Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Вже у VIII столітті в Крим проникають і селяться тут слов'яни. Військо русів, очолюване новгородським князем Бравліном, здійснило у цей період похід вздовж побережжя Криму - від Херсонеса до Керчі. Слов'яно-руси, що були відомі як хоробрі і досвідчені моряки, ходили походами навіть на Каспій. У 907, 911, 944 роках відбулися переможні походи київських князів на Візантію. 944 року між Візантією та Київською Руссю укладено угоду про мир, яка відбила нове співвідношення сил: київський князь Ігор зобов'язався навіть захищати Візантію і, зокрема, не пускати до візантійських володінь у Криму болгар. З цієї угоди випливає, що Русь мала в Криму підвладні землі. Тут відомо досить багато знахідок різних предметів слов'яно-руського походження. Так, зокрема, в Херсонесі та в південно-східній частині Криму знайдено слов'яно-руські мечі, візерунчасті наконечники піхов до них та іншу зброю, культові предмети з написами давньоруською мовою, прясельця із овруцького шиферу, слов'янський посуд тощо. Слов'янські речі, знайдені в Судаку, дають змогу припускати існування тут руської слободи. Чимало слов'ян було в IX-X ст. і серед жителів Херсонеса (в давньоруських літописах він називається Корсунем). Відомо, що в 60-і роки IX ст. слов'янський проповідник Кирило знайшов у Корсуні євангеліє і псалтир, «руським письмом написані». Є також свідчення про економічні, політичні та культурні зв'язки Київської Русі з Корсунем. Корсунь був важливим посередником у торгівлі між Руссю та Візантією. У X ст. політичний вплив Русі в Тавріці та Херсонесі зміцнів. Це значною мірою визначило в 988 році успіх походу київського князя Володимира на Корсунь. Завдяки корсунському походові і шлюбу з візантійською царівною Володимир зміцнив вигідні для Києва зв'язок з Корсунем і союз з Візантією.
У X - XII ст. східна частина півострова входила до складу давньоруського Тмутараканського князівства, розташованого в гирлі Кубані, на Таманському півострові. У складі Тмутараканського князівства була Керч, а також деякі інші міста Криму. Це засвідчується і археологічними знахідками, виявленими на Таманському півострові та Керченському березі. Напис 1068 року на мармуровій плиті, яка дістала назву Тмутараканського каменю, з вирізьбленим на ній давньоруським текстом гласив, зокрема, що князь Гліб Свчтославович міряв відстань «від Тмутаракані до Корчева» (Керчі). Арабські географи Х-ХІІ ст. називали Чорне море Руським, а Керченську протоку - «гирлом Руської ріки». Жваву торгівлю з Київською Руссю вело місто Сугдея (Солдайя, Судак, в давньоруських джерелах Сурож), що виникло ще в III ст. н. е. Сурож згаданий у «Слові о полку Ігоревім» поряд з Тмутараканню і Корсунем.
У XIII ст. на Русі з'являються «сурозькі гості» - купці-сурожани, що торгували шовком, бавовняними та легкими шерстяними тканинами, сіллю, закупали руські товари.
Сурож - перше з міст Східної Європи, що зазнало навали монголо-татарських завойовників, які захопили і пограбували його в січні 1223 року. Через короткий час, 1239 року, монголо-татарські орди загарбали весь півострів. Оселилися вони головним чином у степовій смузі. Підкоривши місцеве населення, татарські феодали привласнили його землі. Згодом на цих землях склався Кримський улус Золотої Орди. Центром улусу стало місто Солхат, оточене фортечними мурами, ровом і назване Кримом (тепер Старий Крим), що татарською мовою означає «рів». Поступово ця назва поширилася на весь півострів.
Все життя Криму тоді цілком залежало від Золотої Орди. У Солхаті жив намісник золотоординського хана. Монголо-татарські завойовники проявляли виняткову жорстокість до місцевого населення. Так, у 1298 році після пограбування і розорення Сурожа вони забрали в полон більшість жителів міста. Сурож було підпалено з усіх боків. Татари грабували християнські храми, знімали церковні дзвони, нищили ікони. Підкорені жителі півострова - алани, половці, слов'яни, вірмени, греки та ін. - змушені були платити завойовникам данину - грішми, продуктами сільського господарства, ремісничими виробами.
Південна, прибережна частина Криму наприкінці XIII ст. потрапила під владу генуезців, колонія яких Кафа (Феодосія) фактично стала центром самостійної, хоч і залежної номінально від Генуезької республіки, держави. Перші відомості про генуезьку колонію належать до 1289 року, коли Кафа була головним опорним пунктом генуезців у Криму. У другій половині XIV ст. генуезці значно розширили свої володіння, захопивши в 1357 році Чембало (сучасна Балаклава), а в 1365 році - Солдайю (Судак). Після 1380 року вони поширили свою владу до Керченського півострова.
Через Кафу та інші генуезькі колонії йшла жвава транзитна торгівля товарами Сходу й товарами, що надходили з російських та українських земель. У приморських містах і селах Криму точилася гостра класова
Кримська область
Сторінка 4 з 52
земель. Після цього посилення впливу Візантії в Тавріці сприяло утворенню візантійської Херсоне- ської феми (військово-адміністративного округу), що з часом розширилася до «феми кліматів», яка включала укріплені поселення (клімати) гірського Криму. У X - XII ст. східна частина півострова входила до складу давньоруського Тмутараканського князівства, розташованого в гирлі Кубані, на Таманському півострові. У складі Тмутараканського князівства була Керч, а також деякі інші міста Криму. Це засвідчується і археологічними знахідками, виявленими на Таманському півострові та Керченському березі. Напис 1068 року на мармуровій плиті, яка дістала назву Тмутараканського каменю, з вирізьбленим на ній давньоруським текстом гласив, зокрема, що князь Гліб Свчтославович міряв відстань «від Тмутаракані до Корчева» (Керчі). Арабські географи Х-ХІІ ст. називали Чорне море Руським, а Керченську протоку - «гирлом Руської ріки». Жваву торгівлю з Київською Руссю вело місто Сугдея (Солдайя, Судак, в давньоруських джерелах Сурож), що виникло ще в III ст. н. е. Сурож згаданий у «Слові о полку Ігоревім» поряд з Тмутараканню і Корсунем.
У XIII ст. на Русі з'являються «сурозькі гості» - купці-сурожани, що торгували шовком, бавовняними та легкими шерстяними тканинами, сіллю, закупали руські товари.
Сурож - перше з міст Східної Європи, що зазнало навали монголо-татарських завойовників, які захопили і пограбували його в січні 1223 року. Через короткий час, 1239 року, монголо-татарські орди загарбали весь півострів. Оселилися вони головним чином у степовій смузі. Підкоривши місцеве населення, татарські феодали привласнили його землі. Згодом на цих землях склався Кримський улус Золотої Орди. Центром улусу стало місто Солхат, оточене фортечними мурами, ровом і назване Кримом (тепер Старий Крим), що татарською мовою означає «рів». Поступово ця назва поширилася на весь півострів.
Все життя Криму тоді цілком залежало від Золотої Орди. У Солхаті жив намісник золотоординського хана. Монголо-татарські завойовники проявляли виняткову жорстокість до місцевого населення. Так, у 1298 році після пограбування і розорення Сурожа вони забрали в полон більшість жителів міста. Сурож було підпалено з усіх боків. Татари грабували християнські храми, знімали церковні дзвони, нищили ікони. Підкорені жителі півострова - алани, половці, слов'яни, вірмени, греки та ін. - змушені були платити завойовникам данину - грішми, продуктами сільського господарства, ремісничими виробами.
Південна, прибережна частина Криму наприкінці XIII ст. потрапила під владу генуезців, колонія яких Кафа (Феодосія) фактично стала центром самостійної, хоч і залежної номінально від Генуезької республіки, держави. Перші відомості про генуезьку колонію належать до 1289 року, коли Кафа була головним опорним пунктом генуезців у Криму. У другій половині XIV ст. генуезці значно розширили свої володіння, захопивши в 1357 році Чембало (сучасна Балаклава), а в 1365 році - Солдайю (Судак). Після 1380 року вони поширили свою владу до Керченського півострова.
Через Кафу та інші генуезькі колонії йшла жвава транзитна торгівля товарами Сходу й товарами, що надходили з російських та українських земель. У приморських містах і селах Криму точилася гостра класова