Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
виробництва робітники тут довго не затримувалися. Фабриканти й заводчики вербували їх переважно з числа зайшлих селян і ремісників. Здебільшого це були селяни України, частково Молдавії та двох російських губерній - Курської й Орловської. Чимало їх наймалося на тютюнові та консервні фабрики, цегельні та лісопильні заводи, млини.
На початок 1911 року в Сімферополі, за даними фабричної інспекції, налічувалося 25 промислових підприємств (5 консервних, 4 тютюнові та 2 столярні фабрики, механічний завод, 4 млини, 2 електричні станції, 6 друкарень та ін.). На 10 з них кількість робітників не переважала 20. На 6 підприємствах працювало від 100 до 500 чоловік. Загалом у місті було 1845 робітників, у т. ч. 970 жінок та 166 підлітків. 1909 року працювало близько 200 ремісницьких та кустарних майстерень. Продукція промисловості Сімферополя становила лише десяту частину валової продукції Криму.
Капіталісти жорстоко експлуатували робітників. Робочий день на підприємствах тривав 14-16, а в ремісничих майстернях, хлібопекарнях та пральнях - 16-18 годин. 1900 року майже 40 проц. промислових підприємств першої санітарної дільниці міста не мали житла для робітників. Більшість приїжджих сезонників тулилася в міських нічліжках, у підвальних приміщеннях, у майстернях фабрик чи просто неба - на бруківці базарного майдану, серед могил на кладовищі, в полі. Тяжке економічне становище робітників доповнювалося їх політичним безправ'ям. До того ж правлячі кола, заохочувані царизмом, вели розгнуздану націоналістичну пропаганду, розпалювали міжнаціональну ворожнечу, щоб перешкодити консолідації трудящих у їх боротьбі проти спільних ворогів.
З розвитком капіталізму в сільському господарстві та промисловості пожвавилася міська торгівля. Це виявилося у зростанні купецтва. 1911 року було 8 купців першої та 140 - другої гільдій.
На початку XX ст. у місті було близько 65 торговельних закладів із щорічним оборотом 10 млн. крб. Фінансові операції здійснювалися місцевими відділеннями великих банків - Азовсько-Донського комерційного, Санкт-Петербурзького міжнародного, Російського для зовнішньої торгівлі.
За переписом 1897 року в Сімферополі налічувалося 49 тис., а напередодні першої світової війни, 1914 року - вже майже 91,5 тис. чоловік. Внаслідок буржуазних реформ 60-70 -х років XIX ст. виборність і права органів міського управління розширилися, але різні «цензи», як і раніше, усували трудящі маси від участі у виборах. Так, 1910 року в Сімферополі тільки 602 чоловіка мали право голосу на виорах до міського громадського управління. До міської думи обиралося 50 гласних. Дума та її виконавчий орган - міська управа складалися із фабрикантів, купців, великих домовласників, які ревно обстоювали свої класові інтереси.
Наприкінці 80-х років на правому березі Салгиру виникло т. зв. Нове місто з прямими та широкими зеленими вулицями, дво- й триповерховими будинками оригінальної архітектури. У цій частині міста, що сполучалася з центром двома кам'яними мостами, переважали вілли та особняки торговельної буржуазії й місцевої аристократії. Міська біднота мешкала в приземкуватих будиночках, що тулилися на кривих вузьких вулицях без зелені на місці колишньої Ак-Мечеті. 1904 року з 200 вулиць та провулків загальною протяжністю 60 верст забруковано було тільки 3 версти. Вулиці освітлювалися гасовими ліхтарями. Навіть члени міської управи в 1908 році скаржилися губернатору, що «освітлення і забруковування міста перебуває в стані, аж ніяк неприпустимому в упорядкованих містах, і поступається навіть перед багатьма повітовими містами».
Незадовільним було постачання населення водою. Понад 20 років тривала тяжба міських властей з поміщиком Поповим, який так і не дозволив прокласти водогін від розташованого на його землі Аянського джерела. Споруджений ще 1889 року з району «Салгирки» міський водопровід відпускав 90 тис. відер на добу - лише одне відро на чоловіка. Через відсутність коштів міська управа рік у рік відкладала будування каналізації.
1910 року в місті було 430 візників. Спорудження трамвайної колії протягом 28 років становило предмет багаторазового обговорення на засіданнях міської думи і спеціальної комісії, але будівництво й експлуатацію трамваю довелося віддати в концесію Бельгійському акціонерному товариству. Тільки в серпні 1914 року перша трамвайна колія зв'язала вокзал із центром міста. Того ж року здано в експлуатацію електростанцію, що дала струм для центральної частини міста, 1893 - відкрито телефонну станцію.
Медичне обслуговування не задовольняло найпекучіших потреб населення. Через низький матеріальний рівень життя трудящих, а також антисанітарно часто спалахували інфекційні захворювання та епідемії. Середня тривалість життя в Сімферополі становила 27 років, тоді як у середньому по Росії - 31
Сімферополь
Сторінка 4 з 30
Технічний рівень підприємств був дуже низьким, майже скрізь переважала ручна праця. 1902 року на 15 фабриках і заводах міста налічувалося 1240 робітників. через рік на дрібних підприємствах кустарно-ремісничого типу - 957 майстрів, 100З підмайстри і 740 учнів. Через сезонний характер На початок 1911 року в Сімферополі, за даними фабричної інспекції, налічувалося 25 промислових підприємств (5 консервних, 4 тютюнові та 2 столярні фабрики, механічний завод, 4 млини, 2 електричні станції, 6 друкарень та ін.). На 10 з них кількість робітників не переважала 20. На 6 підприємствах працювало від 100 до 500 чоловік. Загалом у місті було 1845 робітників, у т. ч. 970 жінок та 166 підлітків. 1909 року працювало близько 200 ремісницьких та кустарних майстерень. Продукція промисловості Сімферополя становила лише десяту частину валової продукції Криму.
Капіталісти жорстоко експлуатували робітників. Робочий день на підприємствах тривав 14-16, а в ремісничих майстернях, хлібопекарнях та пральнях - 16-18 годин. 1900 року майже 40 проц. промислових підприємств першої санітарної дільниці міста не мали житла для робітників. Більшість приїжджих сезонників тулилася в міських нічліжках, у підвальних приміщеннях, у майстернях фабрик чи просто неба - на бруківці базарного майдану, серед могил на кладовищі, в полі. Тяжке економічне становище робітників доповнювалося їх політичним безправ'ям. До того ж правлячі кола, заохочувані царизмом, вели розгнуздану націоналістичну пропаганду, розпалювали міжнаціональну ворожнечу, щоб перешкодити консолідації трудящих у їх боротьбі проти спільних ворогів.
З розвитком капіталізму в сільському господарстві та промисловості пожвавилася міська торгівля. Це виявилося у зростанні купецтва. 1911 року було 8 купців першої та 140 - другої гільдій.
На початку XX ст. у місті було близько 65 торговельних закладів із щорічним оборотом 10 млн. крб. Фінансові операції здійснювалися місцевими відділеннями великих банків - Азовсько-Донського комерційного, Санкт-Петербурзького міжнародного, Російського для зовнішньої торгівлі.
За переписом 1897 року в Сімферополі налічувалося 49 тис., а напередодні першої світової війни, 1914 року - вже майже 91,5 тис. чоловік. Внаслідок буржуазних реформ 60-70 -х років XIX ст. виборність і права органів міського управління розширилися, але різні «цензи», як і раніше, усували трудящі маси від участі у виборах. Так, 1910 року в Сімферополі тільки 602 чоловіка мали право голосу на виорах до міського громадського управління. До міської думи обиралося 50 гласних. Дума та її виконавчий орган - міська управа складалися із фабрикантів, купців, великих домовласників, які ревно обстоювали свої класові інтереси.
Наприкінці 80-х років на правому березі Салгиру виникло т. зв. Нове місто з прямими та широкими зеленими вулицями, дво- й триповерховими будинками оригінальної архітектури. У цій частині міста, що сполучалася з центром двома кам'яними мостами, переважали вілли та особняки торговельної буржуазії й місцевої аристократії. Міська біднота мешкала в приземкуватих будиночках, що тулилися на кривих вузьких вулицях без зелені на місці колишньої Ак-Мечеті. 1904 року з 200 вулиць та провулків загальною протяжністю 60 верст забруковано було тільки 3 версти. Вулиці освітлювалися гасовими ліхтарями. Навіть члени міської управи в 1908 році скаржилися губернатору, що «освітлення і забруковування міста перебуває в стані, аж ніяк неприпустимому в упорядкованих містах, і поступається навіть перед багатьма повітовими містами».
Незадовільним було постачання населення водою. Понад 20 років тривала тяжба міських властей з поміщиком Поповим, який так і не дозволив прокласти водогін від розташованого на його землі Аянського джерела. Споруджений ще 1889 року з району «Салгирки» міський водопровід відпускав 90 тис. відер на добу - лише одне відро на чоловіка. Через відсутність коштів міська управа рік у рік відкладала будування каналізації.
1910 року в місті було 430 візників. Спорудження трамвайної колії протягом 28 років становило предмет багаторазового обговорення на засіданнях міської думи і спеціальної комісії, але будівництво й експлуатацію трамваю довелося віддати в концесію Бельгійському акціонерному товариству. Тільки в серпні 1914 року перша трамвайна колія зв'язала вокзал із центром міста. Того ж року здано в експлуатацію електростанцію, що дала струм для центральної частини міста, 1893 - відкрито телефонну станцію.
Медичне обслуговування не задовольняло найпекучіших потреб населення. Через низький матеріальний рівень життя трудящих, а також антисанітарно часто спалахували інфекційні захворювання та епідемії. Середня тривалість життя в Сімферополі становила 27 років, тоді як у середньому по Росії - 31