Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Советские известия» і «Ялтинская коммуна».
Проти заходів Радянської влади виступили контрреволюційні елементи, які розповсюджували антирадянські відозви. Виконком Ради конфіскував відозви і заарештував контрреволюціонерів. У березні в зв'язку з загрозою вторгнення німецьких окупантів створено і направлено в Сімферополь, де формувалися частини Червоної Армії, 3 загони. В місті, крім охоронного, залишилося 2 червоногвардійські загони.
У другій половині квітня в сусідніх з Алуштою поселеннях татарські буржуазні націоналісти і білогвардійці вчинили заколот. У ніч на 20 квітня вони роззброїли командирів червоногвардійських загонів С. Жилінського й І. Кулешова. заарештували комісара праці Алуштинської Ради Т. Г. Багликова і захопили владу в місті. Довідавшись про те, що члени уряду Республіки Тавріди виїхали з Ялти, заколотники 21 квітня влаштували біля села Біюк-Ламбат (Малий Маяк) засаду, схопили членів уряду і привезли в Алушту. Проти контрреволюціонерів було вислано із Севастополя міноносець з загоном революційних моряків, а з Ялти червоногвардійський загін. Опівдні 24 квітня загін революційних моряків вступив в Алушту. Проте врятувати заарештованих не вдалося, вранці їх розстріляли в балці під горою Демерджі. Наступного дня у братській могилі біля моря були поховані голова Ради Народних Комісарів Республіки Тавріди Н. Г. Слуцький (Антон), член ЦВК Республіки Тавріди, голова губернського комітету РСДРП(б) Я. Ю. Тарвацький, народні комісари С. П. Новосельський, О. Коляденко, члени Севастопольської Ради Баранов і А. А. Бейм, комісар Алуштинської Ради Т. Г. Багликов, командири червоногвардійських загонів І. Кулешов і С. Жилінський. Тяжкопоранений народний комісар землеробства С. С. Акимочкін помер від ран через чотири з половиною місяці. У 1940 році на братській могилі загиблих встановлено 12-метровий обеліск, увінчаний червоного зіркого.
26 квітня 1918 року Алушту окупували німецькі війська. Загарбники відновили владу поміщиків і капіталістів. З допомогою буржуазних націоналістів, що стали к пособпиками, окупанти відбирали у селян хліб, худобу, продовольство, реманент. Жителів, які чинили опір, розстрілювали. Міська управа вирішила зібрати з населення податки, починаючи з 1917 року, і внести їх до міської каси. В листопаді 1918 року на зміну німецьким загарбникам прийшли англо-французькі інтервенти і білогвардійці.
10 квітня 1919 року в Алушті було відновлено Радянську владу. 23 квітня створено Алуштинський волосний ревком і при ньому відділи - міського господарства, управління, господарсько-економічний, житловий та ін. Повітовий комітет партії очолила активна учасниця партизанського руху і партійного підпілля на Україні Р. Г. Чернова. Наприкінці травня партійна організація налічувала у своєму складі 5 комуністів і 31 співчуваючого.
Волосний ревком разом з Радою сільських і поселянських депутатів, яку було обрано в першій половині травня 1919 року, наклали контрибуцію на буржуазію, запровадили одноразову речову повинність на торговців, заводчиків, фабрикантів, власників майстерень і великого нерухомого майна. В куркульських господарствах реквізували коней, вози, збрую. В передмісті Алушти Попівці організовано комітет бідноти з трьох чоловік; 4 комбіди і 6 кооперативів утворилися в Алуштинській волості. Охорону громадського порядку було покладено на робітничо-селянську міліцію, створену в квітні. Комендантом міста і начальником 1-го району берегової оборони призначили Б. А. Лавреньова, згодом відомого радянського письменника. 25 травня 1919 року за рішенням зборів Алуштинської партійної організації (в червні в ній налічувалося 10 комуністів і 18 співчуваючих) члени її стали вивчати військову справу. На початку червня загін добровольців вирушив на боротьбу з денікінцями.
Після загарбання Алушти в червні 1919 року білогвардійцями колишнім власникам повернули маєтки і землю. Населення міста зазнавало грабежів і насильств. Улітку 1920 року в Алушті діяла підпільна група комуністів на чолі з С. М. Сєровою (Славою), яка підтримувала зв'язок з Кримським обкомом партії. Працювало бюро формування партизанських загонів, очолюване А. М. Бродським. Червоні партизани раптовими наскоками наводили жах на білогвардійців, контролювали шосейні дороги. 14 листопада 1920 року частини 52-ї стрілецької дивізії Червоної Армії, яким допомагали партизани, визволили Алушту від білогвардійців. Перед їх приходом група комуністів на чолі з П. М. Ословським (Антоном) і (І. М. Сєровою, вийшовши з підпілля, захопила вузол зв'язку і підтримувала порядок у місті.
16 листопада відбулося перше засідання новоствореного Алуштинського ревкому, який очолив член партії з 1902 року професіональний революціонер І. Ф. Федосєєв. Революційний комітет ухвалив запровадити
Алушта
Сторінка 5 з 14
для населення лекції, проводив бесіди на різні теми. Друкарня «Труд» друкувала «Бюлетені», що їх видавав університет. Наприкінці того ж місяця проведено передплату серед населення повіту газет «Таврические Проти заходів Радянської влади виступили контрреволюційні елементи, які розповсюджували антирадянські відозви. Виконком Ради конфіскував відозви і заарештував контрреволюціонерів. У березні в зв'язку з загрозою вторгнення німецьких окупантів створено і направлено в Сімферополь, де формувалися частини Червоної Армії, 3 загони. В місті, крім охоронного, залишилося 2 червоногвардійські загони.
У другій половині квітня в сусідніх з Алуштою поселеннях татарські буржуазні націоналісти і білогвардійці вчинили заколот. У ніч на 20 квітня вони роззброїли командирів червоногвардійських загонів С. Жилінського й І. Кулешова. заарештували комісара праці Алуштинської Ради Т. Г. Багликова і захопили владу в місті. Довідавшись про те, що члени уряду Республіки Тавріди виїхали з Ялти, заколотники 21 квітня влаштували біля села Біюк-Ламбат (Малий Маяк) засаду, схопили членів уряду і привезли в Алушту. Проти контрреволюціонерів було вислано із Севастополя міноносець з загоном революційних моряків, а з Ялти червоногвардійський загін. Опівдні 24 квітня загін революційних моряків вступив в Алушту. Проте врятувати заарештованих не вдалося, вранці їх розстріляли в балці під горою Демерджі. Наступного дня у братській могилі біля моря були поховані голова Ради Народних Комісарів Республіки Тавріди Н. Г. Слуцький (Антон), член ЦВК Республіки Тавріди, голова губернського комітету РСДРП(б) Я. Ю. Тарвацький, народні комісари С. П. Новосельський, О. Коляденко, члени Севастопольської Ради Баранов і А. А. Бейм, комісар Алуштинської Ради Т. Г. Багликов, командири червоногвардійських загонів І. Кулешов і С. Жилінський. Тяжкопоранений народний комісар землеробства С. С. Акимочкін помер від ран через чотири з половиною місяці. У 1940 році на братській могилі загиблих встановлено 12-метровий обеліск, увінчаний червоного зіркого.
26 квітня 1918 року Алушту окупували німецькі війська. Загарбники відновили владу поміщиків і капіталістів. З допомогою буржуазних націоналістів, що стали к пособпиками, окупанти відбирали у селян хліб, худобу, продовольство, реманент. Жителів, які чинили опір, розстрілювали. Міська управа вирішила зібрати з населення податки, починаючи з 1917 року, і внести їх до міської каси. В листопаді 1918 року на зміну німецьким загарбникам прийшли англо-французькі інтервенти і білогвардійці.
10 квітня 1919 року в Алушті було відновлено Радянську владу. 23 квітня створено Алуштинський волосний ревком і при ньому відділи - міського господарства, управління, господарсько-економічний, житловий та ін. Повітовий комітет партії очолила активна учасниця партизанського руху і партійного підпілля на Україні Р. Г. Чернова. Наприкінці травня партійна організація налічувала у своєму складі 5 комуністів і 31 співчуваючого.
Волосний ревком разом з Радою сільських і поселянських депутатів, яку було обрано в першій половині травня 1919 року, наклали контрибуцію на буржуазію, запровадили одноразову речову повинність на торговців, заводчиків, фабрикантів, власників майстерень і великого нерухомого майна. В куркульських господарствах реквізували коней, вози, збрую. В передмісті Алушти Попівці організовано комітет бідноти з трьох чоловік; 4 комбіди і 6 кооперативів утворилися в Алуштинській волості. Охорону громадського порядку було покладено на робітничо-селянську міліцію, створену в квітні. Комендантом міста і начальником 1-го району берегової оборони призначили Б. А. Лавреньова, згодом відомого радянського письменника. 25 травня 1919 року за рішенням зборів Алуштинської партійної організації (в червні в ній налічувалося 10 комуністів і 18 співчуваючих) члени її стали вивчати військову справу. На початку червня загін добровольців вирушив на боротьбу з денікінцями.
Після загарбання Алушти в червні 1919 року білогвардійцями колишнім власникам повернули маєтки і землю. Населення міста зазнавало грабежів і насильств. Улітку 1920 року в Алушті діяла підпільна група комуністів на чолі з С. М. Сєровою (Славою), яка підтримувала зв'язок з Кримським обкомом партії. Працювало бюро формування партизанських загонів, очолюване А. М. Бродським. Червоні партизани раптовими наскоками наводили жах на білогвардійців, контролювали шосейні дороги. 14 листопада 1920 року частини 52-ї стрілецької дивізії Червоної Армії, яким допомагали партизани, визволили Алушту від білогвардійців. Перед їх приходом група комуністів на чолі з П. М. Ословським (Антоном) і (І. М. Сєровою, вийшовши з підпілля, захопила вузол зв'язку і підтримувала порядок у місті.
16 листопада відбулося перше засідання новоствореного Алуштинського ревкому, який очолив член партії з 1902 року професіональний революціонер І. Ф. Федосєєв. Революційний комітет ухвалив запровадити
Дивиться також інші населені пункти району: