Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
одну з них за кордон вивозилася значна частина хліба та інші товари.
Велику питому вагу в економіці міста мав видобуток солі. З 1858 року соляні озера почали віддавати в оренду приватним особам на певний час. У 1866 році на державних озерах добули понад 3 млн. пудів солі, на 6 приватних з 1858 до
1868 рр.- близько 14,9 млн. пудів. Всього соляні промисли Євпаторії давали З0 проц. загальної кількості солі, що добувалася в Криму. Наприкінці XIX ст. набула розвитку борошномельна промисловість. Найбільшими її підприємствами були парові млини багатіїв Айваза й Дувана. З 70-х років місцеві промисловці почали інтенсивно добувати камінь-черепашник у Мамайських каменоломнях, що знаходилися за 9 км від Євпаторії (каменоломні належали місту і здавалися в оренду). У 1889 році став до ладу цегельно-черепичний завод. Розвивалася рибна промисловість. Євпаторійські купці орендували рибозаводи у Караджі, Ак-Мечеті, Ярилгачі та ін. 1903 року збудовано чавуноливарний завод. Частина міського населення була зайнята в кустарному виробництві.
З кінця ХЇХ ст. місто стає все більш відомим «як найкраще в Криму місце морських купань». У 1890, 1891 й 1908 роках тут лікувалася видатна українська поетеса Леся Українка. «Тутешнє морське купання таке, що, мабуть, кращого не знайдеш і на всьому Чорному морі», - писала вона в одному з листів. Ще більшої слави Євпаторія набула завдяки грязям Мойнакського озера, цілющі властивості яких були відомі давно, але використовувати для лікування їх почали лише на початку 70-х років XIX ст. Початок грязелікуванню в Євпаторії поклав сторож соляного промислу на Мойнакському озері П. П. Пугачов. Після перших вдалих спроб лікування хворих на ревматизм та інші хвороби він збудував примітивну лікарню й розпочав за плату лікувати хворих. 1884 року євпаторійські лікарі С. Н. Ходжаш і С. П. Цеценовський взяли в оренду на 40 років Мойнакське озеро й через 3 роки відкрили тут приватну лікарню. У 1893 році в місті широко розгорнулося будівництво дач.
Одним з найважливіших явищ у житті пореформеного міста було формування й зростання пролетаріату. Уже в 60-х роках в Євпаторії було близько тисячі сільськогосподарських робітників і ремісників, а також робітників, що видобували сіль. Мулярів налічувалося 50, теслярів - 50, швачок і кравців - 40, шевців - 88, наймичок - 200. У наступний період в місті збудовані механічні млини та чавуноливарний завод, де працювало 132 чоловіка, друкарня. Кількість будівельників на початку XX ст. влітку досягала 1500, постійно їх проживало в місті до 200. На соляних промислах протягом червня-листопада працювало близько тисячі чоловік.
Більшість робітників міста на початку XX ст. працювало по 12-14 годин на добу. Особливо виснажливою була праця на соляних промислах. Спати доводилося просто неба. Тільки на початку XX ст. підприємці почали будувати легкі бараки, де люди могли сховатися від дощу. Не в кращих умовах жили й працювали робітники Мойнакських каменярень. Камінь -черепашник пиляли вручну. За тяжку виснажливу працю робітники майже всіх професій одержували мізерну платню. Жіноча праця оцінювалася нижче, ніж чоловіча.
Тяжке економічне й політичне становище штовхало народні маси, і в першу чергу робітничий клас, на шлях боротьби проти самодержавства і капіталістів. До 1902 року належить створення Євпаторійської соціал-демократичпої групи. Висвітлюючи початковий період її діяльності, газета «Искра» зазначала, що «у червні 1902 року соціал-демократична організація розповсюдила свої листівки».
Значного розмаху набрав робітничий рух у Євпаторії у роки першої російської революції. На знак протесту проти розправи царизму 9 січня 1905 року над трудящими
Петербурга відбулася демонстрація, в якій взяло участь |
Близько тисячі чоловік. Її розігнали з допомогою поліції,
багатьох заарештували. 10 травня застрайкували робітники чавуноливарного заводу. До них приєдналися - портовики, робітники друкарні, будівельники, пекарі, будочники, бондарі, столяри, вантажники, різноробочі, службовці міської управи, наймити та ін. «Протягом 4 днів,- доносив департаменту поліції помічник начальника Таврійського губернського жандармського унравління, - будь-яка діяльність у місті завмерла, крамниці були закриті, роботи в порту припинилися». На сходці, що відбулася 11 травня, робітники ухвалили вимагати скорочення робочого дня, збільшення заробітної плати, безплатної медичної допомоги та ін., а також обрали представників для ведення переговорів З підприємцями. Одночасно було створено робітничі пікети.
Євпаторія
Сторінка 3 з 18
в порту була лише одна пристань, то 1905 вже 9. Налічувалося 2 пакгаузи для зберігання товарів, багато комор, що разом вміщували 5 млн. пудів зерна. З кінця XIX ст. в торгівлю проникає іноземний капітал. Фірми «Луї Дрейфус і К°», братів Нобель мали в порту навіть власні пристані. Через Велику питому вагу в економіці міста мав видобуток солі. З 1858 року соляні озера почали віддавати в оренду приватним особам на певний час. У 1866 році на державних озерах добули понад 3 млн. пудів солі, на 6 приватних з 1858 до
1868 рр.- близько 14,9 млн. пудів. Всього соляні промисли Євпаторії давали З0 проц. загальної кількості солі, що добувалася в Криму. Наприкінці XIX ст. набула розвитку борошномельна промисловість. Найбільшими її підприємствами були парові млини багатіїв Айваза й Дувана. З 70-х років місцеві промисловці почали інтенсивно добувати камінь-черепашник у Мамайських каменоломнях, що знаходилися за 9 км від Євпаторії (каменоломні належали місту і здавалися в оренду). У 1889 році став до ладу цегельно-черепичний завод. Розвивалася рибна промисловість. Євпаторійські купці орендували рибозаводи у Караджі, Ак-Мечеті, Ярилгачі та ін. 1903 року збудовано чавуноливарний завод. Частина міського населення була зайнята в кустарному виробництві.
З кінця ХЇХ ст. місто стає все більш відомим «як найкраще в Криму місце морських купань». У 1890, 1891 й 1908 роках тут лікувалася видатна українська поетеса Леся Українка. «Тутешнє морське купання таке, що, мабуть, кращого не знайдеш і на всьому Чорному морі», - писала вона в одному з листів. Ще більшої слави Євпаторія набула завдяки грязям Мойнакського озера, цілющі властивості яких були відомі давно, але використовувати для лікування їх почали лише на початку 70-х років XIX ст. Початок грязелікуванню в Євпаторії поклав сторож соляного промислу на Мойнакському озері П. П. Пугачов. Після перших вдалих спроб лікування хворих на ревматизм та інші хвороби він збудував примітивну лікарню й розпочав за плату лікувати хворих. 1884 року євпаторійські лікарі С. Н. Ходжаш і С. П. Цеценовський взяли в оренду на 40 років Мойнакське озеро й через 3 роки відкрили тут приватну лікарню. У 1893 році в місті широко розгорнулося будівництво дач.
Одним з найважливіших явищ у житті пореформеного міста було формування й зростання пролетаріату. Уже в 60-х роках в Євпаторії було близько тисячі сільськогосподарських робітників і ремісників, а також робітників, що видобували сіль. Мулярів налічувалося 50, теслярів - 50, швачок і кравців - 40, шевців - 88, наймичок - 200. У наступний період в місті збудовані механічні млини та чавуноливарний завод, де працювало 132 чоловіка, друкарня. Кількість будівельників на початку XX ст. влітку досягала 1500, постійно їх проживало в місті до 200. На соляних промислах протягом червня-листопада працювало близько тисячі чоловік.
Більшість робітників міста на початку XX ст. працювало по 12-14 годин на добу. Особливо виснажливою була праця на соляних промислах. Спати доводилося просто неба. Тільки на початку XX ст. підприємці почали будувати легкі бараки, де люди могли сховатися від дощу. Не в кращих умовах жили й працювали робітники Мойнакських каменярень. Камінь -черепашник пиляли вручну. За тяжку виснажливу працю робітники майже всіх професій одержували мізерну платню. Жіноча праця оцінювалася нижче, ніж чоловіча.
Тяжке економічне й політичне становище штовхало народні маси, і в першу чергу робітничий клас, на шлях боротьби проти самодержавства і капіталістів. До 1902 року належить створення Євпаторійської соціал-демократичпої групи. Висвітлюючи початковий період її діяльності, газета «Искра» зазначала, що «у червні 1902 року соціал-демократична організація розповсюдила свої листівки».
Значного розмаху набрав робітничий рух у Євпаторії у роки першої російської революції. На знак протесту проти розправи царизму 9 січня 1905 року над трудящими
Петербурга відбулася демонстрація, в якій взяло участь |
Близько тисячі чоловік. Її розігнали з допомогою поліції,
багатьох заарештували. 10 травня застрайкували робітники чавуноливарного заводу. До них приєдналися - портовики, робітники друкарні, будівельники, пекарі, будочники, бондарі, столяри, вантажники, різноробочі, службовці міської управи, наймити та ін. «Протягом 4 днів,- доносив департаменту поліції помічник начальника Таврійського губернського жандармського унравління, - будь-яка діяльність у місті завмерла, крамниці були закриті, роботи в порту припинилися». На сходці, що відбулася 11 травня, робітники ухвалили вимагати скорочення робочого дня, збільшення заробітної плати, безплатної медичної допомоги та ін., а також обрали представників для ведення переговорів З підприємцями. Одночасно було створено робітничі пікети.