Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Кривава турецько-татарська агресія підривала продуктивні сили південних районів Росії й України, затримувала їх господарський та культурний розвиток. Південно-східні кордони Київщини, Волині й Поділля, що найчастіше зазнавали нападів, майже зовсім обезлюдніли.
Польсько-литовські феодали не змогли захистити ні свої землі, ні загарбану ними Україну від розбійницьких татарських нападів. Величезну роль у відбитті татаро-турецької навали на Європу відіграла Російська централізована держава, яка на своїх південних кордонах тримала значні військові сили, налагоджувала сторожову і станичну службу, будувала «засіки». 1517 року в районі Тули розбито двадцятитисячний загін ординців, що вдерся сюди. 1535 року проти кримських загонів, які рвалися до Оки, вирушило велике військо. Татарські орди змушені були повернутися назад. У 50-х роках XVI ст. здійснено кілька походів на Крим: у 1556 році під командуванням Д. Ржевського, через три роки - Д. Адашева. Під час цих походів було звільнено багато полонених, захоплених татарами.
Відчутних ударів турецько-татарським агресорам завдавали запорізькі козаки. Крок за кроком відвойовували вони в загарбників безкраї степи, що раніше належали слов'янам. В 1575-1577 рр. вони пішли походом на Крим. Під час походу 1589 року запорожці оволоділи Гезлевом (Євпаторією), а в 1616 році штурмом здобули Кафу, знищивши турецький гарнізон чисельністю 14 тис. чоловік і визволивши з турецької неволі багато полонених. У 1628 році запорожці, втрутившись у міжусобну боротьбу в ханстві, прорвалися через Перекоп і завдали поразки турецькому ставленику Кан-Теміру під Бахчисараєм. Вони також обложили Кафу і пішли звідти тільки під тиском численного турецького війська.
У боротьбі з турецько-татарськими нападами важливу роль відіграло донське козацтво. Обминаючи ворожі кордони й місто Азов, що перебувало в руках турків, донські і запорізькі козаки причалювали до берегів Криму й Кавказу, іноді з'являлися в околицях Константинополя. 1637 року козаки оволоділи Азовом і тримали його в своїх руках до 1642 року, відбиваючи всі спроби турецьких і татарських військ повернути фортецю.
Бойова співдружність донських та запорізьких козаків, що часто діяли спільно проти турецько-татарських агресорів, була одним з проявів віковічної дружби двох братніх слов'янських народів.
Возз'єднання з Росією (1654 р.), яке відіграло велику прогресивну роль в економічному, політичному й культурному розвитку українського народу і врятувало Україну від поглинення панською Польщею та султанською Туреччиною, полегшило також спільну боротьбу російського та українського народів проти розбійницьких татаро-турецьких нападів.
На початку народно-визвольної війни 1648- 1654 рр. хан Іслам-Гірей уклав союз з Богданом Хмельницьким, зобов'язавшись допомогти йому в боротьбі проти польсько-шляхетських військ. Але татари віроломно порушували умови цієї угоди. Так, у 1649 році у вирішальний момент битви під Зборовом селянсько-козацького війська з армією шляхетської Польщі, коли королівська армія відчула загрозу повного знищення, хан, підкуплений королем, раптом вивів свої сили з поля бою і погрозою виступити на боці Польщі змусив Богдана Хмельницького укласти невигідний для українського народу Зборівський договір. Нову, ще тяжчу за своїми наслідками зраду хан вчинив під час битви під Берестечком в 1651 році. Одержавши знову від короля величезні подарунки, він припинив бій і по-зрадницькому захопив у полон Богдана Хмельницького. Відходячи до Криму, кримська орда щоразу грабувала і руйнувала міста і села, що лежали на її шляху, забирала в неволю тисячі людей.
Після Переяславської ради татарські орди вдерлися в межі України, сіючи смерть і руїни. Надалі, під час російсько-польської війни, вони виступали як союзники Польщі, створюючи серйозну загрозу тилам російської армії. І в наступні десятиріччя, аж до кінця 70-х років XVIII ст., татарські орди були активними учасниками війн Туреччини проти Польщі і Росії. 1667 року запорізькі козаки, здобувши фортецю Перекоп, проникли до Криму. На чолі одного загону стояв кошовий отаман Іван Ріг, іншим командував Іван Сірко. Під час цього походу запорожці оволоділи Кафою. Татарські феодали втекли в гори, кримський хан залишив Бахчисарай. Звільнивши велику кількість невільників, козаки повернулися на Січ. Відважні походи на Крим і Туреччину тривали і в наступні роки. Особливо вдалим був похід 1679 року.
1687 року до Криму рушила 150-тисячна російська армія під командуванням В. В. Голіцина. До неї також приєдналися полки українських козаків (до 50 тис. чоловік) на чолі з гетьманом І. Самойловичем. Але татари підпалили степ; постачання великого війська виявилося дуже утрудненим. Не дійшовши до Криму сто верст, Голіцин повернув назад. Більш вдалим був
Кримська область
Сторінка 6 з 52
інших повітів і забрала в полон близько 3 тис. чоловік. Спустошливими були й вторгнення ординців у 40-х роках XVII століття. За цей час ними схоплено і забрано до Криму близько 200 тис. російських людей. Крим перетворився на великий міжнародний невільницький ринок. Польсько-литовські феодали не змогли захистити ні свої землі, ні загарбану ними Україну від розбійницьких татарських нападів. Величезну роль у відбитті татаро-турецької навали на Європу відіграла Російська централізована держава, яка на своїх південних кордонах тримала значні військові сили, налагоджувала сторожову і станичну службу, будувала «засіки». 1517 року в районі Тули розбито двадцятитисячний загін ординців, що вдерся сюди. 1535 року проти кримських загонів, які рвалися до Оки, вирушило велике військо. Татарські орди змушені були повернутися назад. У 50-х роках XVI ст. здійснено кілька походів на Крим: у 1556 році під командуванням Д. Ржевського, через три роки - Д. Адашева. Під час цих походів було звільнено багато полонених, захоплених татарами.
Відчутних ударів турецько-татарським агресорам завдавали запорізькі козаки. Крок за кроком відвойовували вони в загарбників безкраї степи, що раніше належали слов'янам. В 1575-1577 рр. вони пішли походом на Крим. Під час походу 1589 року запорожці оволоділи Гезлевом (Євпаторією), а в 1616 році штурмом здобули Кафу, знищивши турецький гарнізон чисельністю 14 тис. чоловік і визволивши з турецької неволі багато полонених. У 1628 році запорожці, втрутившись у міжусобну боротьбу в ханстві, прорвалися через Перекоп і завдали поразки турецькому ставленику Кан-Теміру під Бахчисараєм. Вони також обложили Кафу і пішли звідти тільки під тиском численного турецького війська.
У боротьбі з турецько-татарськими нападами важливу роль відіграло донське козацтво. Обминаючи ворожі кордони й місто Азов, що перебувало в руках турків, донські і запорізькі козаки причалювали до берегів Криму й Кавказу, іноді з'являлися в околицях Константинополя. 1637 року козаки оволоділи Азовом і тримали його в своїх руках до 1642 року, відбиваючи всі спроби турецьких і татарських військ повернути фортецю.
Бойова співдружність донських та запорізьких козаків, що часто діяли спільно проти турецько-татарських агресорів, була одним з проявів віковічної дружби двох братніх слов'янських народів.
Возз'єднання з Росією (1654 р.), яке відіграло велику прогресивну роль в економічному, політичному й культурному розвитку українського народу і врятувало Україну від поглинення панською Польщею та султанською Туреччиною, полегшило також спільну боротьбу російського та українського народів проти розбійницьких татаро-турецьких нападів.
На початку народно-визвольної війни 1648- 1654 рр. хан Іслам-Гірей уклав союз з Богданом Хмельницьким, зобов'язавшись допомогти йому в боротьбі проти польсько-шляхетських військ. Але татари віроломно порушували умови цієї угоди. Так, у 1649 році у вирішальний момент битви під Зборовом селянсько-козацького війська з армією шляхетської Польщі, коли королівська армія відчула загрозу повного знищення, хан, підкуплений королем, раптом вивів свої сили з поля бою і погрозою виступити на боці Польщі змусив Богдана Хмельницького укласти невигідний для українського народу Зборівський договір. Нову, ще тяжчу за своїми наслідками зраду хан вчинив під час битви під Берестечком в 1651 році. Одержавши знову від короля величезні подарунки, він припинив бій і по-зрадницькому захопив у полон Богдана Хмельницького. Відходячи до Криму, кримська орда щоразу грабувала і руйнувала міста і села, що лежали на її шляху, забирала в неволю тисячі людей.
Після Переяславської ради татарські орди вдерлися в межі України, сіючи смерть і руїни. Надалі, під час російсько-польської війни, вони виступали як союзники Польщі, створюючи серйозну загрозу тилам російської армії. І в наступні десятиріччя, аж до кінця 70-х років XVIII ст., татарські орди були активними учасниками війн Туреччини проти Польщі і Росії. 1667 року запорізькі козаки, здобувши фортецю Перекоп, проникли до Криму. На чолі одного загону стояв кошовий отаман Іван Ріг, іншим командував Іван Сірко. Під час цього походу запорожці оволоділи Кафою. Татарські феодали втекли в гори, кримський хан залишив Бахчисарай. Звільнивши велику кількість невільників, козаки повернулися на Січ. Відважні походи на Крим і Туреччину тривали і в наступні роки. Особливо вдалим був похід 1679 року.
1687 року до Криму рушила 150-тисячна російська армія під командуванням В. В. Голіцина. До неї також приєдналися полки українських козаків (до 50 тис. чоловік) на чолі з гетьманом І. Самойловичем. Але татари підпалили степ; постачання великого війська виявилося дуже утрудненим. Не дійшовши до Криму сто верст, Голіцин повернув назад. Більш вдалим був