Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
налічувалося 190 комуністів, 256 комсомольців; бійцями батальйонів стали 550 жінок.
У вересні 1941 року, коли над Кримом нависла загроза фашистської окупації, хімічний завод демонтували, цінне устаткування вивезли на схід країни. Евакуювалися також військові госпіталі, всі радянські установи.
29 жовтня 1941 року до Сак вдерлися гітлерівці. Вони запровадили режим терору й насильств. У грудні фашисти стратили на площі селища патріота-комсомольця Й. Тертичного, який разом з групою робітників зернорадгоспу «Кримський» підпалив елеватор на залізничній станції Княжевичі (Ярке). За час окупації у селищі розстріляно й закатовано 104 жителі, 367 чоловік силоміць вивезено до Німеччини.
Незважаючи на жорстокий терор і репресії, у Саках діяли підпільні групи. Однією з них керував колишній студент Кримського медінституту К. Г. Петриченко, що втік з полону. Восени 1943 року його група визволила з табору в селі Михайлівці військовополонених і відправила їх у Кутурські каменоломні. У будинку К. Т. Іванової на околиці Сак полонених годували, переодягали і вночі вивозили до підземелля. Другою групою, яка збирала й доставляла продовольство в партизанський ліс, керував В. В. Камлер. Він не дожив до дня визволення: в грудні 1943 року його розстріляли фашисти.
13 квітня 1944 року передовий загін 24-ї гвардійської Червонопрапорної дивізії 2-ї гвардійської армії 4-го Українського фронту зав'язав бій з гітлерівцями на північній околиці Сак, який тривав близько 6 годин. Лейтенанту Калашникову разом із саперами-комуністами Кемлевим та Гармашевим вдалося під ворожим вогнем розмінувати 8 фугасів, закладених фашистами на мосту при в'їзді до Сак. Увечері гвардійці визволили селище. На Центральній площі відбувся урочистий мітинг його жителів і воїнів Червоної Армії.
У боях за визволення селища загинуло 165 воїнів. Жителі Сак свято шанують їх пам'ять. На міському кладовищі на братській могилі встановлено обеліск і меморіальну дошку з іменами полеглих. У курортному парку височить також обеліск на честь земляків, які віддали своє життя в боротьбі з фашистами. У роки Великої Вітчизняної війни на фронтах билася більш як тисяча жителів селища, понад 250 з них загинуло. 378 жителів Сак нагороджені орденами й медалями. У боях з гітлерівськими загарбниками у Східній Пруссії відзначився командир саперної роти лейтенант Ф. І. Сенченко. За героїзм, проявлений під час спорудження переправи через річку Бжезувку, і за забезпечення її форсування танковим підрозділом Ф. І. Сенченку посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Такого ж високого звання удостоєно в 1945 році за зразкове виконання важливого бойового
завдання Головного командування сина робітника соляного промислу, командира важкого бомбардувальника Ф. Ф. Степапова, нині генерал-майора запасу.
Гітлерівці зруйнували Саки, підірвали багато корпусів хімічного й молочного заводів, знищили приміщення пекарні, пункту «Заготзерно», МТС і залізничну станцію, грязелікарню, пограбували корпуси санаторіїв.
Ще йшла війна, а партійна організація, селищна Рада мобілізували трудящих на допомогу фронту і відродження селища. Уже 9 травня 1944 року колектив працівників і службовців Сакської МТС виступив ініціатором патріотичного руху в Криму за збір коштів на створення танкової колони «Кримський партизан». За кілька днів серед колгоспників і механізаторів МТС було зібрано 867 тис. карбованців.
Розгорнулися відбудова млина, пекарні, харчокомбінату, залізничної станції. З решток сільськогосподарських машин у Сакській МТС склали 12 тракторів і З комбайни. Але машин і коней не вистачало, тому під час першої після визволення осінньої сівби в багатьох селах довелось запрягати корів. Завдяки братній доломизі уральських робітників, які надіслали обладнання, в найкоротший строк були відбудовані хлормагнієвий і бромний цехи хімічного заводу.
Санаторій Робітничо-Селянської Червоної Армії (РСЧА), створений на базі військово-курортної станції, у серпні 1944 року прийняв на лікування першу групу поранених воїнів. У приміщеннях Сакського курорту, відремонтованих його співробітниками, розмістився військовий госпіталь. З вересня до кінця 1945 року тут оздоровлено 845 бійців та командирів Червоної Армії.
У січні-лютому 1945 року корпуси санаторію РСЧА стали місцем прийому президента США Ф. Д. Рузвельта і прем'єр-міністра Великобританії У. Черчілля - учасників Кримської (Ялтинської) конференції керівників урядів трьох союзних у другій світовій війні держав.
За роки четвертої п'ятирічки було відбудовано хімічний завод, райхарчокочбінат, Сакську МТС, молочний і цегольно-черепичний заводи,
Саки
Сторінка 7 з 10
пішли на фронт. У селищі і на підприємствах створювалися групи самозахисту, винищувальний загін. У середині липня організували штаб, який здійснював керівництво військовим навчанням населення, були створені також 2 батальйони народного ополчення, в складі яких У вересні 1941 року, коли над Кримом нависла загроза фашистської окупації, хімічний завод демонтували, цінне устаткування вивезли на схід країни. Евакуювалися також військові госпіталі, всі радянські установи.
29 жовтня 1941 року до Сак вдерлися гітлерівці. Вони запровадили режим терору й насильств. У грудні фашисти стратили на площі селища патріота-комсомольця Й. Тертичного, який разом з групою робітників зернорадгоспу «Кримський» підпалив елеватор на залізничній станції Княжевичі (Ярке). За час окупації у селищі розстріляно й закатовано 104 жителі, 367 чоловік силоміць вивезено до Німеччини.
Незважаючи на жорстокий терор і репресії, у Саках діяли підпільні групи. Однією з них керував колишній студент Кримського медінституту К. Г. Петриченко, що втік з полону. Восени 1943 року його група визволила з табору в селі Михайлівці військовополонених і відправила їх у Кутурські каменоломні. У будинку К. Т. Іванової на околиці Сак полонених годували, переодягали і вночі вивозили до підземелля. Другою групою, яка збирала й доставляла продовольство в партизанський ліс, керував В. В. Камлер. Він не дожив до дня визволення: в грудні 1943 року його розстріляли фашисти.
13 квітня 1944 року передовий загін 24-ї гвардійської Червонопрапорної дивізії 2-ї гвардійської армії 4-го Українського фронту зав'язав бій з гітлерівцями на північній околиці Сак, який тривав близько 6 годин. Лейтенанту Калашникову разом із саперами-комуністами Кемлевим та Гармашевим вдалося під ворожим вогнем розмінувати 8 фугасів, закладених фашистами на мосту при в'їзді до Сак. Увечері гвардійці визволили селище. На Центральній площі відбувся урочистий мітинг його жителів і воїнів Червоної Армії.
У боях за визволення селища загинуло 165 воїнів. Жителі Сак свято шанують їх пам'ять. На міському кладовищі на братській могилі встановлено обеліск і меморіальну дошку з іменами полеглих. У курортному парку височить також обеліск на честь земляків, які віддали своє життя в боротьбі з фашистами. У роки Великої Вітчизняної війни на фронтах билася більш як тисяча жителів селища, понад 250 з них загинуло. 378 жителів Сак нагороджені орденами й медалями. У боях з гітлерівськими загарбниками у Східній Пруссії відзначився командир саперної роти лейтенант Ф. І. Сенченко. За героїзм, проявлений під час спорудження переправи через річку Бжезувку, і за забезпечення її форсування танковим підрозділом Ф. І. Сенченку посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Такого ж високого звання удостоєно в 1945 році за зразкове виконання важливого бойового
завдання Головного командування сина робітника соляного промислу, командира важкого бомбардувальника Ф. Ф. Степапова, нині генерал-майора запасу.
Гітлерівці зруйнували Саки, підірвали багато корпусів хімічного й молочного заводів, знищили приміщення пекарні, пункту «Заготзерно», МТС і залізничну станцію, грязелікарню, пограбували корпуси санаторіїв.
Ще йшла війна, а партійна організація, селищна Рада мобілізували трудящих на допомогу фронту і відродження селища. Уже 9 травня 1944 року колектив працівників і службовців Сакської МТС виступив ініціатором патріотичного руху в Криму за збір коштів на створення танкової колони «Кримський партизан». За кілька днів серед колгоспників і механізаторів МТС було зібрано 867 тис. карбованців.
Розгорнулися відбудова млина, пекарні, харчокомбінату, залізничної станції. З решток сільськогосподарських машин у Сакській МТС склали 12 тракторів і З комбайни. Але машин і коней не вистачало, тому під час першої після визволення осінньої сівби в багатьох селах довелось запрягати корів. Завдяки братній доломизі уральських робітників, які надіслали обладнання, в найкоротший строк були відбудовані хлормагнієвий і бромний цехи хімічного заводу.
Санаторій Робітничо-Селянської Червоної Армії (РСЧА), створений на базі військово-курортної станції, у серпні 1944 року прийняв на лікування першу групу поранених воїнів. У приміщеннях Сакського курорту, відремонтованих його співробітниками, розмістився військовий госпіталь. З вересня до кінця 1945 року тут оздоровлено 845 бійців та командирів Червоної Армії.
У січні-лютому 1945 року корпуси санаторію РСЧА стали місцем прийому президента США Ф. Д. Рузвельта і прем'єр-міністра Великобританії У. Черчілля - учасників Кримської (Ялтинської) конференції керівників урядів трьох союзних у другій світовій війні держав.
За роки четвертої п'ятирічки було відбудовано хімічний завод, райхарчокочбінат, Сакську МТС, молочний і цегольно-черепичний заводи,