Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
I все ж хазяї та адміністрація підприємств змушені були задовольнити
вимоги майже всіх категорій робітників щодо підвищення заробітної плати й скорочення робочого дня. 16 травня робота на підприємствах, хоч і не повсюдно, відновилася.
Влітку 1905 року трудящі Євпаторії під впливом соціал-демократів посилили політичну боротьбу. 15 червня близько тисячі чоловік взяло участь у демонстрації під гаслами: «Геть самодержавство!», «Геть поліцію!». У серпні сталася перша збройна сутичка трудящих з поліцією. Восени того ж року Євпаторійський комітет РСДРП розгорнув боротьбу за створення професійних спілок. Організовано
11 профспілок, серед яких найчисленішими були спілки будівельників (100 чоловік), портовиків (80), заводських робітників (60 чоловік). У двадцятих числах листопада 1905 року робітники євпаторійської пошти й телеграфу приєдналися до всеросійського страйку поштово-телеграфних службовців, який тривав кілька днів.
Велику агітаційно-пропагандистську роботу в Євпаторії в той час вели члени РСДРП робітники А. П. Німич, А. С. Зарубов, Г. П. Корнілов, М. М. Фещенко та інші. В лютому 1906 року до Євпаторії прибув також один з активних учасників революційного руху в Севастополі М. П. Німич.
У Євпаторійському повіті було оголошено стан «посиленої охорони», збільшено штат поліції, введено цілодобове патрулювання. Власті всіляко заохочували діяльність чорносотенних організацій. Незважаючи на це, трудящі міста по-бойовому відзначили 1906 року 1 Травня - день міжнародної пролетарської солідарності. На мітинг зібралося близько 2 тис. чоловік, від імені яких виборні уповноважені надіслали до Державної думи телеграму з вимогами повної амністії усім політичним в'язням, скасування смертної кари, недоторканності особи й житла, запровадження восьмигодинного робочого дня, повної гарантії свободи слова, друку, зборів, спілок, страйків, заміни постійної армії народною міліцією, скликання Установчих зборів на основі загального, прямого, рівного й таємного голосування. 22 травня відбулася масова політична демонстрація робітників, до яких приєдналися й інші верстви населення. З червоним прапором і революційними піснями близько 5 тис. чоловік пройшли вулицями Євпаторії. Біля міського бульвару їх зустріли команда городових, рота Литовського полку, що стояла тут, поліцейські чиновники. Незважаючи на погрози властей і присутність війська, демонстранти довго не розходилися. Наляканий зростанням масового революційного руху в повіті, таврійський губернатор повідомив про демонстрацію міністру внутрішніх справ. Повітовий справник одержав наказ діяти рішуче, арештовувати й віддавати до суду агітаторів. Однак революційні настрої мас зростали і наприкінці травня 1906 року вилилися у великий виступ. Приводом до нього став неправильний розрахунок з робітниками на паровому млині, що належав капіталістові Дувану. Обурені робітники й безробітні 27 травня підпалили млин. Для придушення виступу з Севастополя негайно були викликані війська, з Сімферополя прибули кінні стражники, у Євпаторію виїхали віце-губернатор і прокурор. Та наступного ранку на чавуноливарному заводі і в різних частинах міста сталися сутички робітників з поліцією й військом.
Селяни повіту з великим співчуттям стежили за боротьбою євпаторійського пролетаріату. В деякі маєтки для охорони поміщицької власності були надіслані солдати. Селянський рух у повіті досяг кульмінаційного моменту наприкінці восени 1906 року. Оскільки події в Євпаторії за своїм розмахом і значенням виходили за межі Таврійської губернії, губернатор протягом трьох днів (інколи декілька разів на день) інформував про їх розвиток Столипіна, який у свою чергу вимагав «хоча б найнадзвичайнішими заходами зупинити поширення безчинств».
За допомогою війська й поліції виступ було придушено. І в місті, і в навколишніх селах революційний рух після цих подій пішов на спад. Почалися обшуки, допити, арешти. За обвинуваченням в організації травневого виступу було заарештовано й ув'язнено А. С. Зарубова, М. П. Німича, М. М. Фещенка та інших. 1908 року М. П. Німича вбито в камері сімферопольської в'язниці нібито «при спробі втекти». Революційну боротьбу продовжували його сестри А. П. Німич, В. П. Німич і Ю. П. Німич, брат С. П. Німич.
Повіт перебував на становищі «посиленої охорони» до кінця 1907 року. Але і за цих умов євпаторійські соціал-демократи змогли організувати підпільну друкарню, у створенні якої взяли діяльну участь М. М. Фещенко, випущений з в'язниці ниці, і Я. Л. Животинський. Тут видавалися відозви, листівки. В одній з них що вийшла в квітні, говорилося: «І будуть битви, будуть перемоги. Готуйтеся до них товариші пролетарі! Хай живе велика Російська революція». 1 травня того ж року в місті знову стався страйк, в якому взяли участь робітники всіх підприємств.
Євпаторія
Сторінка 4 з 18
Для придушення страйку з Севастополя на канонерці під прикриттям міноносця прибула рота солдатів. Було введено військовий патруль, для охорони пошти й казначейства виставлені посилені військові пости.I все ж хазяї та адміністрація підприємств змушені були задовольнити
Влітку 1905 року трудящі Євпаторії під впливом соціал-демократів посилили політичну боротьбу. 15 червня близько тисячі чоловік взяло участь у демонстрації під гаслами: «Геть самодержавство!», «Геть поліцію!». У серпні сталася перша збройна сутичка трудящих з поліцією. Восени того ж року Євпаторійський комітет РСДРП розгорнув боротьбу за створення професійних спілок. Організовано
11 профспілок, серед яких найчисленішими були спілки будівельників (100 чоловік), портовиків (80), заводських робітників (60 чоловік). У двадцятих числах листопада 1905 року робітники євпаторійської пошти й телеграфу приєдналися до всеросійського страйку поштово-телеграфних службовців, який тривав кілька днів.
Велику агітаційно-пропагандистську роботу в Євпаторії в той час вели члени РСДРП робітники А. П. Німич, А. С. Зарубов, Г. П. Корнілов, М. М. Фещенко та інші. В лютому 1906 року до Євпаторії прибув також один з активних учасників революційного руху в Севастополі М. П. Німич.
У Євпаторійському повіті було оголошено стан «посиленої охорони», збільшено штат поліції, введено цілодобове патрулювання. Власті всіляко заохочували діяльність чорносотенних організацій. Незважаючи на це, трудящі міста по-бойовому відзначили 1906 року 1 Травня - день міжнародної пролетарської солідарності. На мітинг зібралося близько 2 тис. чоловік, від імені яких виборні уповноважені надіслали до Державної думи телеграму з вимогами повної амністії усім політичним в'язням, скасування смертної кари, недоторканності особи й житла, запровадження восьмигодинного робочого дня, повної гарантії свободи слова, друку, зборів, спілок, страйків, заміни постійної армії народною міліцією, скликання Установчих зборів на основі загального, прямого, рівного й таємного голосування. 22 травня відбулася масова політична демонстрація робітників, до яких приєдналися й інші верстви населення. З червоним прапором і революційними піснями близько 5 тис. чоловік пройшли вулицями Євпаторії. Біля міського бульвару їх зустріли команда городових, рота Литовського полку, що стояла тут, поліцейські чиновники. Незважаючи на погрози властей і присутність війська, демонстранти довго не розходилися. Наляканий зростанням масового революційного руху в повіті, таврійський губернатор повідомив про демонстрацію міністру внутрішніх справ. Повітовий справник одержав наказ діяти рішуче, арештовувати й віддавати до суду агітаторів. Однак революційні настрої мас зростали і наприкінці травня 1906 року вилилися у великий виступ. Приводом до нього став неправильний розрахунок з робітниками на паровому млині, що належав капіталістові Дувану. Обурені робітники й безробітні 27 травня підпалили млин. Для придушення виступу з Севастополя негайно були викликані війська, з Сімферополя прибули кінні стражники, у Євпаторію виїхали віце-губернатор і прокурор. Та наступного ранку на чавуноливарному заводі і в різних частинах міста сталися сутички робітників з поліцією й військом.
Селяни повіту з великим співчуттям стежили за боротьбою євпаторійського пролетаріату. В деякі маєтки для охорони поміщицької власності були надіслані солдати. Селянський рух у повіті досяг кульмінаційного моменту наприкінці восени 1906 року. Оскільки події в Євпаторії за своїм розмахом і значенням виходили за межі Таврійської губернії, губернатор протягом трьох днів (інколи декілька разів на день) інформував про їх розвиток Столипіна, який у свою чергу вимагав «хоча б найнадзвичайнішими заходами зупинити поширення безчинств».
За допомогою війська й поліції виступ було придушено. І в місті, і в навколишніх селах революційний рух після цих подій пішов на спад. Почалися обшуки, допити, арешти. За обвинуваченням в організації травневого виступу було заарештовано й ув'язнено А. С. Зарубова, М. П. Німича, М. М. Фещенка та інших. 1908 року М. П. Німича вбито в камері сімферопольської в'язниці нібито «при спробі втекти». Революційну боротьбу продовжували його сестри А. П. Німич, В. П. Німич і Ю. П. Німич, брат С. П. Німич.
Повіт перебував на становищі «посиленої охорони» до кінця 1907 року. Але і за цих умов євпаторійські соціал-демократи змогли організувати підпільну друкарню, у створенні якої взяли діяльну участь М. М. Фещенко, випущений з в'язниці ниці, і Я. Л. Животинський. Тут видавалися відозви, листівки. В одній з них що вийшла в квітні, говорилося: «І будуть битви, будуть перемоги. Готуйтеся до них товариші пролетарі! Хай живе велика Російська революція». 1 травня того ж року в місті знову стався страйк, в якому взяли участь робітники всіх підприємств.