Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
У період неоліту (V-III тис. до н. е.) людина поступово переходить до відтворювальних форм господарства - примітивного скотарства і
землеробства, створюються передумови для більш тривалої осілості. Збільшується кількість стоянок і поселень відкритого типу, які трапляються як у гірському, так і в степовому Криму. Найбільш заселеною в той час була південно-західна частина передгірного та гірського Криму - територія нинішніх Ялтинської (Сімеїз, Гурзуф), Алуштинської (Алушта, Ізобільне, Малий Маяк, Малоріченське, Фрунзенське) зон, Сімферопольського (Кам'янка, Мазанка, Миколаївка, Костянтинівка, Чистеньке) та Білогірського (Білогірськ, Зуя, Курортне, Багате, Овражки, Голованівка) районів. Залишки поселень епохи неоліту виявлено також у Севастопольській зоні (Ласпі) і в східній частині Криму - на Керченському півострові (Горностаївка Ленінського району) та в Феодосії.
Неолітичне населення, що жило в гірській частині півострова, походило, на думку вчених, від місцевого населення епохи мезоліту. Неолітична культура степової зони Криму розвивалася в тісному контакті з Приазовсько-Дніпровською культурою. Про це свідчать неолітичні поселення та могильники, виявлені в Кіровському (Дальні Комиші) та Красноперекопському (Іщунь, Вишнівка, Долинка, Воїнка) районах.
Зв'язки Кримського півострова і особливо його північної частини з причорноморськими степами продовжують зміцнюватися у період міді та бронзи. У III - на початку II тисячоліття до н. е. на території Криму співіснували дві групи скотарських племен, яким було відоме й землеробство. Одна з них (деякі вчені вважають її місцевою) займала територію головним чином гірського Криму, але поширювалась і в ііого степовій частині (племена т. зв. кемі-обінської культури). Інша, що прийшла з приазовських степів (носії ямної культури), заселяла степову частину Криму, але проникала також у його передгір'я й гори. У пізніший час - у II та на початку І. тисячоліть до н. е. місцеве населення було тісно зв'язане як з племенами Причорномор'я, так і з населенням Чорноморського узбережжя Кавказу.
Не обриваються ці зв'язки і в період поширення заліза (в південній частині Східної Європи - VIII-VII ст. до н, е.). Вважають, що відомі за писемними джерелами кіммерійці, які в VIII-VII ст. до н. е. жили в основному її Північному Причорномор'ї, селилися також у Криму. Об'єднані в сильний воєнний союз, вони здійснювали переможні походи в Передню та Малу Азію, куди згодом, у VII ст. до н. е., переселилися під натиском скіфів, які пришили зі Сходу. Та частина кіммерійців, що залишилася в Криму, була асимільована пришельцями - скіфами і частково таврами.
Скотарсько-землеробські племена таврів, походження яких не з'ясовано, в IX-III ст. до н. е. заселяли прибережну та гірську частини Криму. Їхні сховища, поселення й могильники відомі в Севастопольській, Ялтинській, Алуштипській зонах, Сімферопольському, Бахчисарайському та Білогірському районах. Таврами
називали їх греки. Одним з перших подає відомості про таврів та місцевість, яку вони заселяли - Тавріку - давньогрецький історик Геродот. Основним заняттям таврів було скотарство, в долинах річок вони займалися землеробством, а у прибережних районах - рибальством. Розвинутим було також гончарство, ткацтво, обробка дерева, кістки, металів, каменю. Перебуваючи на стадії патріархально- родового ладу, таври жили невеликими замкнутими родами і навіть у III ст. до н. е. продовжували користуватися не лише бронзовими, а й кам'яними знаряддями.
Кочові скіфи-скотарі, які перемогли в VII ст. до н. е. кіммерійців і підкорили землеробські племена Подніпров'я, ще до походів у Європу являли собою племінне об'єднання такої сили, з якою змушена була рахуватися й могутня Ассірія. Як свідчать писемні джерела, вона намагалася укласти (і, очевидно, уклала) із скіфами воєнний союз. У IV ст. до н. е. на чолі скіфського племінного об'єднання, центр якого був розташований на Дніпрі біля сучасного міста Кам'янки-Дніпровської Запорізької області, стояв цар Атей, що навіть карбував монети зі своїм зображенням. Володіння скіфів займали всю степову частину Кримського півострова. Саме до IV ст. до н. е. належать багаті поховання, виявлені поблизу Керчі в скіфських курганах: Павлівському, Царському і особливо в Куль-Обі. Значний інтерес становить поховання одного із скіфських вождів, виявлене в кургані Куль-Оба. Велика кількість знайдених у ньому золотих прикрас належить до кращих зразків ювелірного мистецтва.
На кінець III ст. до н. е. територія Скіфської держави під натиском сарматів, що прийшли з-за Дону, зменшилася. Вона обмежувалася тепер степовим Кримом і прилеглим до Перекопського перешийка Нижнім Придніпров'ям. Столицею цієї т. зв. Малої Скіфії стає Неаполь (Нове Місто), нині околиця Сімферополя. Крім Неаполя, в Криму існували відомі з писемних джерел скіфські міста Хабей, Палакіон та інші.
Кримська область
Сторінка 2 з 52
цей період значного розвитку набуває рибальство. Завдяки винайденню лука досконалішим стає мисливство.У період неоліту (V-III тис. до н. е.) людина поступово переходить до відтворювальних форм господарства - примітивного скотарства і
Неолітичне населення, що жило в гірській частині півострова, походило, на думку вчених, від місцевого населення епохи мезоліту. Неолітична культура степової зони Криму розвивалася в тісному контакті з Приазовсько-Дніпровською культурою. Про це свідчать неолітичні поселення та могильники, виявлені в Кіровському (Дальні Комиші) та Красноперекопському (Іщунь, Вишнівка, Долинка, Воїнка) районах.
Зв'язки Кримського півострова і особливо його північної частини з причорноморськими степами продовжують зміцнюватися у період міді та бронзи. У III - на початку II тисячоліття до н. е. на території Криму співіснували дві групи скотарських племен, яким було відоме й землеробство. Одна з них (деякі вчені вважають її місцевою) займала територію головним чином гірського Криму, але поширювалась і в ііого степовій частині (племена т. зв. кемі-обінської культури). Інша, що прийшла з приазовських степів (носії ямної культури), заселяла степову частину Криму, але проникала також у його передгір'я й гори. У пізніший час - у II та на початку І. тисячоліть до н. е. місцеве населення було тісно зв'язане як з племенами Причорномор'я, так і з населенням Чорноморського узбережжя Кавказу.
Не обриваються ці зв'язки і в період поширення заліза (в південній частині Східної Європи - VIII-VII ст. до н, е.). Вважають, що відомі за писемними джерелами кіммерійці, які в VIII-VII ст. до н. е. жили в основному її Північному Причорномор'ї, селилися також у Криму. Об'єднані в сильний воєнний союз, вони здійснювали переможні походи в Передню та Малу Азію, куди згодом, у VII ст. до н. е., переселилися під натиском скіфів, які пришили зі Сходу. Та частина кіммерійців, що залишилася в Криму, була асимільована пришельцями - скіфами і частково таврами.
Скотарсько-землеробські племена таврів, походження яких не з'ясовано, в IX-III ст. до н. е. заселяли прибережну та гірську частини Криму. Їхні сховища, поселення й могильники відомі в Севастопольській, Ялтинській, Алуштипській зонах, Сімферопольському, Бахчисарайському та Білогірському районах. Таврами
називали їх греки. Одним з перших подає відомості про таврів та місцевість, яку вони заселяли - Тавріку - давньогрецький історик Геродот. Основним заняттям таврів було скотарство, в долинах річок вони займалися землеробством, а у прибережних районах - рибальством. Розвинутим було також гончарство, ткацтво, обробка дерева, кістки, металів, каменю. Перебуваючи на стадії патріархально- родового ладу, таври жили невеликими замкнутими родами і навіть у III ст. до н. е. продовжували користуватися не лише бронзовими, а й кам'яними знаряддями.
Кочові скіфи-скотарі, які перемогли в VII ст. до н. е. кіммерійців і підкорили землеробські племена Подніпров'я, ще до походів у Європу являли собою племінне об'єднання такої сили, з якою змушена була рахуватися й могутня Ассірія. Як свідчать писемні джерела, вона намагалася укласти (і, очевидно, уклала) із скіфами воєнний союз. У IV ст. до н. е. на чолі скіфського племінного об'єднання, центр якого був розташований на Дніпрі біля сучасного міста Кам'янки-Дніпровської Запорізької області, стояв цар Атей, що навіть карбував монети зі своїм зображенням. Володіння скіфів займали всю степову частину Кримського півострова. Саме до IV ст. до н. е. належать багаті поховання, виявлені поблизу Керчі в скіфських курганах: Павлівському, Царському і особливо в Куль-Обі. Значний інтерес становить поховання одного із скіфських вождів, виявлене в кургані Куль-Оба. Велика кількість знайдених у ньому золотих прикрас належить до кращих зразків ювелірного мистецтва.
На кінець III ст. до н. е. територія Скіфської держави під натиском сарматів, що прийшли з-за Дону, зменшилася. Вона обмежувалася тепер степовим Кримом і прилеглим до Перекопського перешийка Нижнім Придніпров'ям. Столицею цієї т. зв. Малої Скіфії стає Неаполь (Нове Місто), нині околиця Сімферополя. Крім Неаполя, в Криму існували відомі з писемних джерел скіфські міста Хабей, Палакіон та інші.