Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Після включення Криму до складу Росії і створення Таврійської області
в 1784 році почалося будівництво її адміністративного центру. Нове місто
закладалося на лівому березі Салгиру, поруч Ак-Мечеті. Першими його будівлями стали 4 адміністративні корпуси. Зводили місто російські солдати, кріпаки й державні
селяни. Назвали його Сімферополем, що в перекладі з грецької мови означає «місто-збирач».
1784 року до Сімферополя із Карасубазара переведено головне управління Таврійської області. Після ліквідації в грудні 1796 року Таврійської області будівництво Сімферополя припинилося. Місто, перетворене на центр Ак-Мечетського повіту, почало називатися Ак-Мечеттю. На час утворення Таврійської губернії - 8 жовтня 1802 року, - центром якої став Сімферополь, він за територією, кількістю будників та населення значно поступався Бахчисараю, Карасубазару, Євпаторії, Феодосії. 1792 року в Сімферополі проживало 1559 чоловік. Численним був стан міщан (438 чоловік), зароджувалося також купецтво (56 чоловік). Міську верхівку складали офіцери і чиновники з родинами. Налічувалося 225 вільнонайманих слуг та 80 кріпаків російської національності. На 1802 рік тут було 337 житлових та зайнятих під установи будинків, 20 пекарень, 197 крамниць, 12 кав'ярень, 13 заїжджих дворів, 2 трактири.
Автор двох цікавих творів про Тавріду, член «урядової комісії для розгляду земельних суперечок» П. І. Сумароков (проживав тут на початку XIX ст.) писав, що місто, довжина якого дві версти, складається з двох частин - «колишньої азіатської та європейської». Європейська частина «становить велику простору площу», а в азіатській - «вузькі звивисті вулиці, що перетинаються між собою, огороджені нескінченними високими парканами (за якими ховаються будинки), схожі на трудний лабіринт».
У 30-40-х роках місто прорізали прямі широкі вулиці. Центром його стала площа біля Олександро-Невського собору, спорудження якого закінчено 1829 року. Завершував місто цілий квартал гостиного ряду. Далі, вверх по долині Салгиру, генерал-губернатор Новоросійського краю М. С. Воронцов збудував великий кам'яний будинок у стилі російського ампіру, що тривалий час був місцем проживання таврійського губернатора (тепер тут один з навчальних корпусів Сімферопольського державного університету).
Економічному розвитку Сімферополя у ті роки сприяло прокладення шосейних шляхів: у 1824 - 1826 рр.- до Алушти, в 30-х роках - від Алушти до Ялти. 1846 року в Сімферополі вже налічувалося 13 768 жителів, у т. ч. 4897 міщан, 3548 державних та удільних селян, 2214 солдатів, 1400 дворян, 925 т. зв. різночинців, 292 купці, 242 іноземці, 111 осіб духовного звання. Основним заняттям більшості городян були ремесла. 700 ремісників об'єднувалися в 12 цехів (пекарі, кравці, шевці, ювеліри, каретники, столяри, маляри, ковалі, майстри верхнього одягу, головних уборів та ін.). Щотижня на сімферопольських базарах збиралося близько 20 тис. чоловік. З 1828 року відбувалися два невеликі щорічні ярмарки.
На час скасування кріпацтва соціально-економічний характер Сімферополя майже не змінився. У складі населення, як і раніше, значне місце займали дворяни - поміщики, цивільні та військові чини губернської адміністрації. Кількість міщан майже подвоїлась проти 1846 року і досягла 8800 чоловік.
Фабрично-заводську промисловість міста, що склалася у першій половині 19 ст., представляли невеликі підприємства: 5 тютюнових фабрик, 2 цегельні й 2 вапняні заводи, 4 млини та ін. Усі вони збували продукцію тільки на місці. В офіційному виданні про економічний стан міст Європейської Росії - «Матеріалах для складання передбачень до поліпшення громадського управління в містах» повідомлялося, що Сімферополь «не має будь-якого промислового значення. Являючи собою тільки адміністративний центр краю, він не веде ніякої торгівлі, крім крамничної, предметами першої потреби. Навіть за торгівлею винами місцевого виготовлення, садовими фруктами та тютюном із кримських плантацій він вважається чи не останнім ринком на всьому півострові».
1846 року в Сімферополі було 1014 будинків, майже всі - кам'яні, одноповерхові. Простягалося місто в довжину
на
ушир - на 1,6 версти. Воно мало 15 вулиць. 57 провулків і 3 площі. Навіть центральні вулиці вимощувалися на кошти, добуті від приватних пожертвувань. Дуже гострою проблемою було водопостачання. Жителям міста доводилося використовувати забруднену воду із Салгиру, колодязів та фонтанів. Часто спалахували епідемії малярії, кору, скарлатини, коклюшу. віспи. Особливо потерпіли жителі міста від епідемії холери в 1836 році. З медичних закладів у першій половині XIX ст. у Сімферополі працювали лише військовий госпіталь, губернська лікарня та аптека. Під час Кримської війни в місті розташовувалися тилові служби російських військ. З вересня 1854 до
Сімферополь
Сторінка 2 з 30
Туреччиною. Тут він став начальником ретраншементу, спорудженого біля Ак-Мечеті, на лівому березі Салгиру. Тепер на цьому місці - готель «Україна» та майданчик з пам'ятником О. В. Суворову (відкритий 1951 року).Після включення Криму до складу Росії і створення Таврійської області
в 1784 році почалося будівництво її адміністративного центру. Нове місто
селяни. Назвали його Сімферополем, що в перекладі з грецької мови означає «місто-збирач».
1784 року до Сімферополя із Карасубазара переведено головне управління Таврійської області. Після ліквідації в грудні 1796 року Таврійської області будівництво Сімферополя припинилося. Місто, перетворене на центр Ак-Мечетського повіту, почало називатися Ак-Мечеттю. На час утворення Таврійської губернії - 8 жовтня 1802 року, - центром якої став Сімферополь, він за територією, кількістю будників та населення значно поступався Бахчисараю, Карасубазару, Євпаторії, Феодосії. 1792 року в Сімферополі проживало 1559 чоловік. Численним був стан міщан (438 чоловік), зароджувалося також купецтво (56 чоловік). Міську верхівку складали офіцери і чиновники з родинами. Налічувалося 225 вільнонайманих слуг та 80 кріпаків російської національності. На 1802 рік тут було 337 житлових та зайнятих під установи будинків, 20 пекарень, 197 крамниць, 12 кав'ярень, 13 заїжджих дворів, 2 трактири.
Автор двох цікавих творів про Тавріду, член «урядової комісії для розгляду земельних суперечок» П. І. Сумароков (проживав тут на початку XIX ст.) писав, що місто, довжина якого дві версти, складається з двох частин - «колишньої азіатської та європейської». Європейська частина «становить велику простору площу», а в азіатській - «вузькі звивисті вулиці, що перетинаються між собою, огороджені нескінченними високими парканами (за якими ховаються будинки), схожі на трудний лабіринт».
У 30-40-х роках місто прорізали прямі широкі вулиці. Центром його стала площа біля Олександро-Невського собору, спорудження якого закінчено 1829 року. Завершував місто цілий квартал гостиного ряду. Далі, вверх по долині Салгиру, генерал-губернатор Новоросійського краю М. С. Воронцов збудував великий кам'яний будинок у стилі російського ампіру, що тривалий час був місцем проживання таврійського губернатора (тепер тут один з навчальних корпусів Сімферопольського державного університету).
Економічному розвитку Сімферополя у ті роки сприяло прокладення шосейних шляхів: у 1824 - 1826 рр.- до Алушти, в 30-х роках - від Алушти до Ялти. 1846 року в Сімферополі вже налічувалося 13 768 жителів, у т. ч. 4897 міщан, 3548 державних та удільних селян, 2214 солдатів, 1400 дворян, 925 т. зв. різночинців, 292 купці, 242 іноземці, 111 осіб духовного звання. Основним заняттям більшості городян були ремесла. 700 ремісників об'єднувалися в 12 цехів (пекарі, кравці, шевці, ювеліри, каретники, столяри, маляри, ковалі, майстри верхнього одягу, головних уборів та ін.). Щотижня на сімферопольських базарах збиралося близько 20 тис. чоловік. З 1828 року відбувалися два невеликі щорічні ярмарки.
На час скасування кріпацтва соціально-економічний характер Сімферополя майже не змінився. У складі населення, як і раніше, значне місце займали дворяни - поміщики, цивільні та військові чини губернської адміністрації. Кількість міщан майже подвоїлась проти 1846 року і досягла 8800 чоловік.
Фабрично-заводську промисловість міста, що склалася у першій половині 19 ст., представляли невеликі підприємства: 5 тютюнових фабрик, 2 цегельні й 2 вапняні заводи, 4 млини та ін. Усі вони збували продукцію тільки на місці. В офіційному виданні про економічний стан міст Європейської Росії - «Матеріалах для складання передбачень до поліпшення громадського управління в містах» повідомлялося, що Сімферополь «не має будь-якого промислового значення. Являючи собою тільки адміністративний центр краю, він не веде ніякої торгівлі, крім крамничної, предметами першої потреби. Навіть за торгівлею винами місцевого виготовлення, садовими фруктами та тютюном із кримських плантацій він вважається чи не останнім ринком на всьому півострові».
1846 року в Сімферополі було 1014 будинків, майже всі - кам'яні, одноповерхові. Простягалося місто в довжину
на
ушир - на 1,6 версти. Воно мало 15 вулиць. 57 провулків і 3 площі. Навіть центральні вулиці вимощувалися на кошти, добуті від приватних пожертвувань. Дуже гострою проблемою було водопостачання. Жителям міста доводилося використовувати забруднену воду із Салгиру, колодязів та фонтанів. Часто спалахували епідемії малярії, кору, скарлатини, коклюшу. віспи. Особливо потерпіли жителі міста від епідемії холери в 1836 році. З медичних закладів у першій половині XIX ст. у Сімферополі працювали лише військовий госпіталь, губернська лікарня та аптека. Під час Кримської війни в місті розташовувалися тилові служби російських військ. З вересня 1854 до