Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
На запрошення Радянського уряду в Керчі трудилися німецькі, американські, французькі, угорські інженери й робітники. Піднесення, що панувало на
підприємствах міста, як і в усій країні, надихало і багатьох працюючих у нас іноземців - у себе на батьківщині вони ніколи не бачили такого ставлення до праці. Коли робітники Керченського металургійного заводу висунули зустрічний план, іноземні робітники на своїх зборах обговорили контрольні цифри плану 1932 року й звернулися до всіх іноземців, що працювали на підприємствах чорної металургії СРСР, із закликом приєднатися до боротьби за дострокове виконання плану 1932 року.
Керченська партійна організація багато робила в справі виховання трудящих у дусі радянського патріотизму й пролетарського інтернаціоналізму. Колективи металургійного заводу та інших підприємств встановили дружні зв'язки з робітниками Німеччини, Чехословаччини, Австрії, Франції та інших країн. Так, делегація робітників-комуністів Чехословаччини під час свого перебування у Керчі з 21 по 25 травня 1931 року була присутньою на багатьох партійних та робітничих зборах і мітингах, відвідала чимало підприємств міста. 23 делегати стали учасниками суботника в доменному цеху металургійного заводу, решта - на коксохімзаводі, рудниках та інших підприємствах міста. З 23 по 28 липня 1931 року в Керчі гостювала міжнародна делегація, що складалася з представників 11 братніх комуністичних партій. Іноземні робітники на власні очі переконувалися в успіхах соціалістичного будівництва.
Робітники керченських підприємств під керівництвом міської партійної організації відіграли велику роль у соціалістичному перетворенні села. Вони активно допомагали селянам у здійсненні колективізації сільського господарства та ліквіда ції куркульства як класу. Гроші, зароблені в понадурочний час та на недільниках, йшли у фонд новостворених колгоспів. 1930 року в Керченському районі за активним сприянням робітничих бригад до колгоспів залучено близько 5 тис. наймитів, організовано 4 артілі, у селі Сім Колодязів робітники металургійного заводу ім. Войкова допомогли створити першу на Керченському півострові МТС. Директором її став старий більшовик, потомствений керченський металіст М. П. Демевтєєв.
Одним з найвизначніших досягнень передвоєнних п'ятирічок було створення південної індустріальної бази. 1936 року здано в експлуатацію потужний рудник і збагачувальну фабрику. Повністю будівництво Комиш-Бурунського залізорудного комбінату ім. Серго Орджонікідзе завершилося 1939 року. Майже водночас стали до
ладу нова електростанція, агломераційна фабрика й добре обладнаний порт, звідки руду на спеціальних суднах відправляли на металургійні заводи Приазов'я. Із створенням залізорудного комбінату було здійснено зручне й економічно вигідне транспортно сполучення: руда - заводам «Азовсталі», вугілля - Керчі. Провідне місце в новому індустріальному центрі посідав Керченський металургійний завод ім. Войкова.
Успішне вирішення проблем, пов'язаних з індустріалізацією Півдня країни, сприяло всебічному розвитку й піднесенню господарства Керчі.
Напередодні Великої Вітчизняної війни місто стало одним з найбільших промислових центрів не лише Криму, а й країни. Тут налічувалося 169 підприємств, у т. ч. 68 великих, на яких працювало 41 837 чоловік. На цей час Керченський півострів стан основним риболовецьким районом Криму й давав 70 проц. усього кримського вилову. На розширеній судноверфі будували і ремонтували риболовецькі судна, бондарний завод виробляв бочкову та ящикову тару.
Різноманітну продукцію випускали й інші підприємства, збудовані в роки першої та другої п'ятирічок: судноремонтний, машинобудівний, цегельно-черепичний, алебастровий, бавовноочисний, вапняний, олійний і молочний заводи, завод пивобезалкокільних напоїв, макаронна, ковбасна, швейна фабрики, бондарний завод «Пролетарій», майстерні: судноремонтні, корабельномеханічні, сільськогосподарського реманенту. 16 розробок покладів каменю-черепашнику забезпечували своєю продукцією будови не лише міста, а й Донбасу, Дніпрогесу. Чимало швейних виробів, взуття, трикотажу, меблів, металічного посуду також виробляли промислові артілі Керчі.
Розвиток промисловості супроводжувався швидким зростанням населення міста. 1939 року воно становило близько 105 тис. чоловік. Розширилося житлове й культурно-побутове будівництво. Виросли нові впорядковані селища в районі заводу ім. Войкова, на березі моря з'явилося потопаюче в зелені садів містечко металістів, де 1939 року проживало 11 тис. чоловік. Тут працювали фабрика-кухня, їдальні, три клуби, будинок інженерно-технічних працівників, будинок піонерів. Таке ж селище міського типу виникло на високому березі моря в районі залізорудного комбінату. До послуг 5-тисячного населення його були магазини, поліклініка, лікарня, дві
Керч
Сторінка 9 з 20
чоловік, тобто 59,8 проц. від загальної кількості працюючих.На запрошення Радянського уряду в Керчі трудилися німецькі, американські, французькі, угорські інженери й робітники. Піднесення, що панувало на
Керченська партійна організація багато робила в справі виховання трудящих у дусі радянського патріотизму й пролетарського інтернаціоналізму. Колективи металургійного заводу та інших підприємств встановили дружні зв'язки з робітниками Німеччини, Чехословаччини, Австрії, Франції та інших країн. Так, делегація робітників-комуністів Чехословаччини під час свого перебування у Керчі з 21 по 25 травня 1931 року була присутньою на багатьох партійних та робітничих зборах і мітингах, відвідала чимало підприємств міста. 23 делегати стали учасниками суботника в доменному цеху металургійного заводу, решта - на коксохімзаводі, рудниках та інших підприємствах міста. З 23 по 28 липня 1931 року в Керчі гостювала міжнародна делегація, що складалася з представників 11 братніх комуністичних партій. Іноземні робітники на власні очі переконувалися в успіхах соціалістичного будівництва.
Робітники керченських підприємств під керівництвом міської партійної організації відіграли велику роль у соціалістичному перетворенні села. Вони активно допомагали селянам у здійсненні колективізації сільського господарства та ліквіда ції куркульства як класу. Гроші, зароблені в понадурочний час та на недільниках, йшли у фонд новостворених колгоспів. 1930 року в Керченському районі за активним сприянням робітничих бригад до колгоспів залучено близько 5 тис. наймитів, організовано 4 артілі, у селі Сім Колодязів робітники металургійного заводу ім. Войкова допомогли створити першу на Керченському півострові МТС. Директором її став старий більшовик, потомствений керченський металіст М. П. Демевтєєв.
Одним з найвизначніших досягнень передвоєнних п'ятирічок було створення південної індустріальної бази. 1936 року здано в експлуатацію потужний рудник і збагачувальну фабрику. Повністю будівництво Комиш-Бурунського залізорудного комбінату ім. Серго Орджонікідзе завершилося 1939 року. Майже водночас стали до
ладу нова електростанція, агломераційна фабрика й добре обладнаний порт, звідки руду на спеціальних суднах відправляли на металургійні заводи Приазов'я. Із створенням залізорудного комбінату було здійснено зручне й економічно вигідне транспортно сполучення: руда - заводам «Азовсталі», вугілля - Керчі. Провідне місце в новому індустріальному центрі посідав Керченський металургійний завод ім. Войкова.
Успішне вирішення проблем, пов'язаних з індустріалізацією Півдня країни, сприяло всебічному розвитку й піднесенню господарства Керчі.
Напередодні Великої Вітчизняної війни місто стало одним з найбільших промислових центрів не лише Криму, а й країни. Тут налічувалося 169 підприємств, у т. ч. 68 великих, на яких працювало 41 837 чоловік. На цей час Керченський півострів стан основним риболовецьким районом Криму й давав 70 проц. усього кримського вилову. На розширеній судноверфі будували і ремонтували риболовецькі судна, бондарний завод виробляв бочкову та ящикову тару.
Різноманітну продукцію випускали й інші підприємства, збудовані в роки першої та другої п'ятирічок: судноремонтний, машинобудівний, цегельно-черепичний, алебастровий, бавовноочисний, вапняний, олійний і молочний заводи, завод пивобезалкокільних напоїв, макаронна, ковбасна, швейна фабрики, бондарний завод «Пролетарій», майстерні: судноремонтні, корабельномеханічні, сільськогосподарського реманенту. 16 розробок покладів каменю-черепашнику забезпечували своєю продукцією будови не лише міста, а й Донбасу, Дніпрогесу. Чимало швейних виробів, взуття, трикотажу, меблів, металічного посуду також виробляли промислові артілі Керчі.
Розвиток промисловості супроводжувався швидким зростанням населення міста. 1939 року воно становило близько 105 тис. чоловік. Розширилося житлове й культурно-побутове будівництво. Виросли нові впорядковані селища в районі заводу ім. Войкова, на березі моря з'явилося потопаюче в зелені садів містечко металістів, де 1939 року проживало 11 тис. чоловік. Тут працювали фабрика-кухня, їдальні, три клуби, будинок інженерно-технічних працівників, будинок піонерів. Таке ж селище міського типу виникло на високому березі моря в районі залізорудного комбінату. До послуг 5-тисячного населення його були магазини, поліклініка, лікарня, дві