Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
За Кючук-Кайнарджійським мирним договором 1774 року Керч відійшла до Росії. Однак до приєднання Криму до Росії місту постійно загрожувала татаро-турецька навала. Півострів був пустельним і майже безлюдним. Один з мандрівників, що відвідав ці місця 1808 року, писав; «Керч - у минулому Пантікапеум, столиця Боспорського царства, тепер маленьке татарське містечко без торгівлі; хоча місцерозташування найвигідніше, яке тільки можна уявити».
У 1775-1780 рр. Керч стала частиною Азовської провінції. Одночасно був виданий указ «про дозвіл селитися в цьому місті грекам, які служили у флоті під начальством графа Орлова». Їм надавалися й деякі привілеї. Поряд з греками тут осідають росіяни, українці, вірмени, італійці.
Для заохочення розвитку торгівлі Керч разом з іншими містами Півдня дістала пільги у виплаті податків на 25 років та дозвіл на ввезення турецьких товарів. Сама Керч вивозила в країни Середземномор'я рибу й сіль. Попит на керченську сіль та прибутки від продажу її були настільки значними, що в 1808 - 1809 рр. створюється спеціальний штат для управління керченськими соляними промислами. Успішно розвивався рибний промисел. 1824 року тут налічувалося 19 риболовецьких підприємств, а 1830 року їх стало вже 245. Поступово Керч почала відігравати помітну роль навіть у встановленні торговельних відносин Росії з іншими країнами. Зросло значення Керченського порту, через який велася торгівля переважно хлібом та рибою. Хліб вивозили за кордон, а рибу - в міста країни. Лише 1854 року в Керченському порту побувало 1224 судна з каботажного плавання й 457 - закордонного. У середині XIX ст. в Керчі працювали галетна фабрика, цегельний, свічковий та черепичний заводи, на околицях міста - каменоломні, що постачали будівельний камінь та камінь для виробництва вапна. 1846 року збудовано залізоплавильний завод. У невеликій доменній печі виплавляли чавун з місцевої залізної руди на привізному деревному вугіллі аж до Кримської війни.
У 1821 році Керч та Єнікале були виділені в особливу адміністративну одиницю - Керч-Єнікальське градоначальство. 1825 року запроваджено посаду міського архітектора. Приблизно з того часу, особливо з 1829 року, коли градоначальником у Керч призначили прогресивно настроєного вченого-археолога полковника І. О. Стемпковського, місто почало впорядковуватися. Було прокладено Мокацомівське шосе з арками й тротуарами, що сполучило місто з Єнікале, перекинуто 5 містків через річку Мелек-Чесме й облицьовано камінням її береги. Центральні вулиці освітлювалися ліхтарями. На горі Мітрідат було розбито бульвар. 1840 року закінчено ремонт великого фонтана, що постачав місто водою. Та увага властей зверталася лише на центр міста. Що ж до районів, заселених робочим людом, то там, як і раніше, на брудних, вузьких і задушливих вулицях тулилися мазанки.
На впорядкування околиць, як і на будівництво лікарні, не вистачало коштів. Зате були споруджені тюрма й головна гауптвахта.
На 1854 рік населення міста досягло 13,6 тис. чоловік. 1829 року тут відкрилося повітове училище, що готувало рахівників, діловодів. 1863 року його реорганізовано в Олексапдрівську гімназію. Кількість учнів у ній наприкінці XIX ст. коливалася від 300 до 400 чоловік. 1835 року прийняв перших учениць Кушниківський інститут шляхетних дівчат. Доступ до цих навчальних закладів для дітей трудящих був закритий. У 50-х роках засновано 7 початкових і ремісничих шкіл, де навчалося 222 учні. Були друкарня й бібліотека, в яких налічувалося 1307 книг.
З 1810-1811 рр. розпочалося дослідження археологічних пам'яток, що на них багата Керч. Археолог-аматор П. О. Дебрюкс уперше 1811 року склав цінні описи давніх пам'яток і створив історичну топографію Європейського Боспору (Керченського півострова). Разом із І. О. Стемпковським П. О. Дебрюкс вивчав скіфо-античні пам'ятки Боспору. Велику роботу вів археолог А. Б. Ашик. Усі ці вчені були учасниками розкопок восени 1830 року відомої гробниці скіфського царя в кургані Куль-Оба (холм Попелу). 1826 року відкрито державний музей старожитностсй.
Під час Кримської війни (1853-1856 рр.) англійські війська, що захопили Керч, зруйнували й пограбували місто. Особливо потерпів музей. Деякі вивезені тоді предмети давнини й дотепер залишились у Британському музеї в Лондоні. Пізніше керченські пам'ятки світового значення вивчали археологи: А. Є. Люценко, який працював у Керчі протягом 25 років (1853-1878 рр.), К. Думберг (1891-1901), В. В. Шкорпіл, вбитий бандитами в грудні 1918 року, Ю. Ю. Марті, В. Ф. Гайдукевич. В. Д. Блаватський, М. І. Ростовцев, Ю. А. Кулаковський, К. Е. Гриневич та інші.
Керч
Сторінка 2 з 20
Гайдамацькі печери та козацька фортеця «Борзівка» біля села Осовиного, Гайдамацькі скелі неподалік Войкового (кол. Катерлез). У 1771 році, коли російські війська увійшли до міста, воно мало лише одну вулицю та 674 невеликі вкрай зубожілі будинки. Населення займалося риболовством та видобутком солі. У 1775-1780 рр. Керч стала частиною Азовської провінції. Одночасно був виданий указ «про дозвіл селитися в цьому місті грекам, які служили у флоті під начальством графа Орлова». Їм надавалися й деякі привілеї. Поряд з греками тут осідають росіяни, українці, вірмени, італійці.
Для заохочення розвитку торгівлі Керч разом з іншими містами Півдня дістала пільги у виплаті податків на 25 років та дозвіл на ввезення турецьких товарів. Сама Керч вивозила в країни Середземномор'я рибу й сіль. Попит на керченську сіль та прибутки від продажу її були настільки значними, що в 1808 - 1809 рр. створюється спеціальний штат для управління керченськими соляними промислами. Успішно розвивався рибний промисел. 1824 року тут налічувалося 19 риболовецьких підприємств, а 1830 року їх стало вже 245. Поступово Керч почала відігравати помітну роль навіть у встановленні торговельних відносин Росії з іншими країнами. Зросло значення Керченського порту, через який велася торгівля переважно хлібом та рибою. Хліб вивозили за кордон, а рибу - в міста країни. Лише 1854 року в Керченському порту побувало 1224 судна з каботажного плавання й 457 - закордонного. У середині XIX ст. в Керчі працювали галетна фабрика, цегельний, свічковий та черепичний заводи, на околицях міста - каменоломні, що постачали будівельний камінь та камінь для виробництва вапна. 1846 року збудовано залізоплавильний завод. У невеликій доменній печі виплавляли чавун з місцевої залізної руди на привізному деревному вугіллі аж до Кримської війни.
У 1821 році Керч та Єнікале були виділені в особливу адміністративну одиницю - Керч-Єнікальське градоначальство. 1825 року запроваджено посаду міського архітектора. Приблизно з того часу, особливо з 1829 року, коли градоначальником у Керч призначили прогресивно настроєного вченого-археолога полковника І. О. Стемпковського, місто почало впорядковуватися. Було прокладено Мокацомівське шосе з арками й тротуарами, що сполучило місто з Єнікале, перекинуто 5 містків через річку Мелек-Чесме й облицьовано камінням її береги. Центральні вулиці освітлювалися ліхтарями. На горі Мітрідат було розбито бульвар. 1840 року закінчено ремонт великого фонтана, що постачав місто водою. Та увага властей зверталася лише на центр міста. Що ж до районів, заселених робочим людом, то там, як і раніше, на брудних, вузьких і задушливих вулицях тулилися мазанки.
На впорядкування околиць, як і на будівництво лікарні, не вистачало коштів. Зате були споруджені тюрма й головна гауптвахта.
На 1854 рік населення міста досягло 13,6 тис. чоловік. 1829 року тут відкрилося повітове училище, що готувало рахівників, діловодів. 1863 року його реорганізовано в Олексапдрівську гімназію. Кількість учнів у ній наприкінці XIX ст. коливалася від 300 до 400 чоловік. 1835 року прийняв перших учениць Кушниківський інститут шляхетних дівчат. Доступ до цих навчальних закладів для дітей трудящих був закритий. У 50-х роках засновано 7 початкових і ремісничих шкіл, де навчалося 222 учні. Були друкарня й бібліотека, в яких налічувалося 1307 книг.
З 1810-1811 рр. розпочалося дослідження археологічних пам'яток, що на них багата Керч. Археолог-аматор П. О. Дебрюкс уперше 1811 року склав цінні описи давніх пам'яток і створив історичну топографію Європейського Боспору (Керченського півострова). Разом із І. О. Стемпковським П. О. Дебрюкс вивчав скіфо-античні пам'ятки Боспору. Велику роботу вів археолог А. Б. Ашик. Усі ці вчені були учасниками розкопок восени 1830 року відомої гробниці скіфського царя в кургані Куль-Оба (холм Попелу). 1826 року відкрито державний музей старожитностсй.
Під час Кримської війни (1853-1856 рр.) англійські війська, що захопили Керч, зруйнували й пограбували місто. Особливо потерпів музей. Деякі вивезені тоді предмети давнини й дотепер залишились у Британському музеї в Лондоні. Пізніше керченські пам'ятки світового значення вивчали археологи: А. Є. Люценко, який працював у Керчі протягом 25 років (1853-1878 рр.), К. Думберг (1891-1901), В. В. Шкорпіл, вбитий бандитами в грудні 1918 року, Ю. Ю. Марті, В. Ф. Гайдукевич. В. Д. Блаватський, М. І. Ростовцев, Ю. А. Кулаковський, К. Е. Гриневич та інші.