Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Ще до окупації Євпаторії німецькими військами до рук білогвардійців
потрапив В. Г. Матвєєв; 19 квітня
року в лікарні вони схопили пораненого С. П. Німича, наступного дня – А. П. Німич та її чоловіка Ф. Г. Андреаді. Ю. П. Німич-Матвєєву. З0 квітня були заарештовані також М. М. Демишев, В. П. Німич-Гребешшкова, Г. П. Корнілов, Г. С. Блащук та ще близько 80 більшовиків. Ці арешти завдали удару Євпаторійській партійній організації. Але вони не зламали волі до боротьби у тих, хто залишився на свободі. Більшовики пішли в підпілля. Значний вплив на роботу підпільного партійного комітету справляв брат В. І. Леніна - Д. І. Ульянов, що переїхав до Євпаторії у травні 1918 року. У своєму розпорядженні комітет мав зброю (близько 100 гвинтівок). З комуністів було сформовано робітничу дружину. З комуністів було сформовано робітничу дружину. Велике значення для активізації діяльності підпільного Євпаторійського комітету мало налагодження зв'язку з ЦК КП(б)У через
О. І. Находкіна, що брав активну участь у боротьбі за Радянську владу в Євпаторії, добре знав місто і його жителів. Восени 1918 року під керівництвом Євпаторійського партійного комітету створено партизанський загін «Червоні каски», ядром якого стали місцеві червоногвардійці. До кінця 1918 року в ньому вже налічувалося до 250 чоловік. Очолював їх комуніст І. Н. Петриченко, що раніше працював каменерізом. Базувався загін в Мамайських каменоломнях. Тут було створено свій партійний осередок, що діяв під керівництвом Євпаторійського підпільного комітету. У каменоломнях була розміщена збройова майстерня, з допомогою Д. І. Ульянова обладнано медичний пункт. Партизани влаштовували засідки на дорогах і нападали на місцеві білогвардійські гарнізони, громили маєтки поміщиків, вели агітацію серед селян навколишніх сіл, закликали їх до активної боротьби проти білогвардійців та інтервентів.
16 грудня 1918 року німецькі війська залишили Євпаторію. Але їх змінили анло-французькі інтервенти й денікінці. У цих умовах Євпаторійська партійна організація почала готуватися до збройного повстання. Його передбачалося здійснити силами робітників міста й загону «Червоні каски». У Саки й навколишні села
були направлені агітатори, що закликали трудящих вступати у партизанський загін й готуватися до взяття влади. 11 січня 1919 року профспілковими організаціями міста проведено мітинг протесту проти дій окупантів і білогвардійців.
15 січня 1919 року розпочалося збройне повстання. «Місто охоплене повстанням,- повідомляла про ці події газета «Правда»,- сталися криваві сутички з частинами добрармії... До Севастополя надіслано телеграфну вимогу нро якнайшвидшу присилку військової допомоги. У результаті боїв Євпаторія перебуває в руках повстанців».
Для придушення виступу штабом білогвардійських війську Криму були кинуті великі сили, їм допомагали 2 англійські міноносці. До 18 січня 1919 року білим вдалося відтіснити партизанський загін до каменоломень, які були оточені й блоковані. Військові кораблі почали їх невпинно обстрілювати. У каменоломні було пущено
задушливі гази. Білим вдалося захопити колодязь, з якого партизани брали воду. Не стало продовольства. Загін зробив кілька спроб вирватися з оточення, але вони закінчилися невдачею. 21 січня, витративши всі патрони, партизани вийшли з каменоломень і кинулися в рукопашний бій з ворогом. Більшість з них загинула смертю хоробрих. Тяжкопоранений І. Н. Петриченко, його дружина М. А. Петриченко, що до останньої хвилини билася поруч з ним, сестра С. Н. Петрнченко, М. П. Лящев були схоплені білогвардійцями і закатовані.
У ніч на 15 березня 1919 року М. М. Демишев, А. П. Німич, В. П. Німич-Гребенникова, С. П. Німич, Ю. П. Німич-Матвєєва, В. І. Матвєєв, Г. С. Блащук, М. О. Бусько, І. С. Шетик, Й. С. Гидалевич, В. В. Груббе, Ф. М. Зуйков, М.а. Карлов, Г. П. Корнілов, О. П. Соловйов, К. Д. Франт, І. С. Фесенко були вивезені з Сімферополя і 18 березня по-звірячому вбиті на полустанку Ойсул (тепер Астанине) поблизу Керчі. Після остаточного відновлення Радянської влади останки комуністів перевезені до рідного міста й поховані у міському саду на вулиці Революції. На могилі встановлено обеліск, на якому викарбувані їх імена.
Весною 1919 року Червона Армія розгорнула на півдні успішний наступ, і 11 квітня Євпаторію було визволено. Вся повнота влади в місті перейшла до військово-революційного комітету. Його очолила Є. Р. Багатур'янц (С. Лаура), член партії з 1909 року, що діяла раніше у сімферопольському підпіллі. Заступником голови до складу ревкому ввійшов Д. І. Ульянов. У травні відбулися вибори до Євпаторійської Ради, що одразу почала вживати заходів щодо націоналізації промисловості й боротьби з безробіттям. Усі продовольчі ресурси були взяті на суворий облік. Не дозволялася торгівля
Євпаторія
Сторінка 8 з 18
військово-польові суди, створено каральні загони для придушення опору окупантам, у липні страйкували євпаторійські залізничники й робітники друкарні.Ще до окупації Євпаторії німецькими військами до рук білогвардійців
року в лікарні вони схопили пораненого С. П. Німича, наступного дня – А. П. Німич та її чоловіка Ф. Г. Андреаді. Ю. П. Німич-Матвєєву. З0 квітня були заарештовані також М. М. Демишев, В. П. Німич-Гребешшкова, Г. П. Корнілов, Г. С. Блащук та ще близько 80 більшовиків. Ці арешти завдали удару Євпаторійській партійній організації. Але вони не зламали волі до боротьби у тих, хто залишився на свободі. Більшовики пішли в підпілля. Значний вплив на роботу підпільного партійного комітету справляв брат В. І. Леніна - Д. І. Ульянов, що переїхав до Євпаторії у травні 1918 року. У своєму розпорядженні комітет мав зброю (близько 100 гвинтівок). З комуністів було сформовано робітничу дружину. З комуністів було сформовано робітничу дружину. Велике значення для активізації діяльності підпільного Євпаторійського комітету мало налагодження зв'язку з ЦК КП(б)У через
О. І. Находкіна, що брав активну участь у боротьбі за Радянську владу в Євпаторії, добре знав місто і його жителів. Восени 1918 року під керівництвом Євпаторійського партійного комітету створено партизанський загін «Червоні каски», ядром якого стали місцеві червоногвардійці. До кінця 1918 року в ньому вже налічувалося до 250 чоловік. Очолював їх комуніст І. Н. Петриченко, що раніше працював каменерізом. Базувався загін в Мамайських каменоломнях. Тут було створено свій партійний осередок, що діяв під керівництвом Євпаторійського підпільного комітету. У каменоломнях була розміщена збройова майстерня, з допомогою Д. І. Ульянова обладнано медичний пункт. Партизани влаштовували засідки на дорогах і нападали на місцеві білогвардійські гарнізони, громили маєтки поміщиків, вели агітацію серед селян навколишніх сіл, закликали їх до активної боротьби проти білогвардійців та інтервентів.
16 грудня 1918 року німецькі війська залишили Євпаторію. Але їх змінили анло-французькі інтервенти й денікінці. У цих умовах Євпаторійська партійна організація почала готуватися до збройного повстання. Його передбачалося здійснити силами робітників міста й загону «Червоні каски». У Саки й навколишні села
були направлені агітатори, що закликали трудящих вступати у партизанський загін й готуватися до взяття влади. 11 січня 1919 року профспілковими організаціями міста проведено мітинг протесту проти дій окупантів і білогвардійців.
15 січня 1919 року розпочалося збройне повстання. «Місто охоплене повстанням,- повідомляла про ці події газета «Правда»,- сталися криваві сутички з частинами добрармії... До Севастополя надіслано телеграфну вимогу нро якнайшвидшу присилку військової допомоги. У результаті боїв Євпаторія перебуває в руках повстанців».
Для придушення виступу штабом білогвардійських війську Криму були кинуті великі сили, їм допомагали 2 англійські міноносці. До 18 січня 1919 року білим вдалося відтіснити партизанський загін до каменоломень, які були оточені й блоковані. Військові кораблі почали їх невпинно обстрілювати. У каменоломні було пущено
задушливі гази. Білим вдалося захопити колодязь, з якого партизани брали воду. Не стало продовольства. Загін зробив кілька спроб вирватися з оточення, але вони закінчилися невдачею. 21 січня, витративши всі патрони, партизани вийшли з каменоломень і кинулися в рукопашний бій з ворогом. Більшість з них загинула смертю хоробрих. Тяжкопоранений І. Н. Петриченко, його дружина М. А. Петриченко, що до останньої хвилини билася поруч з ним, сестра С. Н. Петрнченко, М. П. Лящев були схоплені білогвардійцями і закатовані.
У ніч на 15 березня 1919 року М. М. Демишев, А. П. Німич, В. П. Німич-Гребенникова, С. П. Німич, Ю. П. Німич-Матвєєва, В. І. Матвєєв, Г. С. Блащук, М. О. Бусько, І. С. Шетик, Й. С. Гидалевич, В. В. Груббе, Ф. М. Зуйков, М.а. Карлов, Г. П. Корнілов, О. П. Соловйов, К. Д. Франт, І. С. Фесенко були вивезені з Сімферополя і 18 березня по-звірячому вбиті на полустанку Ойсул (тепер Астанине) поблизу Керчі. Після остаточного відновлення Радянської влади останки комуністів перевезені до рідного міста й поховані у міському саду на вулиці Революції. На могилі встановлено обеліск, на якому викарбувані їх імена.
Весною 1919 року Червона Армія розгорнула на півдні успішний наступ, і 11 квітня Євпаторію було визволено. Вся повнота влади в місті перейшла до військово-революційного комітету. Його очолила Є. Р. Багатур'янц (С. Лаура), член партії з 1909 року, що діяла раніше у сімферопольському підпіллі. Заступником голови до складу ревкому ввійшов Д. І. Ульянов. У травні відбулися вибори до Євпаторійської Ради, що одразу почала вживати заходів щодо націоналізації промисловості й боротьби з безробіттям. Усі продовольчі ресурси були взяті на суворий облік. Не дозволялася торгівля