Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
право на землю, тому сплачували орендну плату за користування нею та виконували різні повинності. Водночас йшов продаж казенних земель, що згодом набув форми відкритого їх розкрадання. У травні 1816 року уряд змушений був навіть видати указ про припинення продажу земель по дешевих цінах. Татарські феодали одержали однакові з російськими дворянами права і привілеї. Землеволодіння мурз прирівнювалися до поміщицьких. Деякі з них значно розширили свої володіння за рахунок земель, залишених татарами, що переселилися до Туреччини. Від будь-яких податків звільнялося мусульманське духівництво. Вакуфні землі - власність магометанських релігійних установ - залишалися за мечетями та духовними училищами.
Татарських селян було віднесено до розряду державних. Царські укази узаконювали обезземелення російськими поміщиками значної частини сільського населення, яке змушене було орендувати землю у поміщиків і віддавати їм за це частину врожаю або виконувати різні повинності.
Вже на початок XIX ст. в сільському господарстві Криму йшов інтенсивний процес спеціалізації, що зумовило посилений товарообмін і залежність поміщицьких
і селянських господарств від ринку. В степових районах особливо широкого розвитку набуло вівчарство. Проводячи заохочувальну політику, спрямовану на швидке господарське освоєння краю, царський уряд надавав значні пільги - зниження податків, грошові кредити тим, хто займався вівчарством. У 1848-1849 рр. у всьому Криму, за неповними даними, налічувалося 748 800 овець. Вовна збувалася як на внутрішніх ринках, так і за кордоном. Деякі поміщики заводили у себе в маєтках суконні фабрики. 1850 року в краї налічувалося 12 таких підприємств.
З 30-х років XIX ст. в Таврійській губернії, в т. ч. і в степових повітах Криму, починає інтенсивно розвиватися зернове господарство. Особливо посилюється виробництво зерна наприкінці 40-х - на початку 50-х років у зв'язку з підвищенням попиту на хліб на європейському ринку.
В південнобережних районах і в гірських долинах Кримського півострова швидко розвивалися виноградарство й виноробство. Ще з 1785 року до Криму стали запрошувати фахівців-виноградарів, виписувати кращі сорти виноградних лоз. У 1803, 1828, 1830 роках видано укази про пільги для осіб, що займалися розведенням садів і виноградників - казенні землі передавалися їм у безплатне користування і навіть особисте «спадкове» володіння. Для підготовки виноградарів, виноробів, садівників було відкрито училище виноробства й виноградарства в Судаку (1804 р.), засновано Нікітський ботанічний сад (1812 р.), а пізніше - Магарацьке училище виноробства.
1848 року площа виноградників у Криму становила 5137 десятин, на яких росло 28,5 млн. виноградних кущів. Тоді ж виготовлено 716 тис. відер вина - в 5 разів більше, ніж 1825 року. Вина ці продавалися далеко за межами Криму. У 40 х роках вони постачалися багатьом містам України, Москві, Петербургу, Самарі, Нижньому Новгороду, Казані. У великій кількості вивозилися з Криму також свіжі та сушені фрукти, що мали попит у всій Росії.
До внутрішніх губерній і за кордон збувався й кримський тютюн. У середині XIX ст., за неповними даними, в Криму виробляли на рік понад 16 тис. пудів тютюну. Тютюнництвом займалися в Феодосійському, Сімферопольському та Ялтинському повітах. Товарного характеру набирало й городництво, що розвивалося навколо міст. Зокрема в районі Євпаторії на великих площах вирощували цибулю, яку вивозили навіть до Константинополя.
Наявність у Криму недворянського землеволодіння, незначна питома вага закріпаченого населення сприяли розвиткові капіталістичних відносин у сільському господарстві. У поміщицьких господарствах і німецьких колоніях широко застосовувалася наймана праця.
Будівництво міст, зростання населення, торговельні зв'язки з внутрішніми ринками країни, розширення зовнішньої торгівлі сприяли промисловому розвиткові краю. 1828 року в обробній та будівельній промисловості Криму налічувалося 64 підприємства, а в 1849 році - 114. Кримські сап'яни і мешіни (сорти шкір) продавалися в Херсонській, Катеринославській, Харківській та Полтавській губерніях, збувалися у Москві, вивозилися за кордон.
Значно розширились кримські соляні промисли. За 25 років - з 1823 по 1847 рік - щороку на них видобувалося від 8 до 15 млн. пудів солі. Основна частина солі вивозилася гужовим транспортом на Україну, до Воронезької, Курської та інших губерній Росії. Прибуток казни від продажу солі перевищував
2 мли. крб. Через Керч і Феодосію кримська сіль йшла також до східних районів Росії, на Кавказ і за кордон.
Кримська область
Сторінка 8 з 52
роздано понад 350 тис. десятин. Не обмежуючись ділянками, одержаними у власність від уряду, вони часто захоплювали т. зв. вільні землі, а також селянські наділи. Селяни нерідко не могли документально довести своє Татарських селян було віднесено до розряду державних. Царські укази узаконювали обезземелення російськими поміщиками значної частини сільського населення, яке змушене було орендувати землю у поміщиків і віддавати їм за це частину врожаю або виконувати різні повинності.
Вже на початок XIX ст. в сільському господарстві Криму йшов інтенсивний процес спеціалізації, що зумовило посилений товарообмін і залежність поміщицьких
і селянських господарств від ринку. В степових районах особливо широкого розвитку набуло вівчарство. Проводячи заохочувальну політику, спрямовану на швидке господарське освоєння краю, царський уряд надавав значні пільги - зниження податків, грошові кредити тим, хто займався вівчарством. У 1848-1849 рр. у всьому Криму, за неповними даними, налічувалося 748 800 овець. Вовна збувалася як на внутрішніх ринках, так і за кордоном. Деякі поміщики заводили у себе в маєтках суконні фабрики. 1850 року в краї налічувалося 12 таких підприємств.
З 30-х років XIX ст. в Таврійській губернії, в т. ч. і в степових повітах Криму, починає інтенсивно розвиватися зернове господарство. Особливо посилюється виробництво зерна наприкінці 40-х - на початку 50-х років у зв'язку з підвищенням попиту на хліб на європейському ринку.
В південнобережних районах і в гірських долинах Кримського півострова швидко розвивалися виноградарство й виноробство. Ще з 1785 року до Криму стали запрошувати фахівців-виноградарів, виписувати кращі сорти виноградних лоз. У 1803, 1828, 1830 роках видано укази про пільги для осіб, що займалися розведенням садів і виноградників - казенні землі передавалися їм у безплатне користування і навіть особисте «спадкове» володіння. Для підготовки виноградарів, виноробів, садівників було відкрито училище виноробства й виноградарства в Судаку (1804 р.), засновано Нікітський ботанічний сад (1812 р.), а пізніше - Магарацьке училище виноробства.
1848 року площа виноградників у Криму становила 5137 десятин, на яких росло 28,5 млн. виноградних кущів. Тоді ж виготовлено 716 тис. відер вина - в 5 разів більше, ніж 1825 року. Вина ці продавалися далеко за межами Криму. У 40 х роках вони постачалися багатьом містам України, Москві, Петербургу, Самарі, Нижньому Новгороду, Казані. У великій кількості вивозилися з Криму також свіжі та сушені фрукти, що мали попит у всій Росії.
До внутрішніх губерній і за кордон збувався й кримський тютюн. У середині XIX ст., за неповними даними, в Криму виробляли на рік понад 16 тис. пудів тютюну. Тютюнництвом займалися в Феодосійському, Сімферопольському та Ялтинському повітах. Товарного характеру набирало й городництво, що розвивалося навколо міст. Зокрема в районі Євпаторії на великих площах вирощували цибулю, яку вивозили навіть до Константинополя.
Наявність у Криму недворянського землеволодіння, незначна питома вага закріпаченого населення сприяли розвиткові капіталістичних відносин у сільському господарстві. У поміщицьких господарствах і німецьких колоніях широко застосовувалася наймана праця.
Будівництво міст, зростання населення, торговельні зв'язки з внутрішніми ринками країни, розширення зовнішньої торгівлі сприяли промисловому розвиткові краю. 1828 року в обробній та будівельній промисловості Криму налічувалося 64 підприємства, а в 1849 році - 114. Кримські сап'яни і мешіни (сорти шкір) продавалися в Херсонській, Катеринославській, Харківській та Полтавській губерніях, збувалися у Москві, вивозилися за кордон.
Значно розширились кримські соляні промисли. За 25 років - з 1823 по 1847 рік - щороку на них видобувалося від 8 до 15 млн. пудів солі. Основна частина солі вивозилася гужовим транспортом на Україну, до Воронезької, Курської та інших губерній Росії. Прибуток казни від продажу солі перевищував
2 мли. крб. Через Керч і Феодосію кримська сіль йшла також до східних районів Росії, на Кавказ і за кордон.