Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
1864 року в Алушті налічувалося 120 дворів і 763 жителі. Мешканці села
були державшими поселянами. Жили вони на землях, наділених царським указом від 6 грудня 1846 року особам вищого мусульманського стану з колишнього ханського роду. За користування землею поселяни виконували на користь власника встановлені повинності. Відповідно до положення від 1870 року про поземельне впорядкування державних поселян, їм надавалися для постійного користування наділи в тих маєтках, де вони проживали, але право власності на землю зберігалося за її власником. Повинності за користування землею визначались уставною грамотою: на користь землевласника вносилася десята частина урожаю і, крім того, грошова повинність чи оброк. Алуштинська поселянська громада користувалася 2249 десятинами придатної і непридатної землі. Крім того, 417 десятинами володіли 169 домовласників.
У пореформений період прискорюється процес класового розшарування. 1887 року з 266 поселянських дворів, де налічувалося 1172 чоловіка, 223 господарства були бідняцькими (173 зовсім не мали робочої худоби, у 50 господарств було по одній голові). У 36 було по 2-3 голови робочої худоби, зате 7 великих куркульських господарств мали по 4 і більше коней і волів. 20 господарств тримали по 25 овець кожне; 17 користувалися найманою працею 31 робітника. Значна більшість поселян обробляла землю примітивним знаряддям. У селі було всього шість плугів і дряпаків, що належали куркулям. 97 дворів (100 чоловік) підробляли на стороні, 7 дворів здавали в оренду куркулям 10,2 десятини землі.
Основним заняттям місцевих жителів було виноградарство, виноробство, плодівництво, тютюнництво, виготовлення простого сільськогосподарського реманенту з дерева і металу. Ті господарі, що мали диліжанси, розвозили приїжджих на курорти Південного Криму. Великі прибутки давало виноградарство й тютюнництво. Прибуток з 15 десятим, зайнятих під зерновими, дорівнював прибуткові з однієї десятини тютюну, чи півдесятини саду, або чверті десятини виноградника. Ціни на землю невпинно зростали. У 1870 1873 рр. десятина виноградника в Алушті коштувала в середньому 800 крб. на початку 80-х років ціна десятини землі під виноградник досягала 3 тис. крб. Зрошувальні землі під тютюн здавалися в оренду по 175 крб., сади - від 150 до 600 крб. за десятину на рік. Звісно, що придбати їх могли тільки багатії.
Розвиток виноградарства, переробка сільськогосподарських продуктів збільшували приплив до Алушти робітників-поденників. У селі в той час налічувалося 5 промислових підприємств і 10 торговельних закладів. На околицях Алушти почали
з'являтися великі поміщицькі виноробні господарства капіталістичного типу. 1885 року 18 приватних власників виготовили у своїх маєтках 3064 відра червоного і 6930 відер білого вина. У поміщиків Токмакова і Молоткова (тепер центральна садиба винорадгоспу «Алушта») вироблялося щорічно близько 150 тис. відер вина. Поміщики скуповували багато вина у населення, переробляли його, після чого відправляли в міста центральної Росії і за кордон. Використовуючи працю бідняків, прийшлих робітників з України й Росії, підприємці наживали великі капітали.
У другій половині XIX ст., коли відкрився залізничний рух між Кримом і центральною Росією, великі землевласники почали будувати в Алушті дачі, будинки для приїжджих, ресторани. Наприкінці XIX ст. Алушта стає кліматичним курортом.
1897 по 1902 рік населення Алушти зросло від 2200 до 2800 чоловік. 1902 року Алушту перетворено в заштатне місто. Але це не змінило її зовнішнього вигляду. Вузькі криві вулиці петляли по стрімких схилах Улу-Узені. Здалеку здавалося, що маленькі хатки буквально стоять одна на одній. У негоду по набережній навіть в екіпажах не можна було проїхати. Увечері місто поринало в темряву. 1904 року Алуштинське товариство курортного благоустрою склало план поліпшення шляхового господарства, спорудження площ, нових вулиць і розширення старих, але збори уповноважених міського громадського управління відхилили цей проект за браком коштів.
Тяжким було життя трудящих дореволюційної Алушти. Багато хто з них працював за копійки в садах і на виноградниках у навколишніх маєтках, на будівництві палаців і дач, на добуванні діориту в Партеніті. Російська і татарська торгова буржуазія особливо жорстоко експлуатувала сезонних робітників. Працювали вони від зорі до ночі, жили у вогких і брудних сараях. На плантаціях тютюну в околицях Алушти широко застосовувалася праця найманих робітниць, що приходили з південних губерній Росії і України. Серед них було багато неповнолітніх дівчат. Багатії примушували їх трудитися по 15 і більше годин на день. Жили робітниці в тих же сараях, де оброблялося тютюнове листя.
Алушта
Сторінка 2 з 14
Жуковський, який у селі Карабаху (тепер Бондаренкове) познайомився з російським вченим, дослідником Криму академіком П. І. Кеппеном (1793- 1864).1864 року в Алушті налічувалося 120 дворів і 763 жителі. Мешканці села
У пореформений період прискорюється процес класового розшарування. 1887 року з 266 поселянських дворів, де налічувалося 1172 чоловіка, 223 господарства були бідняцькими (173 зовсім не мали робочої худоби, у 50 господарств було по одній голові). У 36 було по 2-3 голови робочої худоби, зате 7 великих куркульських господарств мали по 4 і більше коней і волів. 20 господарств тримали по 25 овець кожне; 17 користувалися найманою працею 31 робітника. Значна більшість поселян обробляла землю примітивним знаряддям. У селі було всього шість плугів і дряпаків, що належали куркулям. 97 дворів (100 чоловік) підробляли на стороні, 7 дворів здавали в оренду куркулям 10,2 десятини землі.
Основним заняттям місцевих жителів було виноградарство, виноробство, плодівництво, тютюнництво, виготовлення простого сільськогосподарського реманенту з дерева і металу. Ті господарі, що мали диліжанси, розвозили приїжджих на курорти Південного Криму. Великі прибутки давало виноградарство й тютюнництво. Прибуток з 15 десятим, зайнятих під зерновими, дорівнював прибуткові з однієї десятини тютюну, чи півдесятини саду, або чверті десятини виноградника. Ціни на землю невпинно зростали. У 1870 1873 рр. десятина виноградника в Алушті коштувала в середньому 800 крб. на початку 80-х років ціна десятини землі під виноградник досягала 3 тис. крб. Зрошувальні землі під тютюн здавалися в оренду по 175 крб., сади - від 150 до 600 крб. за десятину на рік. Звісно, що придбати їх могли тільки багатії.
Розвиток виноградарства, переробка сільськогосподарських продуктів збільшували приплив до Алушти робітників-поденників. У селі в той час налічувалося 5 промислових підприємств і 10 торговельних закладів. На околицях Алушти почали
з'являтися великі поміщицькі виноробні господарства капіталістичного типу. 1885 року 18 приватних власників виготовили у своїх маєтках 3064 відра червоного і 6930 відер білого вина. У поміщиків Токмакова і Молоткова (тепер центральна садиба винорадгоспу «Алушта») вироблялося щорічно близько 150 тис. відер вина. Поміщики скуповували багато вина у населення, переробляли його, після чого відправляли в міста центральної Росії і за кордон. Використовуючи працю бідняків, прийшлих робітників з України й Росії, підприємці наживали великі капітали.
У другій половині XIX ст., коли відкрився залізничний рух між Кримом і центральною Росією, великі землевласники почали будувати в Алушті дачі, будинки для приїжджих, ресторани. Наприкінці XIX ст. Алушта стає кліматичним курортом.
1897 по 1902 рік населення Алушти зросло від 2200 до 2800 чоловік. 1902 року Алушту перетворено в заштатне місто. Але це не змінило її зовнішнього вигляду. Вузькі криві вулиці петляли по стрімких схилах Улу-Узені. Здалеку здавалося, що маленькі хатки буквально стоять одна на одній. У негоду по набережній навіть в екіпажах не можна було проїхати. Увечері місто поринало в темряву. 1904 року Алуштинське товариство курортного благоустрою склало план поліпшення шляхового господарства, спорудження площ, нових вулиць і розширення старих, але збори уповноважених міського громадського управління відхилили цей проект за браком коштів.
Тяжким було життя трудящих дореволюційної Алушти. Багато хто з них працював за копійки в садах і на виноградниках у навколишніх маєтках, на будівництві палаців і дач, на добуванні діориту в Партеніті. Російська і татарська торгова буржуазія особливо жорстоко експлуатувала сезонних робітників. Працювали вони від зорі до ночі, жили у вогких і брудних сараях. На плантаціях тютюну в околицях Алушти широко застосовувалася праця найманих робітниць, що приходили з південних губерній Росії і України. Серед них було багато неповнолітніх дівчат. Багатії примушували їх трудитися по 15 і більше годин на день. Жили робітниці в тих же сараях, де оброблялося тютюнове листя.
Дивиться також інші населені пункти району: