Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
каменоломні, де працювало понад 60 чоловік. Водночас збудовано механічний і цементний заводи, а також невелику тютюнову фабрику, що на кінець XIX - початок XX ст. перетворилася на велике капіталістичне підприємство. У 1913 році на ній трудилося вже 900 чоловік. 1873 року насновано консервний завод компанії Петерс і братів Жуковських.
Прогягом другої половини XIX ст. у Керчі збільшується видобуток солі, каміню-черепашнику, вилов та обробка риби, виникають підприємства для переробки сільськогосподарської сировини, поглиблюється й розширюється фарватер Керченської протоки. Після руйнувань, завданих англійськими окупантами під час Кримської війни (1853-1850 рр.), коли було підірвано доменну піч, а устаткування залізоплавильного заводу вивезено до Англії, розробка керченських руд припинилася на півстоліття. 1897 року Брянське товариство, фінансоване французькими капіталістами, розпочало будівництво металургійного заводу на базі керченської залізної руди. До середини 1900 року стали до ладу дві невеликі доменні печі, сталеплавильний (томасівський) та Допоміжні цехи. Того року виплавлено 1 550 632 пуди
чавуну, а руди видобуто 3 883 506 пудів. На заводі працювало 2079 чоловік.
Тоді ж завершено прокладення залізничної колії Керч - Джанкой. На початок XX ст., завдяки відкриттю залізничного руху й пускл металургійного заводу, місто перетворилося на один із значних промислових центрів Таврійської губернії. Провідне місце посідали рудно- металургійна промисловість та рибальство. У Керченському порту перетиналися основні пасажирські й вантажні шляхи чорноморських та азовських пароплавів, підтримувалося каботажне сполучення з портами Приазов'я, Криму й Кавказу.
Розвиток промисловості й торгівлі супроводжувався інтенсивним зростанням населення. 1897 року в Керчі налічувалося 33 347 жителів. У місті проживали представники 21 національності, з них росіян, українців і білорусів - 21 993 чоловіка. Великий процент становили робітники, становище яких було вкрай тяжким. Власники фабрик і заводів наймали робітників за безцінь, широко використовували жіночу й дитячу працю. Ленінська «Искра» відзначала, що на Керченському металургійному заводі порушувалися навіть царські фабричні закони, допускалася «праця малолітніх до 15 років по десять годин на добу й навіть нічна понадурочна праця». Робочий день дорослих тривав 12-14 годин. Охорони праці на всіх підприємствах не існувало. Дні, пропущені через нещасні випадки, не оплачувалися. Виробничі травми, як правило, пояснювалися «необережністю» самих робітників. Жили вони в бараках, збитих з дощок, по 80 і більше чоловік, інколи і в куренях, спали на нарах. А робітники кар'єрів, як писала місцева газета, тулилися в старих закинутих каменоломнях, будь-як пристосованих для житла.
Політичні організації в Керчі виникли ще в 70-х роках минулого століття. Це були т. зв. гуртки пропагандистів, очолювані передовими робітниками. 1875 року вони встановили зв'язок з одеським «Південноросійським союзом робітників». 1899 року в місті створено соціал-демократичну організацію. Центром діяльності керченських соціал-демократів став металургійний завод, а коли в 1902 році його закрили, вони активізували революційну роботу серед робітників інших підприємств та міських ремісників, залучивши до неї частину прогресивно настроєної місцевої інтелігенції.
Велику роль у згуртуванні керченських соціалдемократів відіграв революціонер Є. О. Климанов (Афанасьєв), який прибув до Керчі 1901 року після заслання й працював механіком на землечерпальному каравані в порту. У роки першої російської революції Є. О. Климанов багато робив для роз'яснення більшовицької тактики й закликав керченських трудящих до активного її здійснення. 1906 року його знову заарештували, вислали з Керчі, але дорогою Є. О. Климанову пощастило втекти до Петербурга, де він до самої Лютневої революції 1917 року перебував на підпільній партійній роботі (помер у 1919 році). Серед керченських іскрівців відзначався активністю Ф. Г. Котов (у 1920 році став заступником голови підпільного Керченського ревкому, в період Великої Вітчизняної війни його, активного підпільника, закатували Гітлерівці у Новоросійську).
1902 року Керченська організація РСДРП випустила листівку, присвячену 41-й річниці скасування кріпосного права. У ній викривалася суть реформи й містився заклик до всіх трудящих об'єднатися для боротьби проти самодержавства. Крім того, серед робітників розповсюджувалася листівка, де роз'яснювалися причини загального страйку на півдні Росії. Під керівництвом соціал-демократичної організації на початку серпня 1903 року відбувся страйк робітників порту і механічних майстерень, які вимагали від адміністрації збільшення заробітної плати й скорочення робочого дня.
Керч
Сторінка 3 з 20
У пореформений період прискорився економічний розвиток Керчі й Керченського півострова. 1862 року в місті налічувалося 15 дрібних промислових підприємств з числом робітників до 5, виняток становили Прогягом другої половини XIX ст. у Керчі збільшується видобуток солі, каміню-черепашнику, вилов та обробка риби, виникають підприємства для переробки сільськогосподарської сировини, поглиблюється й розширюється фарватер Керченської протоки. Після руйнувань, завданих англійськими окупантами під час Кримської війни (1853-1850 рр.), коли було підірвано доменну піч, а устаткування залізоплавильного заводу вивезено до Англії, розробка керченських руд припинилася на півстоліття. 1897 року Брянське товариство, фінансоване французькими капіталістами, розпочало будівництво металургійного заводу на базі керченської залізної руди. До середини 1900 року стали до ладу дві невеликі доменні печі, сталеплавильний (томасівський) та Допоміжні цехи. Того року виплавлено 1 550 632 пуди
чавуну, а руди видобуто 3 883 506 пудів. На заводі працювало 2079 чоловік.
Тоді ж завершено прокладення залізничної колії Керч - Джанкой. На початок XX ст., завдяки відкриттю залізничного руху й пускл металургійного заводу, місто перетворилося на один із значних промислових центрів Таврійської губернії. Провідне місце посідали рудно- металургійна промисловість та рибальство. У Керченському порту перетиналися основні пасажирські й вантажні шляхи чорноморських та азовських пароплавів, підтримувалося каботажне сполучення з портами Приазов'я, Криму й Кавказу.
Розвиток промисловості й торгівлі супроводжувався інтенсивним зростанням населення. 1897 року в Керчі налічувалося 33 347 жителів. У місті проживали представники 21 національності, з них росіян, українців і білорусів - 21 993 чоловіка. Великий процент становили робітники, становище яких було вкрай тяжким. Власники фабрик і заводів наймали робітників за безцінь, широко використовували жіночу й дитячу працю. Ленінська «Искра» відзначала, що на Керченському металургійному заводі порушувалися навіть царські фабричні закони, допускалася «праця малолітніх до 15 років по десять годин на добу й навіть нічна понадурочна праця». Робочий день дорослих тривав 12-14 годин. Охорони праці на всіх підприємствах не існувало. Дні, пропущені через нещасні випадки, не оплачувалися. Виробничі травми, як правило, пояснювалися «необережністю» самих робітників. Жили вони в бараках, збитих з дощок, по 80 і більше чоловік, інколи і в куренях, спали на нарах. А робітники кар'єрів, як писала місцева газета, тулилися в старих закинутих каменоломнях, будь-як пристосованих для житла.
Політичні організації в Керчі виникли ще в 70-х роках минулого століття. Це були т. зв. гуртки пропагандистів, очолювані передовими робітниками. 1875 року вони встановили зв'язок з одеським «Південноросійським союзом робітників». 1899 року в місті створено соціал-демократичну організацію. Центром діяльності керченських соціал-демократів став металургійний завод, а коли в 1902 році його закрили, вони активізували революційну роботу серед робітників інших підприємств та міських ремісників, залучивши до неї частину прогресивно настроєної місцевої інтелігенції.
Велику роль у згуртуванні керченських соціалдемократів відіграв революціонер Є. О. Климанов (Афанасьєв), який прибув до Керчі 1901 року після заслання й працював механіком на землечерпальному каравані в порту. У роки першої російської революції Є. О. Климанов багато робив для роз'яснення більшовицької тактики й закликав керченських трудящих до активного її здійснення. 1906 року його знову заарештували, вислали з Керчі, але дорогою Є. О. Климанову пощастило втекти до Петербурга, де він до самої Лютневої революції 1917 року перебував на підпільній партійній роботі (помер у 1919 році). Серед керченських іскрівців відзначався активністю Ф. Г. Котов (у 1920 році став заступником голови підпільного Керченського ревкому, в період Великої Вітчизняної війни його, активного підпільника, закатували Гітлерівці у Новоросійську).
1902 року Керченська організація РСДРП випустила листівку, присвячену 41-й річниці скасування кріпосного права. У ній викривалася суть реформи й містився заклик до всіх трудящих об'єднатися для боротьби проти самодержавства. Крім того, серед робітників розповсюджувалася листівка, де роз'яснювалися причини загального страйку на півдні Росії. Під керівництвом соціал-демократичної організації на початку серпня 1903 року відбувся страйк робітників порту і механічних майстерень, які вимагали від адміністрації збільшення заробітної плати й скорочення робочого дня.