керчі стахановців налічувалося 6032 й ударників 3090
Керч
Сторінка 8 з 20
дев'ятирічок, яким віддано кращі приміщення. Крім того, на усіх підприємствах працювали групи ліквідації неписьменності серед дорослих. Відкрилися числені професійні курси й школи, сільськогосподарський технікум, мортехнікум, робітфак, т. зв. Боспорський університет, де Керуючись рішеннями XIV з'їзду ВКП(б), трудящі Керчі включились у боротьбу за втілення в життя планів соціалістичної індустріалізації. Центральний комітет партії її Радянський уряд приділили велику увагу розробці залізорудних багатств Керченського півострова. Вирішено було насамперед відродити металургійний завод та залізний рудник при ньому. У 1926-1927 рр. на заводі велися інтенсивні будівельні роботи. З кожним місяцем збільшувалася й кількість працюючих. Якщо 192б року на заводі трудилося близько 900, то 1927 - 2700, а 1928 - 5500 чоловік.
Перший п'ятирічний план розвитку народного господарства СРСР для трудящих Керчі ознаменувався пуском першої черги Керченського металургійного заводу ім. Войкова (ім'я П. Л. Войкова, радянського дипломата, уродженця Керчі, вбитого у Варшаві білогвардійцем 7 червня 1927 року, присвоєно заводу в листопаді 1927 року). 20 квітня 1929 року стала до ладу домна № 1. Тоді ж почалося спорудження другої й третьої домен, повітродувної станції, прокатного цехів. Одночасно тривало будівництво й коксохімічного заводу. Новобудови вимагали великої кількості кваліфікованих кадрів. Тому при металургійному заводі була створена школа ФЗУ. розрахована на 250 місць. Та потяг молоді до знань був настільки великий, що заняття відвідувало 1450 чоловік. Керченський металургійний завод готував кадри не лише для промисловості Криму, але й для Магнітбуду, Кузнецькбуду, Дніпросталі та інших новобудов п'ятирічки.
Значну роль у розвитку економіки міста відіграло масове соціалістичне змагання за дострокове виконання державних планів. Уперше в Криму ударники, ударні бригади, цехи та підприємства з'явилися у Керчі на металургійному заводі. На квітень 1929 року 20 цехів оголосили себе ударними, близько 7 тис. робітників трудилися в ударних бригадах, у січні 1934 року ударники становили 83,2 проц. робітників за воду. Великою повагою у колективі користувалися К. П. Хроні - делегат XV з'їзду ВКП(6), С. Н. Московський - керівник комсомольської ударної бригади котельно-складального цеху, будівельники А. Д. Карамзин, В. П. Гасенко - організатори й керівники першої в Криму комсомольсько-молодіжної бригади, І. Ганзен - машиніст комсомольського паровоза залізничного цеху, А. П. Парфьонова - організатор комсомольсько-молодіжної зміни механічного цеху, М. К. Бугай - кращий доменний майстер СРСР.
Завдяки трудовому ентузіазму робітників виробничі потужності заводу ставали До даду достроково. Так, 15 травня 1930 року на два тижні раніше встановленого строку запрацювала друга доменна піч; того я місяця почала працювати агломераційна фабрика. Слідом за другою домною стали до ладу діючих томасівський та прокатний цехи, нова електростанція, коксохімічний завод. А 1931 року пуском найбільш потужної третьої домни завершилося будівництво першої черги металургійного заводу ім. Войкова - первістка п'ятирічки. Завод був єдиним у СРСР, що застосовував процес томасування, при ньому працювала агломераційна фабрика. На томасівський чавун, що виплавляли у доменних печах заводу ім. Войкова, був великий попит як в СРСР, так і за кордоном.
Не менш успішно розвивалися й інші галузі промисловості. 1928 року збудовано нове приміщення заводу «Воля праці», реконструйовано тютюнову фабрику, здано в експлуатацію бавовняний та бондарний заводи, а також побудовано хлібозавод, холодильник, корабельні майстерні та ряд інших підприємств. До десятиріччя визволення Криму (листопад 1930 р.) повністю ліквідовано безробіття. У листопаді 1930 року на південь від Керчі, у Комиш-Бурун прибули досвідчені спеціалісти Криму та інших міст країни на будівництво нової рудної бази металургії Радянського Союзу - залізорудного комбінату.
Впроваджувалися нові форми соціалістичного змагання, організатором яки[ виступила міська партійна організація, що в червні 1932 року об'єднувала 5849 комуністів. Її бойовим помічником були комсомольці - 7260 юнаків та дівчат. 193-4 року керченські робітники-металурги стали ініціаторами всесоюзного змагання металургів. З другої половини 1935 року на підприємствах міста набули поширення стахановські методи праці. Стахановцем на металургійному заводі став майстер доменного цеху П. X. Ішков. Його приклад наслідували робітники К. П. Хроні. І. М. Ганзен з синами Адольфом, Георгом та Едуардом, Г. Т. Саєнко згодом депутат Верховної Ради Кримської АРСР, В. С. Васильєв, І. М. Ткаченко, нагороджений 1939 року орденом Трудового Червоного Прапора, F. С. Осипчук - перший депутат Верховної Ради СРСР від трудящих Керчі та багато ін. Стахановський рух став масовим: у квітні 1938 року на підприємствах Керчі стахановців налічувалося 6032 й ударників 3090