Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
робітники-революціонери М. Кушніров, О. Кузьменко та ін. 1903 року в Алушті виникла соціал-демократична група, яка вела агітаційну роботу серед робітників навколишніх маєтків. У садибі Романівці було створено недільний гурток грамоти, де соціал-демократи вчили робітників читати, писати, рахувати, проводили політичні бесіди і читали їм нелегальну літературу. У робітника Т. Г. Багликова ховали революційну літературу (прокламації, листівки, брошури тощо), яку видавав Ялтинський комітет РСДРП, і соціал-демократи розповсюджували її серед мешканців Алушти. Коли почалася російсько-японська війна 1904-1905 рр., в місті з'явилися антивоєнні прокламації, які роз'яснювали імперіалістичний характер війни.
Звістка про «Криваву неділю» 1905 року в Петербурзі дійшла і до алуштинців. Місцева молодь зібрала 215 крб. для допомоги робітникам Путіловського заводу, Влітку того ж року антиурядові листівки і прокламації часто з'являлися на стінах судників, у поштових скриньках і навіть на столах поштово-телеграфної контори міста. В лютому 1906 року в Алушті організовано т. зв. робітничий клуб, який регулярно проводив сходки і мітинги робітників поміщицьких маєтків. Так, на сходці, яку було влаштовано за містом 16 квітня, трудящі обговорювали питання про впровідження 8-годинного робочого дня. 27 квітня 1906 року, в день відкриття першої Державної думи, понад 300 трудящих міста взяли участь у похороні одного революціонера. Похорон цей перетворився на демонстрацію протесту проти свавілля властей. Над труною майорів червоний прапор з траурними стрічками, робітники й студенти співали пісню «Ви жертвою в бою нерівнім лягли», проголошували революційні промови, покладали вінки з написами: «Від робітників - борцеві за волю». «Від студентів - жертві свавілля».
У травневі дні 1906 року понад 100 алуштинців зібралися в кладовищенському гаю. З розгорнутим червоним прапором вони рушили до північно-західної околиці міста - Сирту, тут до них приєдналися нові групи робітників. Про цю маївку в повідомленні про святкування 1 Травня в Криму згадувала щоденна легальна більшовицька газета «Светоч» (№ 5, 17 травня 1906 р.), що виходила в Москві.
26 жовтня того року спеціальним указом сенату в Ялтинському повіті оголошено стан надзвичайної охорони. Соціал-демократичну групу було розгромлено. Заарештовані тоді В. Кушніров і О. Кузьменко загинули у в'язниці. Т. Г. Багликова та багатьох інших поліція вислала за межі повіту.
Після поразки революції 1905-1907 рр. становище трудящих Алушти погіршилося. В 1915 році у користуванні 363 селянських та поселянських господарств було 309 десятин придатної і 2095 десятин непридатної землі. Близько 570 десятин (тобто понад 60 проц.) родючої землі належало 93 поміщикам і куркулям. Цю землю обробляли наймити-поселяни, дрібні орендарі та сотні батраків, що приїздили сюди на заробітки з України й півдня Росії.
На початку 1914 року населення Алушти становило 5,8 тис. чоловік. Лише 127 мешканців брали участь у виборах до міського громадського управління, яке почало функціонувати з 1903 року. В місті налічувалося 532 кам'яні будішки, в т. ч. 378 житлових. Працювали телефонна станція, 2 великі й 50 дрібних готелів, нічліжний будинок на 200 місць, 32 трактири. Загальна довжина вулиць і провулків міста у 1910 році дорівнювала 7,5 км, забрукованих - 0,5 км. Освітлювалися вулиці гасовими ліхтарями. Мешканці Алушти брали воду з колодязів або з річок, а частіше у водовозів, які розвозили її в бочках по місту. До Сімферополя чи до Ялти добиралися на диліжансах, критих брезентом повозках. Улітку між південнобережними населеними пунктами курсували тихохідні пароплави «Гурзуф» і «Алушта». 1913 року в місті відпочивало 10 тис. дачників. Хворі бідняки, не маючи коштів, селилися в брудних халупах місцевих злидарів.
Відсутність водопроводу і каналізації, загальний антисанітарний стан міста спричинювали часті спалахи інфекційних хвороб. Земська лікарня на 18 ліжок, де працювали лікар, фельдшер і акушерка, не могла обслужити все населення. Правда в місті були ще 8 приватних лікарів, 3 фельдшери, акушерка і 3 зубні лікарі, але їх послугами користувалися тільки заможні. 1913 року на охорону здоров'я в Алушті асигновано 2400 крб., на народну освіту - 900 крб., або 2,4 проц міського бюджету. 1887 року письменних алуштинців було всього 194 чоловіка. Школу, відкриту 1861 року, відвідувало 112 дітей. На початку XX ст. працювало 2 початкові школи (земська і церковнопарафіяльна), де навчалося 145 учнів, у 1914 році - 4 початкпні ніколи (в них 397 учнів і 11 вчителів). 1910 року діяли 2 бібліотеки і 5 читалень.
В кінці XIX - на початку XX ст. Алушту відвідало багато відомих російських та українських письменників, громадських діячів. Тут побували В. Г.
Алушта
Сторінка 3 з 14
Нелюдські умови праці, тривалий робочий день і низька заробітна плата - все це породжувало невдоволення трудящих існуючими порядками. Політичну роботу серед них напередодні революції 1905-1907 рр. проводили Звістка про «Криваву неділю» 1905 року в Петербурзі дійшла і до алуштинців. Місцева молодь зібрала 215 крб. для допомоги робітникам Путіловського заводу, Влітку того ж року антиурядові листівки і прокламації часто з'являлися на стінах судників, у поштових скриньках і навіть на столах поштово-телеграфної контори міста. В лютому 1906 року в Алушті організовано т. зв. робітничий клуб, який регулярно проводив сходки і мітинги робітників поміщицьких маєтків. Так, на сходці, яку було влаштовано за містом 16 квітня, трудящі обговорювали питання про впровідження 8-годинного робочого дня. 27 квітня 1906 року, в день відкриття першої Державної думи, понад 300 трудящих міста взяли участь у похороні одного революціонера. Похорон цей перетворився на демонстрацію протесту проти свавілля властей. Над труною майорів червоний прапор з траурними стрічками, робітники й студенти співали пісню «Ви жертвою в бою нерівнім лягли», проголошували революційні промови, покладали вінки з написами: «Від робітників - борцеві за волю». «Від студентів - жертві свавілля».
У травневі дні 1906 року понад 100 алуштинців зібралися в кладовищенському гаю. З розгорнутим червоним прапором вони рушили до північно-західної околиці міста - Сирту, тут до них приєдналися нові групи робітників. Про цю маївку в повідомленні про святкування 1 Травня в Криму згадувала щоденна легальна більшовицька газета «Светоч» (№ 5, 17 травня 1906 р.), що виходила в Москві.
26 жовтня того року спеціальним указом сенату в Ялтинському повіті оголошено стан надзвичайної охорони. Соціал-демократичну групу було розгромлено. Заарештовані тоді В. Кушніров і О. Кузьменко загинули у в'язниці. Т. Г. Багликова та багатьох інших поліція вислала за межі повіту.
Після поразки революції 1905-1907 рр. становище трудящих Алушти погіршилося. В 1915 році у користуванні 363 селянських та поселянських господарств було 309 десятин придатної і 2095 десятин непридатної землі. Близько 570 десятин (тобто понад 60 проц.) родючої землі належало 93 поміщикам і куркулям. Цю землю обробляли наймити-поселяни, дрібні орендарі та сотні батраків, що приїздили сюди на заробітки з України й півдня Росії.
На початку 1914 року населення Алушти становило 5,8 тис. чоловік. Лише 127 мешканців брали участь у виборах до міського громадського управління, яке почало функціонувати з 1903 року. В місті налічувалося 532 кам'яні будішки, в т. ч. 378 житлових. Працювали телефонна станція, 2 великі й 50 дрібних готелів, нічліжний будинок на 200 місць, 32 трактири. Загальна довжина вулиць і провулків міста у 1910 році дорівнювала 7,5 км, забрукованих - 0,5 км. Освітлювалися вулиці гасовими ліхтарями. Мешканці Алушти брали воду з колодязів або з річок, а частіше у водовозів, які розвозили її в бочках по місту. До Сімферополя чи до Ялти добиралися на диліжансах, критих брезентом повозках. Улітку між південнобережними населеними пунктами курсували тихохідні пароплави «Гурзуф» і «Алушта». 1913 року в місті відпочивало 10 тис. дачників. Хворі бідняки, не маючи коштів, селилися в брудних халупах місцевих злидарів.
Відсутність водопроводу і каналізації, загальний антисанітарний стан міста спричинювали часті спалахи інфекційних хвороб. Земська лікарня на 18 ліжок, де працювали лікар, фельдшер і акушерка, не могла обслужити все населення. Правда в місті були ще 8 приватних лікарів, 3 фельдшери, акушерка і 3 зубні лікарі, але їх послугами користувалися тільки заможні. 1913 року на охорону здоров'я в Алушті асигновано 2400 крб., на народну освіту - 900 крб., або 2,4 проц міського бюджету. 1887 року письменних алуштинців було всього 194 чоловіка. Школу, відкриту 1861 року, відвідувало 112 дітей. На початку XX ст. працювало 2 початкові школи (земська і церковнопарафіяльна), де навчалося 145 учнів, у 1914 році - 4 початкпні ніколи (в них 397 учнів і 11 вчителів). 1910 року діяли 2 бібліотеки і 5 читалень.
В кінці XIX - на початку XX ст. Алушту відвідало багато відомих російських та українських письменників, громадських діячів. Тут побували В. Г.
Дивиться також інші населені пункти району: