Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Наприкінці 1919 року розбиті Червоною Армією війська Денікіна відступили па південь. Частина їх під командуванням генерала Слащова в січні 1920 року закріпилася в Криму. Водночас білогвардійське командування з допомогою Антанти підтягло до Криму нові підкріплення і кинуло їх проти сил Червоної Армії в Північній Таврії. Напад панської Польщі на Радянську республіку змусив тимчасово затримати активні дії радянських військ проти білогвардійців на півдні.
У березні 1920 року в Крим на англійському дредноуті «Імператор Індії» прибув барон Врангель, який після того, як Денікін пішов у відставку, став на чолі південноросійської контрреволюції. При сприянні Антанти Врангель сформував у Криму білогвардійський «уряд» із запеклих контрреволюціонерів і монархістів. Англо-французькі імперіалісти щедро постачали врангелівців зброєю і боєприпасами. Вздовж узбережжя курсували військові кораблі Антанти, що вчиняли піратські напади на радянські порти.
Вся «діяльність» врангелівського «уряду» обмежувалася викачуванням коштів з населення, пограбуванням багатств Криму. Різного роду експортні акціонерні товариства продавали на закордонних ринках майно російського морського флоту. Крім того, за кордон безперервно вивозили продовольство, сільськогосподарську продукцію.
Незважаючи на демагогічні обіцянки й «реформи» «чорного барона», становище трудящих погіршувалося з кожним днем. Так, з квітня по жовтень 1920 року ціни на хліб підвищилися в 14 разів, на молоко - в 12,5 раза, на дрова - в 20 разів.
Гучно розрекламований «земельний закон» Врангеля передбачав викуп у поміщиків державою частини землі і наступний перепродаж її на виплату селянам, Цей закон служив інтересам куркульства і нічого не давав селянській бідноті та середнякам, які не мали коштів для придбання землі.
Влада Врангеля, як і Денікіна, в Криму трималася на насильстві й терорі. У квітні він видав наказ про створення в усіх повітах і гарнізонах «військово-судних комісій», які мали своїм завданням карати за будь-яку діяльність, спрямовану проти властей. Лютувала контррозвідка. Звичайним явищем були прилюдні страти. В січні 1920 року до рук білогвардійської контррозвідки потрапили керівники севастопольського підпілля В. В. Макаров, О. І. Бунаков, І.а. Севастьянов, М. І. Ашевський (Ю. А. Дражинський), М. С. Киянченко та інші. У квітні було розгромлено Сімферопольську, Феодосійську та Керченську організації, розстріляно членів мусульманського бюро при Кримському підпільному обкомі партії, яке провадило організаторсько-політичну роботу серед трудящих татар.
За цих умов обком партії був змушений передислокуватися до партизанських загонів. 5 травня 1920 року у підпіллі в Коктебелі відбулася обласна партійна конференція, яка підкреслила необхідність широкого розгортання повстанського руху в тилу Врангеля.
Долаючи великі труднощі, підпільний обком партії провів роботу щодо реорганізації розрізнених партизанських загонів, очищенню їх від анархістських елементів, зміцненню бойової дисципліни й організації централізованого керівництва н особі головного штабу повстанської армії при Кримському ревкомі. Командуючим армією обком призначив С. Я. Бабахакяна. Але завдання підвищення організованості партизанського руху через великі труднощі (відсутність зв'язку з центром, коштів) остаточно не було розв'язане.
У цей складний для кримського підпілля період велику допомогу місцевим, більшовикам подали ЦК РКП(б) і ЦК КП(6)У. У червні 1920 року К. Даниленко привезла до Криму від ЦК РКП(6) кошти й інструкції.
21 липня на засіданні Оргбюро ЦК РКП(б) було заслухано доповідь про становище й діяльність кримських підпільних організацій. Питання про роботу в Криму в цей же день обговорювалося на засіданні Закордонного відділу ЦК КП(б)У. За згодою ЦК РКП(б) у липні-серпні 1920 року при Закордвідділі утворено Кримський відділ, який став подавати Кримській партійній організації допомогу людьми, коштами, зброєю. Тільки в червні-вересні Політбюро ЦК КП(б)У тричі обговорю вал о питання про надання допомоги кримським більшовикам. У серпні для керів ництва партизанським рухом до Криму було направлено групу комуністів і військо вих працівників на чолі з О. В. Мокроусовим - одним з організаторів загонів революційних моряків, що билися за Радянську владу на Україні та на Дону в 1917 - 1918 рр. У складі групи налічувалося 11 чоловік, серед них І. Д. Папанін - нині відомий вчений-полярник, двічі Герой Радянського Союзу. О. В. Мокроусову доручалося прийняти командування повстанською армією.
Після прибуття цієї групи Кримська повстанська армія розгорнула плано мірні бойові дії проти білогвардійців. Керівництво партизанським рухом і
Кримська область
Сторінка 22 з 52
«Факти з життя Криму, - писала газета «Правда»,- говорять про те, що революційний порив трудящих Криму допоможе нашій героїчній Червоній Армії здобути цю найміцнішу фортецю білогвардійців на півдні Росії». У березні 1920 року в Крим на англійському дредноуті «Імператор Індії» прибув барон Врангель, який після того, як Денікін пішов у відставку, став на чолі південноросійської контрреволюції. При сприянні Антанти Врангель сформував у Криму білогвардійський «уряд» із запеклих контрреволюціонерів і монархістів. Англо-французькі імперіалісти щедро постачали врангелівців зброєю і боєприпасами. Вздовж узбережжя курсували військові кораблі Антанти, що вчиняли піратські напади на радянські порти.
Вся «діяльність» врангелівського «уряду» обмежувалася викачуванням коштів з населення, пограбуванням багатств Криму. Різного роду експортні акціонерні товариства продавали на закордонних ринках майно російського морського флоту. Крім того, за кордон безперервно вивозили продовольство, сільськогосподарську продукцію.
Незважаючи на демагогічні обіцянки й «реформи» «чорного барона», становище трудящих погіршувалося з кожним днем. Так, з квітня по жовтень 1920 року ціни на хліб підвищилися в 14 разів, на молоко - в 12,5 раза, на дрова - в 20 разів.
Гучно розрекламований «земельний закон» Врангеля передбачав викуп у поміщиків державою частини землі і наступний перепродаж її на виплату селянам, Цей закон служив інтересам куркульства і нічого не давав селянській бідноті та середнякам, які не мали коштів для придбання землі.
Влада Врангеля, як і Денікіна, в Криму трималася на насильстві й терорі. У квітні він видав наказ про створення в усіх повітах і гарнізонах «військово-судних комісій», які мали своїм завданням карати за будь-яку діяльність, спрямовану проти властей. Лютувала контррозвідка. Звичайним явищем були прилюдні страти. В січні 1920 року до рук білогвардійської контррозвідки потрапили керівники севастопольського підпілля В. В. Макаров, О. І. Бунаков, І.а. Севастьянов, М. І. Ашевський (Ю. А. Дражинський), М. С. Киянченко та інші. У квітні було розгромлено Сімферопольську, Феодосійську та Керченську організації, розстріляно членів мусульманського бюро при Кримському підпільному обкомі партії, яке провадило організаторсько-політичну роботу серед трудящих татар.
За цих умов обком партії був змушений передислокуватися до партизанських загонів. 5 травня 1920 року у підпіллі в Коктебелі відбулася обласна партійна конференція, яка підкреслила необхідність широкого розгортання повстанського руху в тилу Врангеля.
Долаючи великі труднощі, підпільний обком партії провів роботу щодо реорганізації розрізнених партизанських загонів, очищенню їх від анархістських елементів, зміцненню бойової дисципліни й організації централізованого керівництва н особі головного штабу повстанської армії при Кримському ревкомі. Командуючим армією обком призначив С. Я. Бабахакяна. Але завдання підвищення організованості партизанського руху через великі труднощі (відсутність зв'язку з центром, коштів) остаточно не було розв'язане.
У цей складний для кримського підпілля період велику допомогу місцевим, більшовикам подали ЦК РКП(б) і ЦК КП(6)У. У червні 1920 року К. Даниленко привезла до Криму від ЦК РКП(6) кошти й інструкції.
21 липня на засіданні Оргбюро ЦК РКП(б) було заслухано доповідь про становище й діяльність кримських підпільних організацій. Питання про роботу в Криму в цей же день обговорювалося на засіданні Закордонного відділу ЦК КП(б)У. За згодою ЦК РКП(б) у липні-серпні 1920 року при Закордвідділі утворено Кримський відділ, який став подавати Кримській партійній організації допомогу людьми, коштами, зброєю. Тільки в червні-вересні Політбюро ЦК КП(б)У тричі обговорю вал о питання про надання допомоги кримським більшовикам. У серпні для керів ництва партизанським рухом до Криму було направлено групу комуністів і військо вих працівників на чолі з О. В. Мокроусовим - одним з організаторів загонів революційних моряків, що билися за Радянську владу на Україні та на Дону в 1917 - 1918 рр. У складі групи налічувалося 11 чоловік, серед них І. Д. Папанін - нині відомий вчений-полярник, двічі Герой Радянського Союзу. О. В. Мокроусову доручалося прийняти командування повстанською армією.
Після прибуття цієї групи Кримська повстанська армія розгорнула плано мірні бойові дії проти білогвардійців. Керівництво партизанським рухом і