Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Після віроломного нападу Гітлерівської Німеччини на Радянський Союз
партійні, радянські та господарські організації Алушти всю свою діяльність підпорядкували інтересам фронту. Підприємства налагодили випуск продукції для потреб армії. У зв'язку з тим, що на фронт пішло понад 2 тис. мешканців, переважно човіків, на підприємства прийшло багато жінок. Наприкінці липня 1941 року сформовано перший батальйон 37-ї бригади народного ополчення, яким командував комуніст В. О. Бородавкін. На початку вересня приступила до роботи районна комісія збирання теплого одягу для бійців Червоної Армії. Директор заповідника О. В. Мокроусов очолив народне онолчення, в жовтні 1941 року його затверджено командуючим партизанським рухом Криму. В тривожні дні жовтня, коли точилися жорстокі бої з фашистськими військами в районі Перекопського перешийка і під Ішунню, з Алушти під керівництвом райкому партії, міськради і райвиконкому евакуювали поранених, жінок, дітей, а також майно санаторіїв.
4 листопада 1941 року частина 15-го винищувального батальйону під командуванням прикордонника лейтенанта Дудкіна прийняла бій на підступах до Ангарського перевалу. Батальйон змушений був відступити до урочища Узень-Баш, де зосереджувався Алуштинський партизанський загін (командир директор винорадгоспу «Алушта», член партії з 1917 року С. Ю. Іванов, комісар - секретар райкому паріії В. Г. Єременко, начальник штабу - учитель середньої школи комуніст К. А. Лусков). Велику роль у зміцненні боєздатності загону відіграли воїни Червоної Армії, моряки флоту, які не встигли під час відступу пробитися до Севастополя (100 чоловік). Із 160 партизанів було сформовано шість бойових груп. Секретарем парторганізації загону обрали М. Я. Лупіна, заступника голови Алуштинського райвиконкому, уродженця Севастополя.
В той же день, 4 листопада до Алушти вдерлися Гітлерівські війська. Майже кожного ранку в парку санаторію «Металіст» фашисти вбивали радянських людей. Окупанти розстріляли тут понад 150 чоловік. Загарбникам запопадливо допомагали їх поплічники - татарські буржуазні націоналісти. Всіх городян від 14 до 65 років примушували працювати, особливо на земляних роботах. Населення міста голодувало. А коли алуштинці йшли в села, щоб обміняти одяг на продукти харчування, поліцаї із зрадників-татар влаштовували на них облави, відбирали продукти.
З перших днів фашистської окупації партизани розгорнули активну боротьбу проти ворога. Вони несподівано нападали на дороги, знищуючи ворожі машини з боєприпасами, пальним і продовольством. Використавши дезертирів-татар, що втекли із партизанського загону і виказали фашистам місце розташування баз партизанів, 300 карателів 26 листопада 1941 року почали наступ на партизанський табір поблизу урочища Ай-Йорі, гори Ураги, урочища Яман-Дере. Відірвавшись під переслідувачів і забравши поранених, партизани змушені були відійти на Бабуган-Яйлу, до кошари колгоспу «Пам'ять Ілліча». В ці дні від рук карателів загинули комуністи В. В. Котас, А. В. Гур'єв, Н. К. Сніжкова.
За дев'ять місяців Алуштинський загін брав участь у 9 боях, 48 бойових операціях. Народні месники знищили 45 автомашин, висадили в повітря 11 мостів, електростанцію, зруйнували дорогу й водопровід, знищили 269 солдатів і офіцерів ворога. На початку липня 1942 року до Алуштинського партизанського загону влилася частина партизанів із Сімферопольського. Командиром об'єднаного загону став старший політрук, комуніст О. Д. Махнєв, начальником штабу - П. В. Макаров. У той час в Алушті виникла підпільна патріотична група, до якої входили комуністи З. Ф. Івочкіна та І. В'ялова, безпартійні М. Томілін, М. Павлюченко, П. Я. Ярморченко та інші. Патріоти розповсюджували серед населення листівки. М. Павлюченко змонтував радіоприймач і підпільники протягом кількох місяців слухали звернення Радіпформбюро. Для зв'язку партизанського загону з підпіллям в Алушту відрядили С. А. Гончаренко, колишню медсестру 15-го винищувального батальону. Наприкінці січня 1943 року кілька зведень Радіпформбюро потрапило до рук провокаторів. Увечері 27 січня вороги схопили членів підпільної патріотичної групи. 18 днів знущалися над ними кати з гестапо. 13 лютого І. В'ялову, З. Івочкіну і М. Павлюченка Гітлерівці розстріляли під горою Кастель. Напередодні визволення міста, 10 квітня 1944 року фашисти вчинили новий злочин: за читання газети «Красный Крым» вони в Нікітському ботанічному саду стратили 48 жителів Алушти, а трупи їх кинули в колодязь.
15 квітня 1944 року частини Червоної Армії з участю 4-ї бригади партизанів під командуванням X. К. Чуссі визволили Алушту. Вийшовши з лісу, партизани блокували південнопобережне шосе і брали участь у розгромі ворожого угруповання на схід від міста. Водночас з наступаючим зі сходу вздовж узбережжя Таганрозьким полком 339-і Ростовської Таманської стрілецької дивізії Окремої Приморської армії (командир дивізії - полковник
Алушта
Сторінка 9 з 14
складі 1265 членів ВЛКСМ (1039 рік). На кінець 1940 року в Алуштинському районі налічувалося близько 5 тис. членів профспілок.Після віроломного нападу Гітлерівської Німеччини на Радянський Союз
4 листопада 1941 року частина 15-го винищувального батальйону під командуванням прикордонника лейтенанта Дудкіна прийняла бій на підступах до Ангарського перевалу. Батальйон змушений був відступити до урочища Узень-Баш, де зосереджувався Алуштинський партизанський загін (командир директор винорадгоспу «Алушта», член партії з 1917 року С. Ю. Іванов, комісар - секретар райкому паріії В. Г. Єременко, начальник штабу - учитель середньої школи комуніст К. А. Лусков). Велику роль у зміцненні боєздатності загону відіграли воїни Червоної Армії, моряки флоту, які не встигли під час відступу пробитися до Севастополя (100 чоловік). Із 160 партизанів було сформовано шість бойових груп. Секретарем парторганізації загону обрали М. Я. Лупіна, заступника голови Алуштинського райвиконкому, уродженця Севастополя.
В той же день, 4 листопада до Алушти вдерлися Гітлерівські війська. Майже кожного ранку в парку санаторію «Металіст» фашисти вбивали радянських людей. Окупанти розстріляли тут понад 150 чоловік. Загарбникам запопадливо допомагали їх поплічники - татарські буржуазні націоналісти. Всіх городян від 14 до 65 років примушували працювати, особливо на земляних роботах. Населення міста голодувало. А коли алуштинці йшли в села, щоб обміняти одяг на продукти харчування, поліцаї із зрадників-татар влаштовували на них облави, відбирали продукти.
З перших днів фашистської окупації партизани розгорнули активну боротьбу проти ворога. Вони несподівано нападали на дороги, знищуючи ворожі машини з боєприпасами, пальним і продовольством. Використавши дезертирів-татар, що втекли із партизанського загону і виказали фашистам місце розташування баз партизанів, 300 карателів 26 листопада 1941 року почали наступ на партизанський табір поблизу урочища Ай-Йорі, гори Ураги, урочища Яман-Дере. Відірвавшись під переслідувачів і забравши поранених, партизани змушені були відійти на Бабуган-Яйлу, до кошари колгоспу «Пам'ять Ілліча». В ці дні від рук карателів загинули комуністи В. В. Котас, А. В. Гур'єв, Н. К. Сніжкова.
За дев'ять місяців Алуштинський загін брав участь у 9 боях, 48 бойових операціях. Народні месники знищили 45 автомашин, висадили в повітря 11 мостів, електростанцію, зруйнували дорогу й водопровід, знищили 269 солдатів і офіцерів ворога. На початку липня 1942 року до Алуштинського партизанського загону влилася частина партизанів із Сімферопольського. Командиром об'єднаного загону став старший політрук, комуніст О. Д. Махнєв, начальником штабу - П. В. Макаров. У той час в Алушті виникла підпільна патріотична група, до якої входили комуністи З. Ф. Івочкіна та І. В'ялова, безпартійні М. Томілін, М. Павлюченко, П. Я. Ярморченко та інші. Патріоти розповсюджували серед населення листівки. М. Павлюченко змонтував радіоприймач і підпільники протягом кількох місяців слухали звернення Радіпформбюро. Для зв'язку партизанського загону з підпіллям в Алушту відрядили С. А. Гончаренко, колишню медсестру 15-го винищувального батальону. Наприкінці січня 1943 року кілька зведень Радіпформбюро потрапило до рук провокаторів. Увечері 27 січня вороги схопили членів підпільної патріотичної групи. 18 днів знущалися над ними кати з гестапо. 13 лютого І. В'ялову, З. Івочкіну і М. Павлюченка Гітлерівці розстріляли під горою Кастель. Напередодні визволення міста, 10 квітня 1944 року фашисти вчинили новий злочин: за читання газети «Красный Крым» вони в Нікітському ботанічному саду стратили 48 жителів Алушти, а трупи їх кинули в колодязь.
15 квітня 1944 року частини Червоної Армії з участю 4-ї бригади партизанів під командуванням X. К. Чуссі визволили Алушту. Вийшовши з лісу, партизани блокували південнопобережне шосе і брали участь у розгромі ворожого угруповання на схід від міста. Водночас з наступаючим зі сходу вздовж узбережжя Таганрозьким полком 339-і Ростовської Таманської стрілецької дивізії Окремої Приморської армії (командир дивізії - полковник
Дивиться також інші населені пункти району: