Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
1903 року в Саках мешкало 1945 чоловік. Це було село, яке не мало ще чітко окреслених вулиць. Будинки в ньому чергувалися з пустирями, двори - з засіяними ділянками ланів. Ближче до озера і земської лікарні будувалися спеціально для здачі курортникам приземкуваті будиночки. Трохи далі від курорту містився діловим і торговельний центр з церквою, будинком волосного правління, а такоя крамницями, кав'ярнею і шинками. На євпаторійському тракті знаходився пост кінної пошти. 1905 року почалося спорудження шосе Сімферополь-Євпаторія, що проходило околицею Сак.
На території соляного промислу за 3 км на захід від Сак виросло робітниче селище. У бараках і землянках тут тулилося 113 робітників та членів їх родин.
У селі відкрили фельдшерську дільницю, де працювали фельдшер і акушерка, аптеку. Дільниця обслуговувала 12 сіл, на одного фельдшера припадало понад З тис. жителів. Медичну допомогу населенню Сак у цей час подавав також лікар, який займався приватною практикою. 1913 року повітове земство побудувало в селі лікарню на 15 ліжок, але вона не діяла: губернське земство не відпускало коштів на утримання хворих.
Сакську грязелікарню 15 років (з 1864 по 1879 рік) орендував прусський лікар Поспішіль, який перейшов на російську службу під час Кримської війни. Він одержував великі прибутки, хоч методика лікування лишалася такою ж примітивною, як і раніше: хворого тримали у ванні доти, поки він знепритомнював. Через десять років з'ясували, що хворим на кістково-суглобний туберкульоз грязелікування не допомагає, а навпаки - шкодить. Серед хворих, які сподівалися позбутися цієї хвороби, була й видатна українська поетеса Леся Українка, що приїздила до Сак у 1890 році.
У 80-х роках, після того, як сакська лікарняна установа перейшла у відання Таврійського губернського земства, почалася її реконструкція. До початку цих років територія грязелікарні розширилась і становила 6,5 десятини. Тут побудували дві нові грязелікарні (земську і військового відомства), готель літнього типу на 70 номерів, заклали парк з двома ставками.
1862 року в Саках відкрили сільське парафіяльне училище 2-го розряду. 1871 року в ньому навчалося 22 дітей, а 1897 - 80 хлопчиків і 25 дівчаток. У 1912 році двокласну школу розширили до 4 класів, її відвідувало близько 170 дітей. Тоді ж на хуторі Кара-Тобе (Прибережне) створено земське училище соляних майстрів, на території земської грязелікарні в 1912 році засновано Цандерівський інститут, який випускав лікарів-бальнеологів.
У роки першої світової імперіалістичної війни сакські робітники й селяни зазнали нових злигоднів. Хоч багатьох чоловіків погнали на війну, безробіття зростало. Припинилося завезення палива, не вистачало продовольства. Посилювалось невдоволення серед населення. У 1914-1917 рр. у волості було кілька випадків самовільного захоплення селянами панської землі. У роки війни грязелі карні в Саках почали обслуговувати поранених, які прибували з фронту. Від них місцеві трудівники часто дізнавалися про події на фронті, продажність чиновників, настрої солдатських мас.
Влітку 1916 року в районі робітничого селища російсько-французьке акціонерне товариство побудувало бромний завод. З Франції сюди надійшло обладнання прибули спеціалісти. У вересні завод став до ладу, але невдовзі зупинився: французькі фахівці не могли довести ропу до передбаченої технологією концентрації. Першу продукцію заводу - 23 тонни брому - одержано лише влітку наступного року.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції в Саках наприкінці березня 1917 року виникла Рада селянських депутатів, але керівництво в ній замінили представники партії есерів - заможні селяни й чиновники. Тому всі зусилля Ради були спрямовані на підтримку дій Тимчасового уряду. Влітку 1917 року відбулися вибори до волосного земельного комітету. Питання, які він розглядав, мало чим різнилися від тих, що їх ставила есерівська Рада.
Звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції сакські робітники й селяни зустріли з величезною радістю. Але буржуазія, заручившись підтримкою офіцерів-монархістів, частини яких були розквартировані в Євпаторії, і закликавши на допомогу солдат Кримського кінного полку (ескадронців), спробувала було утримати владу. 14 січня 1918 року сталася жорстока сутичка між жителями села, які підтримували Радянську владу, та ескадронцями, що втекли з Євпаторії. Вранці 15 січня, дізнавшись, що до пристані наближається десант з революційними моряками із Севастополя, ескадронці покинули село.
Наступного дня в сакській школі відбувся мітинг місцевих жителів і мешканців навколишніх сіл, де обрали волосний військово-революційний комітет. До нього ввійшли більшовики А. Т. Кобзар, П. М. Терещенко, а також найбідніші селяни В. Шовкопляс, О. І. Бондаренко, солдат Ф. І.
Саки
Сторінка 3 з 10
У 1910-1911 рр. на солепромислі побудували морську пристань і солемлин. Видобуток солі 1913 року становив 4,5-5 млн. пудів. На її виволоченні щороку було зайнято 856 сезонних робітників. Тоді ж у селі почали будувати вальцьовий млин. На території соляного промислу за 3 км на захід від Сак виросло робітниче селище. У бараках і землянках тут тулилося 113 робітників та членів їх родин.
У селі відкрили фельдшерську дільницю, де працювали фельдшер і акушерка, аптеку. Дільниця обслуговувала 12 сіл, на одного фельдшера припадало понад З тис. жителів. Медичну допомогу населенню Сак у цей час подавав також лікар, який займався приватною практикою. 1913 року повітове земство побудувало в селі лікарню на 15 ліжок, але вона не діяла: губернське земство не відпускало коштів на утримання хворих.
Сакську грязелікарню 15 років (з 1864 по 1879 рік) орендував прусський лікар Поспішіль, який перейшов на російську службу під час Кримської війни. Він одержував великі прибутки, хоч методика лікування лишалася такою ж примітивною, як і раніше: хворого тримали у ванні доти, поки він знепритомнював. Через десять років з'ясували, що хворим на кістково-суглобний туберкульоз грязелікування не допомагає, а навпаки - шкодить. Серед хворих, які сподівалися позбутися цієї хвороби, була й видатна українська поетеса Леся Українка, що приїздила до Сак у 1890 році.
У 80-х роках, після того, як сакська лікарняна установа перейшла у відання Таврійського губернського земства, почалася її реконструкція. До початку цих років територія грязелікарні розширилась і становила 6,5 десятини. Тут побудували дві нові грязелікарні (земську і військового відомства), готель літнього типу на 70 номерів, заклали парк з двома ставками.
1862 року в Саках відкрили сільське парафіяльне училище 2-го розряду. 1871 року в ньому навчалося 22 дітей, а 1897 - 80 хлопчиків і 25 дівчаток. У 1912 році двокласну школу розширили до 4 класів, її відвідувало близько 170 дітей. Тоді ж на хуторі Кара-Тобе (Прибережне) створено земське училище соляних майстрів, на території земської грязелікарні в 1912 році засновано Цандерівський інститут, який випускав лікарів-бальнеологів.
У роки першої світової імперіалістичної війни сакські робітники й селяни зазнали нових злигоднів. Хоч багатьох чоловіків погнали на війну, безробіття зростало. Припинилося завезення палива, не вистачало продовольства. Посилювалось невдоволення серед населення. У 1914-1917 рр. у волості було кілька випадків самовільного захоплення селянами панської землі. У роки війни грязелі карні в Саках почали обслуговувати поранених, які прибували з фронту. Від них місцеві трудівники часто дізнавалися про події на фронті, продажність чиновників, настрої солдатських мас.
Влітку 1916 року в районі робітничого селища російсько-французьке акціонерне товариство побудувало бромний завод. З Франції сюди надійшло обладнання прибули спеціалісти. У вересні завод став до ладу, але невдовзі зупинився: французькі фахівці не могли довести ропу до передбаченої технологією концентрації. Першу продукцію заводу - 23 тонни брому - одержано лише влітку наступного року.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції в Саках наприкінці березня 1917 року виникла Рада селянських депутатів, але керівництво в ній замінили представники партії есерів - заможні селяни й чиновники. Тому всі зусилля Ради були спрямовані на підтримку дій Тимчасового уряду. Влітку 1917 року відбулися вибори до волосного земельного комітету. Питання, які він розглядав, мало чим різнилися від тих, що їх ставила есерівська Рада.
Звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції сакські робітники й селяни зустріли з величезною радістю. Але буржуазія, заручившись підтримкою офіцерів-монархістів, частини яких були розквартировані в Євпаторії, і закликавши на допомогу солдат Кримського кінного полку (ескадронців), спробувала було утримати владу. 14 січня 1918 року сталася жорстока сутичка між жителями села, які підтримували Радянську владу, та ескадронцями, що втекли з Євпаторії. Вранці 15 січня, дізнавшись, що до пристані наближається десант з революційними моряками із Севастополя, ескадронці покинули село.
Наступного дня в сакській школі відбувся мітинг місцевих жителів і мешканців навколишніх сіл, де обрали волосний військово-революційний комітет. До нього ввійшли більшовики А. Т. Кобзар, П. М. Терещенко, а також найбідніші селяни В. Шовкопляс, О. І. Бондаренко, солдат Ф. І.