Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Третім державним утворенням у середньовічному Криму стало феодальне князівство Феодоро, що склалося в південно-західній частині півострова.
Широко відомою в XIII-XV ст. була його столиця - місто Феодоро на горі Мангуп (поблизу Бахчисарая). У Мангупському князівстві жили греки, караїми, вірмени та інші нащадки стародавніх жителів південно-західного Криму, християн за релігією, які сприйняли північно-причорноморську культуру, що сформувалася під впливом Візантії. XV ст.- до падіння князівства в 1475 році - було часом його найбільшого політичного й економічного піднесення. У XIV-XV ст. князівство конкурувало з генуезькими колоніями в зовнішній торгівлі, яку вело через свій порт на Чорному морі - Каламіту (Інкерман). Воно боролося з генуезцями за володіння Чембало і численними гаванями на Південнобережжі - Алустоном, Горзувітами та іншими.
У першій половині XV ст. внаслідок розпаду Золотої Орди утворилося Кримське ханство, до складу, якого було включено не тільки Кримський півострів, але й загарбані татарськими ордами пониззя Дніпра, Приазов'я і Прикубання. Столицею його з другої половини XV ст. став Бахчисарай. Але ханство не змогло довго зберегти свою самостійність. Уже в 1475 році війська султанської Туреччини захопили Кафу, Судак, Керч та інші міста і фортеці південного та південно-східного узбережжя півострова. Впало і Мангупське князівство, територію якого, як і генуезькі володіння, було включено до складу коронних володінь султана. Степова частина півострова і землі в нижній течії Дніпра залишалися під владою кримського хана, що 1478 року визнав себе васалом Туреччини. Відтоді хани були фактично намісниками султана і навіть одержували платню від турецького уряду.
Залежність від Туреччини поглибила господарську й політичну відсталість Кримського ханства. У соціально-економічному відношенні воно являло собою феодальну державу, що стояла на порівняно низькому ступені розвитку. Характерними особливостями його політичного життя були слабкість центральної влади, сильний вплив мусульманського духівництва, велике значення станового принципу і разом з тим наявність родових пережитків.
Верховна влада в ханстві належала ханові, що його призначав турецький султан. У Криму правила династія Гіреїв, початок якій поклав Хаджі-Гірей. Між членами династії точилася безперервна боротьба за владу, чим користалися турецькі султани, щоб міцніше утримувати Крим у своїх руках.
Кримське ханство не було централізованою державою. Воно поділялося на дрібні територіальні одиниці (6 каймаканств та 42 кади лики), Каймакани, що стояли на чолі їх, вели боротьбу з ханами, зводячи нанівець їхні спроби встановити централізовану владу. Влада хана обмежувалася також радою, до складу якої входили його родичі та беї - впливові представники знатних феодальних родів, глави бейліків. Хан і беї розпоряджалися працею простого люду, обкладали його непомірними податками й повинностями. Татарська знать володіла величезними табунами коней, стадами великої рогатої і дрібної худоби, мала велику кількість рабів. Свої землі великі землевласники обробляли, використовуючи працю рабів або працю вільних за певну оплату, найчастіше - за десятину з усіх продуктів. Грецьке та вірменське населення Криму займалося в основному хліборобством, садівництвом і виноградарством; ремеслом та торгівлею - вірмени, грузини, греки, евреї. Ремісники об'єднувалися в цехи, які щороку вносили ханові та відкупникові певну суму грошей. Численні мита та побори гальмували розвиток торгівлі, що зосереджувалася в Бахчисараї, Гезлеві, Кафі, Карасубазарі й інших містах.
Кримське ханство мало паразитичний характер, продуктивні сили його майже не розвивалися, оскільки основним джерелом збагачення феодальної верхівки були систематичні грабіжницькі походи па сусідні країни, зокрема на Росію й Україну. Татарські феодали, експлуатуючи місцеве населення, намагалися захопити якнайбільше полонених і здобичі. Невільники, продані в рабство, використовувалися па виснажливих роботах у каменярнях, на будівництві доріг, у маєтках татарських і турецьких феодалів, гинули на галерах. Особливо посилилися, розбійницькі напади на українські та російські землі з кінця XV ст., з часу, коли кримський хан визнав себе васалом турецького султана і на Чорному морі встановилося турецьке панування. 1482 року хан Менглі-Гірей вщент розорив Київ. Протягом півстоліття (1480 -1530 рр.) татари майже щороку здійснювали напади на Україну. 1521 року кримське військо обложило Москву, а 1552 - Тулу.
Французький історик другої половини XVI ст. Блез де Віженер писав, що татари «наводять жах не тільки на сусідів, але й на найвіддаленіші народи і племена». Тільки влітку 1632 року загальна кількість татар, які грабували російські землі, досягала кількох десятків тисяч чоловік. Через Ізюмський та Муравський шляхи татарська кіннота розсіялась на території Мценського, Новосільського, Орловського, Карачівського, Литвенського, Слецького та
Кримська область
Сторінка 5 з 52
боротьба - про це свідчать повстання в Кафі в 1454 та 1471 роках і в Судаку в 1470 році.Третім державним утворенням у середньовічному Криму стало феодальне князівство Феодоро, що склалося в південно-західній частині півострова.
У першій половині XV ст. внаслідок розпаду Золотої Орди утворилося Кримське ханство, до складу, якого було включено не тільки Кримський півострів, але й загарбані татарськими ордами пониззя Дніпра, Приазов'я і Прикубання. Столицею його з другої половини XV ст. став Бахчисарай. Але ханство не змогло довго зберегти свою самостійність. Уже в 1475 році війська султанської Туреччини захопили Кафу, Судак, Керч та інші міста і фортеці південного та південно-східного узбережжя півострова. Впало і Мангупське князівство, територію якого, як і генуезькі володіння, було включено до складу коронних володінь султана. Степова частина півострова і землі в нижній течії Дніпра залишалися під владою кримського хана, що 1478 року визнав себе васалом Туреччини. Відтоді хани були фактично намісниками султана і навіть одержували платню від турецького уряду.
Залежність від Туреччини поглибила господарську й політичну відсталість Кримського ханства. У соціально-економічному відношенні воно являло собою феодальну державу, що стояла на порівняно низькому ступені розвитку. Характерними особливостями його політичного життя були слабкість центральної влади, сильний вплив мусульманського духівництва, велике значення станового принципу і разом з тим наявність родових пережитків.
Верховна влада в ханстві належала ханові, що його призначав турецький султан. У Криму правила династія Гіреїв, початок якій поклав Хаджі-Гірей. Між членами династії точилася безперервна боротьба за владу, чим користалися турецькі султани, щоб міцніше утримувати Крим у своїх руках.
Кримське ханство не було централізованою державою. Воно поділялося на дрібні територіальні одиниці (6 каймаканств та 42 кади лики), Каймакани, що стояли на чолі їх, вели боротьбу з ханами, зводячи нанівець їхні спроби встановити централізовану владу. Влада хана обмежувалася також радою, до складу якої входили його родичі та беї - впливові представники знатних феодальних родів, глави бейліків. Хан і беї розпоряджалися працею простого люду, обкладали його непомірними податками й повинностями. Татарська знать володіла величезними табунами коней, стадами великої рогатої і дрібної худоби, мала велику кількість рабів. Свої землі великі землевласники обробляли, використовуючи працю рабів або працю вільних за певну оплату, найчастіше - за десятину з усіх продуктів. Грецьке та вірменське населення Криму займалося в основному хліборобством, садівництвом і виноградарством; ремеслом та торгівлею - вірмени, грузини, греки, евреї. Ремісники об'єднувалися в цехи, які щороку вносили ханові та відкупникові певну суму грошей. Численні мита та побори гальмували розвиток торгівлі, що зосереджувалася в Бахчисараї, Гезлеві, Кафі, Карасубазарі й інших містах.
Кримське ханство мало паразитичний характер, продуктивні сили його майже не розвивалися, оскільки основним джерелом збагачення феодальної верхівки були систематичні грабіжницькі походи па сусідні країни, зокрема на Росію й Україну. Татарські феодали, експлуатуючи місцеве населення, намагалися захопити якнайбільше полонених і здобичі. Невільники, продані в рабство, використовувалися па виснажливих роботах у каменярнях, на будівництві доріг, у маєтках татарських і турецьких феодалів, гинули на галерах. Особливо посилилися, розбійницькі напади на українські та російські землі з кінця XV ст., з часу, коли кримський хан визнав себе васалом турецького султана і на Чорному морі встановилося турецьке панування. 1482 року хан Менглі-Гірей вщент розорив Київ. Протягом півстоліття (1480 -1530 рр.) татари майже щороку здійснювали напади на Україну. 1521 року кримське військо обложило Москву, а 1552 - Тулу.
Французький історик другої половини XVI ст. Блез де Віженер писав, що татари «наводять жах не тільки на сусідів, але й на найвіддаленіші народи і племена». Тільки влітку 1632 року загальна кількість татар, які грабували російські землі, досягала кількох десятків тисяч чоловік. Через Ізюмський та Муравський шляхи татарська кіннота розсіялась на території Мценського, Новосільського, Орловського, Карачівського, Литвенського, Слецького та