Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
інтересів всього трудового народу і нас, селян, і тільки вона може нам дати землю і волю, а тому цілком приєднуємось до неї і підтримуємо її програму. Урядом визнаємо тільки Раду Народних Комісарів і виконуємо її розпорядження». Того ж дня Саках створено організацію більшовиків у складі 7 чоловік, яку очолив робітник соляних промислів А. Р. Москалик.
На початку лютого обрано волосну Раду робітничих, солдатських і селянських депутатів, яку очолив селянин-бідняк П. П. Громада. Здійснюючи декрети Радянської влади, Рада націоналізувала хімічний завод, соляний промисел, підприємство видобутку каменю й випалювання вапна і передала їх у відання профспілки гірників. Розгорнулися роботи щодо відновлення промислів і видобутку каменю в каменоломнях.
Сакська сільська громада об'єднувала тоді населення 6 сіл: Саки-Олександрівки, Новодмитрівки, Володимирівки, Тузли-Михайлівки, Темеша й Чоботарки. Діяльність Ради спрямовувалась також на подання допомоги селянам-біднякам
в придбанні коней, посівного інвентаря, насіння; по всіх селах провадили збір продовольства для допомоги пролетарям північних губерній Росії.
Наприкінці квітня 1918 року Крим захопили кайзерівські війська. Понад 80 селян Сак, робітників промислів, відгукнувшись на заклик повітового комітету партії більшовиків, вступили до партизанського загону «Червоні каски», що розмістився а Мамайських каменоломнях, за 9 км від Євпаторії. Сакська група в загоні, якою командував житель села Новодмитрівки С. К. Ливинський, була найчисленішою.
Під час активних дій загону проти денікінців та англо-французьких інтервентів у і рудні 1918 року С. К. Ливинський з невеликою групою партизанів звільнив з Кара-Тобінського табору 25 партизанів, захоплених білогвардійцями й засудженій до розстрілу. За цю бойову операцію командир сакської групи партизанів був нагороджений орденом Червоного Прапора.
У квітні 1919 року вкаслідок переможного наступу Червоної Армії, яка прорвала укріплення білогвардійців на Перекопі, західна частина півострова, в т. ч. й Саки була визволена. Створений у селі волосний ревком очолив А. Т. Кобзар.
У травні того ж року відбулися вибори до Ради, головою якої став більшовик П. М. Терещенко.
Ради вживала заходів щодо налагоджений роботи соляного промислу. Було підремонтовано грязелікарню і розпочато прийом перших хворих - поранених чорвоноармійців, героїв підпільної і партизанської боротьби проти окупантів і білогвардійців. Селян наділяли землею, але завершити почату справу не вдалося: наприкінці червня півострів знову загарбали денікінці. Вони повернули колишнім власникам землю, промисли, підприємства. Облавами, арештами, розстрілами супроводжувались поява в селах їх каральних загонів. Під час однієї з таких облав у Сакській волості, як повідомляла «Правда» в січні 1920 року, було спалено дощенту село Тюмень (Овражне) разом з 65 жителями. Білогвардійці силоміць мобілізовували селян в «Добровольчу армію», відбирали продовольство.
Та у важких умовах білого терору продовжувалася боротьба робітників і селян за Радянську владу. Масовою формою протесту проти контрреволюції стало ухиляння від мобілізації в «Добровольчу армію». Багато чоловіків і юнаків із Сак та інших сіл йшли в Кутурські каменоломні (за 14 км на північ від Сак) або в гори до червоних повстанців.
У липні до Сак прибув посланець Кримського підпільного обкому партії, севастопольський робітник А. М. Лисенко. Найнявшись на тютюнові плантації й оселившись на хуторі за 7 км від Сак, він розгорнув активну діяльність щодо
зміцнення підпільних груп. Доручення підпільного ревкому і командування Червоної Армії виконував і машиніст Сакського хімічного заводу І. Г. Дзюненко. На рибальському ялику з Очакова до порту Бакалу (Стерегущий) перевозилися листівки, зброя, боєприпаси, переправлялися підпільники. Звідти люди з вантажем доставлялися підводами в Саки, там у районі соляного промислу тимчасово ховалися, а потім переправлялися в ліс, до партизанів. Серед цінних вантажів що пройшли через Сакську переправу, була радіостанція, яка призначалася для штабу повстанської армії. На жаль, під час однієї з облав на промислі радіостанцію було затоплено в Сакському озері. Незважаючи на окремі провали й арешти підпільників, сакський пункт переправи діяв безперебійно, аж до визволення Криму від врангелівців.
Улітку й восени 1920 року в Саках, комплектувалися окремі групи бійців, які направлялися до партизанів. Визволені підпільниками з табору під Євпаторією до лісу були переправлені колишні полонені червоноармійці. У жовтні 1920 року, здійснюючи сміливий рейд по тилах ворога, на підступах
Саки
Сторінка 4 з 10
Мелещенко та інші. Учасники мітингу одностайно прийняли таку резолюцію: «Ми, селяни села Сак, обговоривши поточний момент, вважаємо, що партія більшовиків тільки одна стоїть на сторожіНа початку лютого обрано волосну Раду робітничих, солдатських і селянських депутатів, яку очолив селянин-бідняк П. П. Громада. Здійснюючи декрети Радянської влади, Рада націоналізувала хімічний завод, соляний промисел, підприємство видобутку каменю й випалювання вапна і передала їх у відання профспілки гірників. Розгорнулися роботи щодо відновлення промислів і видобутку каменю в каменоломнях.
Сакська сільська громада об'єднувала тоді населення 6 сіл: Саки-Олександрівки, Новодмитрівки, Володимирівки, Тузли-Михайлівки, Темеша й Чоботарки. Діяльність Ради спрямовувалась також на подання допомоги селянам-біднякам
в придбанні коней, посівного інвентаря, насіння; по всіх селах провадили збір продовольства для допомоги пролетарям північних губерній Росії.
Наприкінці квітня 1918 року Крим захопили кайзерівські війська. Понад 80 селян Сак, робітників промислів, відгукнувшись на заклик повітового комітету партії більшовиків, вступили до партизанського загону «Червоні каски», що розмістився а Мамайських каменоломнях, за 9 км від Євпаторії. Сакська група в загоні, якою командував житель села Новодмитрівки С. К. Ливинський, була найчисленішою.
Під час активних дій загону проти денікінців та англо-французьких інтервентів у і рудні 1918 року С. К. Ливинський з невеликою групою партизанів звільнив з Кара-Тобінського табору 25 партизанів, захоплених білогвардійцями й засудженій до розстрілу. За цю бойову операцію командир сакської групи партизанів був нагороджений орденом Червоного Прапора.
У квітні 1919 року вкаслідок переможного наступу Червоної Армії, яка прорвала укріплення білогвардійців на Перекопі, західна частина півострова, в т. ч. й Саки була визволена. Створений у селі волосний ревком очолив А. Т. Кобзар.
У травні того ж року відбулися вибори до Ради, головою якої став більшовик П. М. Терещенко.
Ради вживала заходів щодо налагоджений роботи соляного промислу. Було підремонтовано грязелікарню і розпочато прийом перших хворих - поранених чорвоноармійців, героїв підпільної і партизанської боротьби проти окупантів і білогвардійців. Селян наділяли землею, але завершити почату справу не вдалося: наприкінці червня півострів знову загарбали денікінці. Вони повернули колишнім власникам землю, промисли, підприємства. Облавами, арештами, розстрілами супроводжувались поява в селах їх каральних загонів. Під час однієї з таких облав у Сакській волості, як повідомляла «Правда» в січні 1920 року, було спалено дощенту село Тюмень (Овражне) разом з 65 жителями. Білогвардійці силоміць мобілізовували селян в «Добровольчу армію», відбирали продовольство.
Та у важких умовах білого терору продовжувалася боротьба робітників і селян за Радянську владу. Масовою формою протесту проти контрреволюції стало ухиляння від мобілізації в «Добровольчу армію». Багато чоловіків і юнаків із Сак та інших сіл йшли в Кутурські каменоломні (за 14 км на північ від Сак) або в гори до червоних повстанців.
У липні до Сак прибув посланець Кримського підпільного обкому партії, севастопольський робітник А. М. Лисенко. Найнявшись на тютюнові плантації й оселившись на хуторі за 7 км від Сак, він розгорнув активну діяльність щодо
зміцнення підпільних груп. Доручення підпільного ревкому і командування Червоної Армії виконував і машиніст Сакського хімічного заводу І. Г. Дзюненко. На рибальському ялику з Очакова до порту Бакалу (Стерегущий) перевозилися листівки, зброя, боєприпаси, переправлялися підпільники. Звідти люди з вантажем доставлялися підводами в Саки, там у районі соляного промислу тимчасово ховалися, а потім переправлялися в ліс, до партизанів. Серед цінних вантажів що пройшли через Сакську переправу, була радіостанція, яка призначалася для штабу повстанської армії. На жаль, під час однієї з облав на промислі радіостанцію було затоплено в Сакському озері. Незважаючи на окремі провали й арешти підпільників, сакський пункт переправи діяв безперебійно, аж до визволення Криму від врангелівців.
Улітку й восени 1920 року в Саках, комплектувалися окремі групи бійців, які направлялися до партизанів. Визволені підпільниками з табору під Євпаторією до лісу були переправлені колишні полонені червоноармійці. У жовтні 1920 року, здійснюючи сміливий рейд по тилах ворога, на підступах