Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
листопада під командуванням віце-адмірала П. С. Нахімова повернулася в Севастополь. З середини листопада 1854 року Севастополь став головною ареною бойових дій. Англо-французькі і турецькі війська, що висадилися в Криму, завдавши поразки російській армії на річці Альмі, посунули до міста. 14 вересня французи зайняли позиції на Федюхиних висотах, англійці - захопили Балаклаву. 19 вересня до стін міста підійшла більш як 60-тисячна армія ворога. З моря його блокували англо-французькі пароплави. Щоб перешкодити їм увійти до бухти, чорноморці 11 вересня затопили між Костянтинівською та Олександрівською батареями 7 великих старих парусних кораблів. Коли цю лінію загородження значно пошкодили осінпьо-зимові шторми, 13 лютого 1855 року затопили ще 5 кораблів між Михайлівською та Миколаївською батареями. Пароплави та частина парусних суден, розміщені в бухтах за особливою диспозицією, вогнем своїх гармат підтримували сухопутні війська.
У перші дні оборони гарнізон міста ледве досягав 17 тис. чоловік, у т. ч. 5 тис. солдатів, включаючи й саперів. На початку жовтня, коли до міста прибула частина військ князя Меншикова, загальна кількість його захисників становила 37 тис. чоловік.
Організаторами оборони Севастополя стали начальник штабу Чорноморською флоту віце-адмірал В. О. Корнілов та командуючий ескадрою віце-адмірал П. С. Нахімов. Оборонна лінія навколо Севастополя була поділена на 4 дільниці (дистанції), які очолили генерал-майор А. О. Асланович, віце-адмірал Ф. М. Новосільський, контр-адмірали А. І. Панфілов та В. І. Істомін. За короткий час було створено ешелоновану систему укріплень - бастіони, редути, люнети, ложементи. Споруджували їх тисячі матросів, солдатів та жителів міста, в т. ч. жінки й діти. Інженерноіо обороною керував полковник Е. І. Тотлебен. На сухопутних укріпленнях було встановлено понад 300 морських гармат, а за весь час оборони їх передано на бастіони близько 2 тисяч.
Побачивши грізні споруди з південного боку Севастополя, інтервенти не наважилися негайно штурмувати його, а почали встановлювати батареї, копати траншеї та ходи сполучення. З 5 жовтня союзники 6 разів піддавали місто багатоденним бомбардуванням, розрахованим на підготовку загального штурму, але не раз змушені були відмовлятися від нього.
Захисники й населення міста, відчуваючи постійну потребу в пайнеобхіднішому, харчуючись надголодь, незмінно виявляли високу відвагу й стійкість. Тисячі їх гинули або були поранені і вибували з строю - на їх місце ставали інші. Непомітно підкрадаючись, уночі «мисливці» (добровольці) вривалися до ворожих траншей, знищували або брали в полон солдатів та офіцерів, виводили з ладу гармати, захоплювали зброю й боєприпаси. Це надовго затягнуло облогові роботи ворога, вимотувало його, тримало в постійному напруженні. Особливою хоробрістю під час пічних вилазок уславився матрос 30-го флотського екіпажу Петро Кішка. Виявляючи
велику сміливість та винахідливість, він ніколи не повертався без цінних відомостей, полонених чи трофеїв. Кілька разів поранений, Кішка знову й знову з'являвся на бастіоні. Закінчив він оборону кавалером трьох георгіївських хрестів та чотирьох медалей.
Рядовий Андрій Прохоров в одній із вилазок дістав 19 ран, але своїх товаришів прикрив вогнем і покинув поле бою останнім. Чудеса хоробрості показували також боцман С. Буденко, матроси Ф. Заїка, П. Карасиков, І. Димченко, солдати Є. Мартишин, Ф. Яковлєв та багато інших.
Запалюючим прикладом для севастопольців став героїчний подвиг матроса Гната Шевченка, який під час однієї з вилазок, прикрив собою командира - лейтенанта М. О. Бірюльова.
Вночі записники міста відбудовували зруйновані укріплення, а також споруджували нові, часто поблизу Ворожих позицій. Довели воли свою перевагу над ворогом і у підземно пінній війні. Особливо уславились у ній штабс-капітан А. В. Мельников, поручик В. І. Рубанов, підпоручик П. В. Преспухін, сапери Ф. Самокатов, А. Кисельов, Р. Журбенко, К. Митченко, Ф. Михайлов та інші.
Величезну допомогу солдатам і матросам подавали жителі міста. Вдень і вночі не припиняли вони відбудовувати та споруджувати укріплення, підтягувати на бастіони важкі морські гармати, носити на батареї мішки з порохом, збирали ворожі ядра щоб компенсувати нестачу снарядів. Севастопольці ділилися з воїнами своїми мізерними запасами продовольства й теплого одягу. Мало не щодня запрягав свою конячину будівельник А. П. Лагутін, щоб підвезти на бастіони порох, ядра, воду, а звідти забрати поранених. Старий пічник Іван Герасимов добровільно з'явився на Малахів
Севастополь
Сторінка 6 з 42
Важкі випробування на долю населення міста випали під час Кримської війни (1853-1856рр.). Видатною перемогою Чорноморського флоту в перший період війни був розгром турецької ескадри 18 листопада 1853 року в Сінопському бою. Російська ескадра, не втративши жодного корабля, 22 У перші дні оборони гарнізон міста ледве досягав 17 тис. чоловік, у т. ч. 5 тис. солдатів, включаючи й саперів. На початку жовтня, коли до міста прибула частина військ князя Меншикова, загальна кількість його захисників становила 37 тис. чоловік.
Організаторами оборони Севастополя стали начальник штабу Чорноморською флоту віце-адмірал В. О. Корнілов та командуючий ескадрою віце-адмірал П. С. Нахімов. Оборонна лінія навколо Севастополя була поділена на 4 дільниці (дистанції), які очолили генерал-майор А. О. Асланович, віце-адмірал Ф. М. Новосільський, контр-адмірали А. І. Панфілов та В. І. Істомін. За короткий час було створено ешелоновану систему укріплень - бастіони, редути, люнети, ложементи. Споруджували їх тисячі матросів, солдатів та жителів міста, в т. ч. жінки й діти. Інженерноіо обороною керував полковник Е. І. Тотлебен. На сухопутних укріпленнях було встановлено понад 300 морських гармат, а за весь час оборони їх передано на бастіони близько 2 тисяч.
Побачивши грізні споруди з південного боку Севастополя, інтервенти не наважилися негайно штурмувати його, а почали встановлювати батареї, копати траншеї та ходи сполучення. З 5 жовтня союзники 6 разів піддавали місто багатоденним бомбардуванням, розрахованим на підготовку загального штурму, але не раз змушені були відмовлятися від нього.
Захисники й населення міста, відчуваючи постійну потребу в пайнеобхіднішому, харчуючись надголодь, незмінно виявляли високу відвагу й стійкість. Тисячі їх гинули або були поранені і вибували з строю - на їх місце ставали інші. Непомітно підкрадаючись, уночі «мисливці» (добровольці) вривалися до ворожих траншей, знищували або брали в полон солдатів та офіцерів, виводили з ладу гармати, захоплювали зброю й боєприпаси. Це надовго затягнуло облогові роботи ворога, вимотувало його, тримало в постійному напруженні. Особливою хоробрістю під час пічних вилазок уславився матрос 30-го флотського екіпажу Петро Кішка. Виявляючи
велику сміливість та винахідливість, він ніколи не повертався без цінних відомостей, полонених чи трофеїв. Кілька разів поранений, Кішка знову й знову з'являвся на бастіоні. Закінчив він оборону кавалером трьох георгіївських хрестів та чотирьох медалей.
Рядовий Андрій Прохоров в одній із вилазок дістав 19 ран, але своїх товаришів прикрив вогнем і покинув поле бою останнім. Чудеса хоробрості показували також боцман С. Буденко, матроси Ф. Заїка, П. Карасиков, І. Димченко, солдати Є. Мартишин, Ф. Яковлєв та багато інших.
Запалюючим прикладом для севастопольців став героїчний подвиг матроса Гната Шевченка, який під час однієї з вилазок, прикрив собою командира - лейтенанта М. О. Бірюльова.
Вночі записники міста відбудовували зруйновані укріплення, а також споруджували нові, часто поблизу Ворожих позицій. Довели воли свою перевагу над ворогом і у підземно пінній війні. Особливо уславились у ній штабс-капітан А. В. Мельников, поручик В. І. Рубанов, підпоручик П. В. Преспухін, сапери Ф. Самокатов, А. Кисельов, Р. Журбенко, К. Митченко, Ф. Михайлов та інші.
Величезну допомогу солдатам і матросам подавали жителі міста. Вдень і вночі не припиняли вони відбудовувати та споруджувати укріплення, підтягувати на бастіони важкі морські гармати, носити на батареї мішки з порохом, збирали ворожі ядра щоб компенсувати нестачу снарядів. Севастопольці ділилися з воїнами своїми мізерними запасами продовольства й теплого одягу. Мало не щодня запрягав свою конячину будівельник А. П. Лагутін, щоб підвезти на бастіони порох, ядра, воду, а звідти забрати поранених. Старий пічник Іван Герасимов добровільно з'явився на Малахів