Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
заарештували близько ста залізничників Сімферополя.
Боротьбу трудящих за відновлення Радянської влади спрямовували комуністи- підпільники. Вони також вели агітаційну й пропагандистську роботу серед німецьких солдатів, які почали брататися з місцевими робітниками. У жовтні 1918 року, як повідомляв кримський делегат на II з'їзді КП(б)У, в Сімферополі налічувалося 35 комуністів.
Після вимушеного залишення міста німецькими окупантами скликаний у листопаді 1918 року земсько-міський з'їзд півдня Росії, яким керували меншовики та есери, висловив підтримку білогвардійському генералу Денікіну. На запрошення сформованого 16 листопада 1918 року крайового уряду С. Крима до міста з Кубані прибули перші білогвардійські загони на чолі з генерал-майором Корвін-Круковським. Незабаром, 7 грудня, білогвардійці, поміщики та буржуазія міста влаштували в приміщенні банку взаємного кредиту пишну зустріч англо-французьким інтервентам. Відповідно до постанов т. зв. крайового уряду, знову вступали в дію всі царські закони та розпорядження. Офіцерські загони чинили обшуки та арешти, розстрілювали всіх запідозрених у співчутті більшовикам. У населення відбирали гроші, коштовності, речі домашнього вжитку. Звичайним явищем стали масові розстріли. Суворо заборонялося провадити профспілкові збори. Зростало безробіття.
Робітники, все трудове населення міста, тероризоване репресіями, стратами, змучене голодом, піднімалися на боротьбу проти денікінців. На заклик більшовиків почала формуватися бойова дружина. Робітники та службовці багатьох підприємств Сімферополя приєдналися до загального-політичного страйку, розпочатого севастопольськими робітниками у березні 1919 року.
Взимку в Сімферополі налічувалося 100 більшовиків. Партійні осередки були створені в усіх міських профспілках. Діяла підпільна група Соціалістичної спілки робітничої молоді на чолі з Г. А. Шацьким (Бєлкіним). У друкарні Сімферопольського підпільного комітету РКП(б) друкувалися відоави та листівки, що інформували трудящих про становище в Радянській країні. Активну роботу вели більшовики серед військ інтервентів та білогвардійців, організовували напади на їхні караули та патрулі, через що у місті кілька разів запроваджувався воєнний стан та стан облоги. За цих умов французькі солдати, що перебували в місті, відмовитись іти на фронт і битися проти червоних військ, які нестримно наступали на Україні. Стурбоване таким становищем, командування військ інтервентів намагалося посилити денікінську армію. 24 березня із Севастополя в Сімферополь прибув грецький батальйон у складі 1 тис. чоловік.
7 квітня, у день взяття Червоною Армією Перекопу, в Сімферополі створюється військово-революційний комітет, куди увійшли представники підпільних міського та обласного більшовицьких комітетів. Білогвардійський уряд утік у Севастополь.
11 квітня до Сімферополя вступили радянські війська. З великою радістю зустрічало населення міста частини 2-ї бригади 1-ї Задніпровської дивізії. З бригадою до міста прибули командир дивізії П. Ю. Дибенко та начальник політвідділу Кримської групи військ О. М. Коллонтай.
Виступаючи в Москві з доповіддю на пленумі Всеросійської Центральної Ради професійних спілок, В. І. Ленін 11 квітня 1919 року говорив: «Останні звістки про взяття Одеси і сьогоднішня звістка про взяття Сімферополя і Євпаторії показали, що становище там таке, що цей район, який відігравав головну вирішальну роль в усій війні, цей район тепер очищений».
12 квітня 1919 року Сімферопольський військово-революційний комітет видав наказ про перехід до його рук усієї влади в місті. Ревком очолила комуністка Є. Р. Багатур'янц («Даура»), яка з 1918 року працювала в підпіллі. 15 травня відбулося перше засідання новообраної Сімферопольської Ради робітничих і червоноармійських депутатів (голова - М. М. Чистяков). Виконком Ради ухвалив передній у його відання всі підприємства та установи, підпорядковані раніше міській управі. Під керівництвом партійної організації (240 членів партії та 70 кандидатів) трудівники міста налагоджували роботу заводів, фабрик, банків, медичних закладів. Відкрили партійну бібліотеку та 4 клуби. Почала виходити газета «Известия Симферопольского военно-революционного комитета», «Крымский коммунист» та «Єні-дюнья» («Новий світ» - орган Центрального бюро мусульманських комуністичних організацій народів Сходу, яка в 1918 - на початку 1919 року видавалася в Москві). Цю газету, що виходила турецькою мовою, редагував Мустафа Субхї, член партії з 1915 року, делегат І конгресу Комінтерну. Він же керував курсами для татарської
Сімферополь
Сторінка 10 з 30
Режим грабежу та насильств, встановлений німецькими окупантами, не міг зламати волю трудящих міста до опору, припинити їх боротьбу за відновлення Радянської влади. Залізничники Криму приєдналися до Всеукраїнського страйку залізничників. За участь у страйку окупанти Боротьбу трудящих за відновлення Радянської влади спрямовували комуністи- підпільники. Вони також вели агітаційну й пропагандистську роботу серед німецьких солдатів, які почали брататися з місцевими робітниками. У жовтні 1918 року, як повідомляв кримський делегат на II з'їзді КП(б)У, в Сімферополі налічувалося 35 комуністів.
Після вимушеного залишення міста німецькими окупантами скликаний у листопаді 1918 року земсько-міський з'їзд півдня Росії, яким керували меншовики та есери, висловив підтримку білогвардійському генералу Денікіну. На запрошення сформованого 16 листопада 1918 року крайового уряду С. Крима до міста з Кубані прибули перші білогвардійські загони на чолі з генерал-майором Корвін-Круковським. Незабаром, 7 грудня, білогвардійці, поміщики та буржуазія міста влаштували в приміщенні банку взаємного кредиту пишну зустріч англо-французьким інтервентам. Відповідно до постанов т. зв. крайового уряду, знову вступали в дію всі царські закони та розпорядження. Офіцерські загони чинили обшуки та арешти, розстрілювали всіх запідозрених у співчутті більшовикам. У населення відбирали гроші, коштовності, речі домашнього вжитку. Звичайним явищем стали масові розстріли. Суворо заборонялося провадити профспілкові збори. Зростало безробіття.
Робітники, все трудове населення міста, тероризоване репресіями, стратами, змучене голодом, піднімалися на боротьбу проти денікінців. На заклик більшовиків почала формуватися бойова дружина. Робітники та службовці багатьох підприємств Сімферополя приєдналися до загального-політичного страйку, розпочатого севастопольськими робітниками у березні 1919 року.
Взимку в Сімферополі налічувалося 100 більшовиків. Партійні осередки були створені в усіх міських профспілках. Діяла підпільна група Соціалістичної спілки робітничої молоді на чолі з Г. А. Шацьким (Бєлкіним). У друкарні Сімферопольського підпільного комітету РКП(б) друкувалися відоави та листівки, що інформували трудящих про становище в Радянській країні. Активну роботу вели більшовики серед військ інтервентів та білогвардійців, організовували напади на їхні караули та патрулі, через що у місті кілька разів запроваджувався воєнний стан та стан облоги. За цих умов французькі солдати, що перебували в місті, відмовитись іти на фронт і битися проти червоних військ, які нестримно наступали на Україні. Стурбоване таким становищем, командування військ інтервентів намагалося посилити денікінську армію. 24 березня із Севастополя в Сімферополь прибув грецький батальйон у складі 1 тис. чоловік.
7 квітня, у день взяття Червоною Армією Перекопу, в Сімферополі створюється військово-революційний комітет, куди увійшли представники підпільних міського та обласного більшовицьких комітетів. Білогвардійський уряд утік у Севастополь.
11 квітня до Сімферополя вступили радянські війська. З великою радістю зустрічало населення міста частини 2-ї бригади 1-ї Задніпровської дивізії. З бригадою до міста прибули командир дивізії П. Ю. Дибенко та начальник політвідділу Кримської групи військ О. М. Коллонтай.
Виступаючи в Москві з доповіддю на пленумі Всеросійської Центральної Ради професійних спілок, В. І. Ленін 11 квітня 1919 року говорив: «Останні звістки про взяття Одеси і сьогоднішня звістка про взяття Сімферополя і Євпаторії показали, що становище там таке, що цей район, який відігравав головну вирішальну роль в усій війні, цей район тепер очищений».
12 квітня 1919 року Сімферопольський військово-революційний комітет видав наказ про перехід до його рук усієї влади в місті. Ревком очолила комуністка Є. Р. Багатур'янц («Даура»), яка з 1918 року працювала в підпіллі. 15 травня відбулося перше засідання новообраної Сімферопольської Ради робітничих і червоноармійських депутатів (голова - М. М. Чистяков). Виконком Ради ухвалив передній у його відання всі підприємства та установи, підпорядковані раніше міській управі. Під керівництвом партійної організації (240 членів партії та 70 кандидатів) трудівники міста налагоджували роботу заводів, фабрик, банків, медичних закладів. Відкрили партійну бібліотеку та 4 клуби. Почала виходити газета «Известия Симферопольского военно-революционного комитета», «Крымский коммунист» та «Єні-дюнья» («Новий світ» - орган Центрального бюро мусульманських комуністичних організацій народів Сходу, яка в 1918 - на початку 1919 року видавалася в Москві). Цю газету, що виходила турецькою мовою, редагував Мустафа Субхї, член партії з 1915 року, делегат І конгресу Комінтерну. Він же керував курсами для татарської